04 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/2030/19 (905/2445/19)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі: Боржника (представник ПАТ "Геркулес") - Куренний С.В. (ордер АА № 1018259 від 06.02.2020); Скаржника 1 (представник ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста") - Колісниченко Є.Ю. (дов. № 7 від 12.01.2021);
Скаржника 2 (представник АТ "Банк Кредит Дніпро") - Лук"яненко К.Г. (дов. № 7 від 04.01.2021); Відповідача (представник ТОВ "Провінція Плюс") - Скрипник П.Г. (ордер зр № 48988 від 03.08.2021)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021
у справі
за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс"
Приватного акціонерного товариства "Геркулес"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Український продукт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні 1-го відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №385),-
16.08.2019 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 16.08.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» (відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (відповідач-2), відповідно до якої позивач просив суд визнати недійсними ряд договорів купівлі-продажу та договір дарування, що були укладені у лютому-березні 2016 року між позивачем та відповідачами, з огляду на те, що оскаржувані договори були укладені під час дії заборони на відчуження майна позивача, а посвідчення нотаріусом правочинів щодо відчуження нерухомого майна під час дії заборони на відчуження є порушенням норм чинного законодавства України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019, суд роз'єднав позовні вимоги у справі №910/11174/19, виділивши їх в самостійні провадження.
Так, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 22.02.2016 між ПАТ «Геркулес» та ТОВ «Провінція плюс», а саме: комплексу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 118404412110), який складається із: господарчої будівлі А-1 площею 1730,30 кв.м., господарчої будівлі Б площею 128,6 кв.м., господарчої будівлі Г площею 145,4 кв.м., гаражу Ж площею 86,6 кв.м., замощення І, паркану 1, що розташовані за адресою: вул. Телевізійна, буд. 3 - Е . м. Кривий Ріг , Дніпропетровська область (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №385) виділена в самостійне провадження, матеріали справи в зазначеній частині позовних вимог передано за виключною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2019 передано матеріали справи №910/11174/19 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс» та Приватного акціонерного товариства «Геркулес» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, Господарському суду Донецької області (61022, м. Харків, пр. Науки, 5), в провадженні якого перебуває справа №905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес», для розгляду спору по суті в межах цієї справи.
Ухвалою Господарському суду Донецької області від 26.12.2019 прийнято до провадження справу №905/2445/19 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро, м. Київ» до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс», м. Київ, відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства «Геркулес», Донецька область, м.Краматорськ, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Український продукт», третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 22.02.2016 між ПАТ «Геркулес» та ТОВ «Провінці плюс», а саме: комплексу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 118404412110), який складається із: господарчої будівлі А-1 площею 1730,30 кв.м., господарчої будівлі Б площею 128,6 кв.м., господарчої будівлі Г площею 145,4 кв.м., гаражу Ж площею 86,6 кв.м., замощення І, паркану 1, що розташовані за адресою: вул. Телевізійна, буд. 3 - Е . м. Кривий Ріг , Дніпропетровська область (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №385).
У подальшому провадження у справі зупинялось та було поновлено ухвалою господарського суду від 29.07.2020.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", Приватного акціонерного товариства "Геркулес", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "Український продукт", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016, а саме: комплексу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 118404412110), який складається із: господарчої будівлі А-1 площею 1730,30кв.м., господарчої будівлі Б площею 128,6 кв.м, господарчої будівлі Г площею 145,4 кв.м, гаражу Ж площею 86,6 кв.м, замощення І, паркану 1, що розташовані за адресою: вул. Телевізійна, буд. 3 - Е . м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №385).
06.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), в якій скаржник просить суд скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро".
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/2030/19 (905/2445/19) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 17.03.2021.
На виконання вимог п.5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначив, що підставою для звернення до суду касаційної інстанції є п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
11.03.2021 АТ "Банк Кредит Дніпро" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), в якій скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження, скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро".
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/2030/19 (905/2445/19) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.03.2021.
На виконання вимог п.5 ч.2 ст. 290 ГПК України, скаржник зазначив, що підставою для звернення до суду касаційної інстанції є п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки суди першої та пеляційної інстанції застосували норми права без урахування правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та постанові Верховного Суду у справі № 922/2878/17 від 05.07.2018.
Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.06.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), розгляд справи призначено на 04 серпня 2021 року о 12:00 год.
Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у даній справі.
Об'єднано касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) в одне касаційне провадження.
Справу призначено до розгляду на 04 серпня 2021 року о 12:00 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
У зв'язку з відпусткою судді Огородніка К.М. та Ткаченко Н.Г. для розгляду справи № 905/2030/19 (905/2445/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 29.06.2021.
Предметом касаційного оскарження у цій справі є заява кредитора Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору купівлі продажу нерухомого майна, яка обґрунтована вчиненням боржником, до порушення провадження у справі про його банкрутство, оспорюваного правочину з метою уникнення майнової відповідальності за договором поруки, під час дії арештів накладених на нерухоме майно боржника.
Отже, зважаючи на зміст предмету судового розгляду, доводів скаржника, висновків судів попередніх інстанцій, необхідним є вирішення питання правомірності відмови у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав передбачених нормами Цивільного кодексу України.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.
В силу положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог (Позивача та Третю особу у спірних правовідносинах)
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.(Правої позиція Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
Разом з тим у судовій практиці, у разі встановлення, що договір укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, тобто вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів, допускається кваліфікація цього договору як фіктивного у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.
Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.(Правова позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.(Правова позиція, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.
Відтак особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Оскаржувані судові рішення у цій справі (№ 905/2030/19 (905/2445/19)) мотивовані тим, що доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується оплатність договору, а посилання позивача на арешт в межах виконавчого провадження №46979093 судами відхилено, оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 у справі №904/2301/15 скасовані заходи забезпечення позову у справі №904/2301/15, визначені в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2301/15 від 20.03.2015, виконавчі дії в межах виконавчих проваджень скасовані вищезазначеним рішенням.
Крім того, суди зазначили, що позивачем не доведено належними доказами у справі порушення його права чи інтересу відповідачами шляхом укладення спірного договору та, відповідно, необхідність їх відновлення.
Зважаючи на відсутність підстав вважати, що оспорюваний правочин порушує права та інтереси позивача, суди дійшли висновків, серед іншого, що зазначене вище є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Проте, упродовж всього розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій, а також у касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду позивач стверджує, що передбачаючи наслідки невиконання ПП «Український продукт» кредитних зобов'язань перед банком, ПАТ «Геркулес» виключно з метою уникнення майнової відповідальності вчинив правочини щодо відчуження нерухомого майна.
Верховний Суд у своїй постанові від 20.07.2021 у справі № 921/490/18 визначився, що у разі ствердження особи щодо наявності у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, особа (позивач тощо) при зверненні до суду за захистом порушеного права із вимогами про визнання недійсним правочину не обмежена конкретною нормою права (ЦК України тощо) для кваліфікації та визначення правової підстави для заперечення цього правочину в судовому порядку.
У наведеній постанові Верховний суд дійшов до висновку, що дії Відповідача-1 (вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети - задля зменшення обсягу (позбавлення) майнових активів Відповідача-1) не можуть розцінюватися як добросовісні щодо його кредиторів (Позивача та Третьої особи) навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, тому не можуть бути підставою для висновку, що оспорюваний договір не є фіктивним. До того ж факт оплатного виконання Договору оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.
У зв'язку із викладеним, з метою розвитку права та забезпечення єдності судової практики у розгляді справ про визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство, Верховний Суд у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшов висновків про необхідність уточнення питання застосування судами загальних норм Цивільного законодавства при зверненні позивача із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторність) та з'ясування питання впливу оскаржуваних правочинів на фінансовий стан боржника та можливість розрахунку з кредиторами.
Згідно з частиною першою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати
Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного та з метою формування сталої судової практики у категорії визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство, враховуючи необхідність уточнення правової позиції щодо застосування законодавства про банкрутство у подібних правовідносинах, а також можливість відступлення від відповідної правової позиції, викладеної у постанові від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, колегія суддів вважає за необхідне передати справу (№ 905/2030/19 (905/2445/19) на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
1. Справу №905/2030/19 (905/2445/19) за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 передати на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді О.О. Банасько
В.Г. Пєсков