Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2151/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс", 61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козачок № 1", 61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 21, оф. 76
простягнення 196 777, 86 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козачок № 1" про стягнення за договором поставки товару № 2295-20х від 24.02.2020 року суми основного боргу у розмірі 17 818, 38 грн., 3 % річних у розмірі 472, 08 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 478, 72 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172 554, 09 грн., штраф у розмірі 4 454, 59 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 07.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2151/21. Розгляд справи № 922/2151/21 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами в межах строків встановлених статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 07.06.2021 року про відкриття провадження у справі № 922/2151/21 було надіслано на юридичну адресу відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 24.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Козачок № 1" (покупець. Відповідача) було укладено договір поставки товару № 2295-20х (а.с. 14).
Відповідно до пункту 7.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, у якому він був укладений. У разі, якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявила бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія договору продовжується на кожний календарний наступний рік на тих же умовах (а.с. 14 зворот).
Пунктом 1.1 договору, сторони погодили, що постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.
Відповідно до пункту 2.3 договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх приймання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна. Асортимент, номенклатура, найменування. Кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.
Згідно пункту 5.2 договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 21 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Постачальник залишає за собою право здійснювати наступну поставку товару тільки після повної сплати покупцем попередньої поставки. Якщо останній день сплати припадає на небанківський день, покупець зобов'язаний сплатити за товар у попередній банківський день.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки, позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладним:
- № 15278/в від 09.07.2020 року на суму 3 223, 44 грн.;
- № 15285/в від 09.07.2020 року на суму 1 392,48 грн.;
- № 15286 від 09.07.2020 року на суму 1 995,30 грн.;
- № 15287 від 09.07.2020 року на суму 1 995,30 грн.;
- № 15288 від 09.07.2020 року на суму 1 197,18 грн.;
- № 15289 від 09.07.2020 року на суму 1 995,30 грн.;
- № 15290/в від 09.07.2020 року на суму 1 459,44 грн.;
- № 15292/в від 09.07.2020 року на суму 6 816, 96 грн. на загальну суму 20 075, 40 грн. (а.с. 16-23).
Товарно - транспортними накладними від 09.07.2020 року (а.с. 24-31).
За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки за отриманий товар за вищезазначеними видатковими накладними, розрахувався частково, а саме на суму 2 257, 02 грн. (а.с. 32-56).
У зв'язку із чим, у відповідача наявна заборгованість за договором поставки № 2295-20х від 24.02.2020 року, що за розрахунком позивача складає суму у розмірі 17 818,38 грн.
Позивачем на адресу відповідача 12.04.2021 року було направлено претензію № 1, у якій останній, вимагав сплатити суму заборгованості (а.с. 58-59).
Вищевказана вимога, відповідачем залишені без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення позивача, із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, статтею 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Абзац 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому відповідачем будь-яких доказів у спростовування боргу, до суду надано не було, та сплати суми боргу перед позивачем не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно із вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 17 818,38 грн. обґрунтованою.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3 % річних у розмірі 472, 08 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 478, 72 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172 554, 09 грн., штраф у розмірі 4 454, 59 грн. відповідно до наданого розрахунку із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 9-13).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 487,08 грн. за заявлений позивачем період, а саме за загальний період з 31.07.2020 року по 27.05.2021 року (за кожною видатковою накладною із урахуванням часткових оплат) судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем допущено помилку, а саме в частини нарахування за видатковою накладною № 15278/в від 09.07.2020 року на суму 3 223, 44 грн., позивачем нараховано на суму 2 257,02 грн. яку було сплачено відповідачем, а не на суму залишку боргу за видатковою накладною № 15278/в від 09.07.2020 року у розмірі 966,42 грн.
Судом здійснено власний розрахунок в онлайн системі “ЛігаЗакон” за заявлений позивачем загальний період, відповідно до наданого розрахунку (а.с. 9-10) та встановлено, що загальна сума 3 % річних, яка підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача, складає суму у розмірі 440,20 грн.
В частині стягнення 3 річних у розмірі 31, 88 грн. - відмовити, як безпідставно нараховані.
Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 1 478, 72 грн. за заявлений позивачем період, а саме за загальний період з 31.07.2020 року по 27.05.2021 року (за кожною видатковою накладною із урахуванням часткових оплат) судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем допущено помилку, а саме в частини нарахування за видатковою накладною № 15278/в від 09.07.2020 року на суму 3 223, 44 грн., позивачем нараховано на суму 2 257,02 грн., яку було сплачено відповідачем, а не на суму залишку боргу за видатковою накладною № 15278/в від 09.07.2020 року у розмірі 966,42 грн.
Судом здійснено власний розрахунок в онлайн системі “ЛігаЗакон” за заявлений позивачем загальний період, відповідно до наданого розрахунку (а.с. 9-10) та встановлено, що загальна сума інфляційних втрат яка підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача, складає суму у розмірі 1 399,74 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 78,98 грн. - відмовити, як безпідставно нараховані.
Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача штраф у розмірі 4 454, 59 грн.
Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу у розмірі 4 454,59 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с. 13), суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 6.2.2. пункту 6.2. договору, покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: у разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець у такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 15 % від вартості відповідної партії товару. У разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше 30 календарних днів покупець у такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 25 % від вартості відповідної партії товару (а.с. 14 зворот).
Враховуючи положення підпункту 6.2.2. пункту 6.2. договору поставки товару № 2295-20х від 24.02.2020 року, позивач нарахував штраф в розмірі 4 454, 59 грн. на суму основного боргу 17 818,38 грн. (а.с. 13).
Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу у розмірі 4 454, 59 грн. (17 818,38:100% Х 25%), судом встановлено, що відповідні нарахування арифметично здійснено вірно, а тому підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 172 554, 09 грн., посилаючись на умови пункту 5.3 договору поставки товару № 2295-20х від 24.02.2020 року.
Відповідно до пункту 5.3 договору, у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов'язання, в порядку статті 536 Цивільного кодексу України (а. с. 14).
Згідно приписів статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 року у справі №922/3578/18 дійшла висновку, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 Цивільного кодексу України.
Законодавцем також передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5.3. укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 року у справі №922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини 2 статті 536, частини 2 статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у договорі поставки товару № 2295-20х від 24.02.2020 року сторонами передбачено інший спосіб обчислення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами - 3 % за кожен день прострочення оплати замість встановленого законодавством розміру відсотків річних.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для стягнення із відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172 554, 09 грн.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із відповідача суми боргу у розмірі 17 818,38 грн., 3% річних у розмірі 440,20 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 399, 74 грн., та штраф у розмірі 4 454, 59 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 31,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 78,98 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172 554, 09 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить суд стягнути із відповідача суму судового збору у розмірі 2 952,00 грн. (а.с. 4).
Відповідно до платіжного доручення № 1925 від 28.05.2021 року позивачем за подання позовної заяви про стягнення із відповідача суми у розмірі 196 777, 86 грн., сплачену судовий збір у розмірі 2 952,00 грн. (а.с. 8).
Згідно розрахунку суду, сума судового збору за подання позовної заяви про стягнення суми у розмірі 196 777, 86 грн. складає - 2 951,67 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 361,69 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 86, 123, 126, 129, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козачок № 1" (61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 21, оф. 76, ЄДРПОУ 43475024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8, ЄДРПОУ 39806596) за договором поставки товару № 2295-20х від 24.02.2020 року суми основного боргу у розмірі 17 818, 38 грн., 3% річних у розмірі 440,20 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 399, 74 грн., та штраф у розмірі 4 454, 59 грн. та судові витрати у розмірі 361,69 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 31,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 78,98 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172 554, 09 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація у справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8, ЄДРПОУ 39806596);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Козачок № 1" (61144, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 21, оф. 76, ЄДРПОУ 43475024) .
Повне рішення складено "06" серпня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова