05.08.2021 Справа № 920/191/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/191/21
за позовом: департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, 33, код ЄДРПОУ 40456009)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватного малого підприємства “Аптека КіАВО” (01071, м. Київ, вул. Межигірська, 56/60, кв. 41, код 21516771)
про стягнення 35784,78 грн.,
представники сторін:
позивача - Хижняк А.В.;
відповідача - не з'явився;
третьої особи - адвокат Лаврик С.В.
До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача 35784,78 грн. заборгованості за договором № УМКВ-0248 від 08.04.2009 оренди нерухомого майна, з яких: 25578,74 грн. заборгованість з орендної плати, 10206,04 грн. пеня, а також судові витрати в сумі 2270,00 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 01.04.2021 з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 01.04.2021 постановлено залучити до участі у справі приватне мале підприємство “Аптека КіАВО” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача; розгляд справи № 920/191/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначити підготовче засідання на 29.04.2021.
Однак 29.04.2021 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.
Ухвалою суду від 06.05.2021 призначено підготовче засідання на 18.05.2021.
Ухвалою суду від 18.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 29.06.2021 та відкладено підготовче засідання на 08.06.2021.
31.05.2021 представник третьої особи подав до суду пояснення щодо позову, в яких проти позову заперечує, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 08.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2021.
10.06.2021 відповідач подав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у справі.
Ухвалою суду від 22.06.2021 відкладено розгляд справи по суті на 08.07.2021.
08.07.2021 представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності та задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.07.2021 відкладено розгляд справи по суті на 20.07.2021.
У судовому засіданні 20.07.2021 оголошено перерву до 27.07.2021.
Ухвалою суду від 27.07.2021 відкладено розгляд справи по суті на 05.08.2021.
Згідно зі статтею 194 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників, оцінивши та дослідивши докази в справі, суд встановив наступне.
08.04.2009 між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради (позивач - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Валентиновичем(відповідач - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна УМКВ-0248.
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених цим договором, нежитлове приміщення у будинку за адресою: м. Суми, вул. 20 років Перемоги, 13 площею 24,2 м2, право на оренду якого орендар набув на підставі наказу орендодавця від 20.03.2009 № 72/01-13. Майно передається в оренду з метою: для розміщення аптечного кіоску.
Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 24,2 м2, розміщені на ІІІ поверсі в приміщенні у будинку № 13 по вул. 20 років Перемоги у м. Суми, що знаходяться на обліку управління майна комунальної власності Сумської міської ради.
У відповідності до п. 3.1 договору відповідач вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди, що є додатком № 2 до договору, а також реєстрації договору оренди орендодавцем.
Орендна плата за об'єкт оренди розраховується на підставі діючої Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої відповідним рішенням Сумської міської ради. Базова ставка орендної плати встановлюється відповідним рішенням Сумської міської ради. Розрахунок орендної плати додається (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 4.2 договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання - передачі об'єкта оренди.
Орендна плата за орендований об'єкт сплачується орендарем щомісячно в строк до 15 числа кожного наступного місяця (п. 4.3. договору).
Останньою зміною № 5 до договору від 01.04.2015 встановлено строк дії договору з 01.04.2015 до 01.04.2016 та викладено у новій редакції змінений розрахунок розміру місячної орендної плати до договору оренди.
На підставі рішення Сумської міської ради від 04.05.2016 року № 735-МР створено Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, а Управління майна комунальної власності Сумської міської ради реорганізоване шляхом приєднання до новоствореного Департаменту.
Згідно з ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Отже, враховуючи вищевикладене, саме позивач є орендодавцем у цьому зобов'язанні.
Відповідно до п. 4.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації стягується до бюджету відповідно до законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
На виконання умов договору, на підставі акту прийняття-передачі нежитлового приміщення від 08.04.2009 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Суми, вул. 20 років Перемоги, 13, загальною площею 24,2 кв.м.
У відповідності до п.п. 3.2, 3.3 договору у разі припинення дії цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж він був одержаний, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний в листі орендодавця про припинення дії договору, рішення суду чи визначений за згодою сторін, оформленого в письмовій формі. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, що кореспондується з нормою ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна (в редакції, що діяла на момент укладання договору).
08.12.2017 сторони уклали угоду про розірвання договору оренди нерухомого майна № УМКВ-0248. Об'єкт оренди повернуто орендодавцю відповідно до акта приймання-передачі від 08.12.2017, і саме з цієї дати договір є розірваним. Пунктом 3 цієї угоди передбачено зобов'язання орендаря сплатити орендну плату по момент здачі приміщення.
Під час дії договору між відповідачем та приватним малим підприємством «Аптека КіАВО» 01.07.2015 було укладено договір суборенди нерухомого комунального майна, відповідно до якого відповідач за актом приймання-передачі від 01.07.2015 передав третій особі нежитлове приміщення загальною площею 24,2 м2, розташоване за адресою: м. Суми, вул. 20 років Перемоги, 13.
08.12.2017 відповідач і третя особа уклали угоду про розірвання договору суборенди нерухомого комунального майна. Майно повернуто відповідачу на підставі акта приймання-передачі від 08.12.2017.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що за користування орендним майном відповідач не погасив заборгованість з орендної плати за договором, у зв'язку з чим заборгованість орендаря перед орендодавцем за період з 01.10.2017 по 31.12.2017 складає 25578,74 грн.
Визначення орендної плати міститься у пункті 1 статті 286 Господарського кодексу України (далі ГК України): це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. При цьому пункт 4 статті 286 ГК України встановлює, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Розмір заборгованості відповідача підтверджується розрахунком суми позовної заяви.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
На підставі частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 08.04.2009 № УМКВ-0248 в сумі 25578,74 грн. за період з 01.10.2017 по 31.12.2017.
Відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Суд зазначає, що позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати, нарахованої за період часу, починаючи з 01.10.2017 по 31.12.2017 зважаючи на наступне.
11.03.2020 у зв'язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020. У подальшому карантин неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових тсоціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності продовжено на строк дії карантину.
Враховуючи, що закінчення трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати, нарахованої за період часу, починаючи з 01.10.2017 по 31.12.2017 припало на строк періоду карантину та після набрання чинності положенням ЦК України, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, суд вважає що трирічний строк позовної давності щодо вищевказаних вимог не сплинув.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 25578,74 грн. є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені.
У відповідності до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Судом враховано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15).
У даному висновку щодо застосування норм права (ст. 258 ЦК України), Верховний Суд України визначив, що право на стягнення пені хоч і виникає щодня на відповідну суму, але позовна давність для подання позову про її стягнення починається саме з першого дня, коли Позивачу стало відомо про порушення його прав.
Як було зазначено раніше несплачена заборгованість за договором оренди у відповідача фактично виникла, починаючи з 01.10.2017 по 08.12.2017.
Тому проводити нарахування пені позивач мав право відповідно з 15.11.2017, 15.12.2017, 15.01.2018.
З даним позовом до суду позивач звернувся 25.02.2021 (дата реєстрації заяви).
За таких обставин суд дійшов до висновку, що позивачем пропущено річний строк позовної давності щодо стягнення пені.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 10206,04 грн. пені задоволенню не підлягають.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Щодо розподілу судових витрат.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивач просить суд стягнути з відповідача поштові витрати, пов'язані з поштовим відправленням відповідачу та тертій особі позовної заяви з додатками на загальну суму 58,00 грн.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належить витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: фіскальними чеками, поштовими накладними та описами вкладення АТ «Укрпошта» від 24.02.2021 підтверджується факт понесених позивачем витрат на послуги АТ «Укрпошта», що пов'язані з надсиланням відповідачу та третій особі примірників позовної заяви з додатками в загальній сумі 58,00 грн.
Ураховуючи часткове задоволення позову, судові витрати за поштове пересилання документів у справі розподіляються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути 41,46 грн. поштових витрат.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача у розмірі 1622,60 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, 33, код ЄДРПОУ 40456009) 25578,74 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят вісім гривень 74 копійок) заборгованості з орендної плати, 1622,60 грн. (одна тисяча шістсот двадцять дві гривні 60 копійок) судового збору, 41,46 грн. (сорок одна гривня 46 копійок) поштових витрат.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 06.08.2021.
Суддя В.В. Яковенко