05.08.2021 Справа № 920/695/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/695/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства “АГАТ” (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 36719506)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “СУМБУД” (40000, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 86, код ЄДРПОУ 14017843)
про стягнення 51 103 грн 28 коп.
25.06.2021 позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства “СУМБУД” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства “АГАТ” 51 103 грн 28 коп. заборгованості за Договором поставки № 001 від 02.01.2020, а саме: 41 111 грн 12 коп. - основний борг, 2 842 грн 20 коп. - 3% річних, 7 149 грн 96 коп. - інфляційні втрати; а також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 29.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, сторонам встановлені строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь.
Станом на 05.08.2021 відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.
Сторони про відкриття провадження у справі повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштової кореспонденції (ухвали про відкриття провадження у справі від 29.06.2021).
Відповідно до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша, друга статті 114 ГПК України).
При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).
У відповідності до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи “Федіна проти України” від 02 вересня 2010 року, “Смірнова проти України” від 08 листопада 2005 року, “Матіка проти Румунії” від 02 листопада 2006 року, “Літоселітіс проти Греції” від 05 лютого 2004 року та інші).
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу, що справа розглянута 05.08.2021, оскільки з 24.07.2021 по 04.08.2021 включно суддя Заєць С.В. знаходилась на лікарняному, що позбавило суддю 29.07.2021 можливості дослідити матеріали справи та ухвалити відповідне рішення. Тому рішення постановлено та підписано негайно після виходу судді з лікарняного.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлені наступні обставини.
Як свідчать матеріали справи, 02.01.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Агат» (позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством «Сумбуд» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 001 (договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар (будівельні матеріали в асортименті). Кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість партії товару визначається сторонами у накладних на кожну таку партію товару. Накладні є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно пункту 1.6 Договору загальна кількість Товару, що передається Постачальником Покупцю за цим Договором визначається сумованою кількістю Товару, що був поставлений згідно видаткових накладних.
Згідно пункту 2.2 Договору приймання-передача Товару оформлюється видатковими накладними, які підписуються уповноваженими представниками Сторін.
Відповідно пункту 2.3 Договору Товар приймається Покупцем за кількістю та якістю у відповідності до Інструкції «Про порядок приймання товарів виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкції «Про порядок приймання товарів виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1965 р. № П-7 відповідно.
Згідно пункту 3.1 Договору ціна Товару вказана з ПДВ та визначається Специфікаціями та/або видатковими накладними, що мають силу специфікацій і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно пункту 3.2 Договору загальна вартість Товару за цим Договором (ціна Договору) визначаються сумованою вартістю Товару, переданого Постачальником Покупцю за видатковими накладними протягом дії цього Договору.
Пунктом 3.3 Договору закріплено, що оплата за цим Договором здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування Покупцем на поточний рахунок Постачальника грошових коштів за кожну партію Товару, згідно рахунку Постачальника, - не пізніше 3-х банківських днів з моменту отримання Покупцем такого рахунку поштою, нарочно, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, але в будь-якому випадку не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки Товару.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.
Відповідно пункту 6.2 Договору строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому випадку Договір діє до повного виконання зобов'язань Сторін за ним. У випадку якщо потягом місяця по закінченню строку дії цього Договору Сторони не наполягають на припиненні відносин за ним, дія Договору пролонгується на кожен наступний календарний рік.
Згідно пункту 6.3. Договору закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії Договору Постачальник поставив Покупцю Товар (портландцемент) на загальну суму 132751 грн. 47 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:
- по видатковій накладній № 5 від 23.01.2020 на суму 27 999,96 грн.,
- по видатковій накладній № 6 від 24.01.2020 на суму 24611,24 грн.
- по видатковій накладній № 173 від 26.08.2020 на суму 24140,35 грн.
Товар одержав представник Покупця ОСОБА_1 на підставі Довіреності.
Для оплати товару Покупцю виставлено рахунки.
Покупець за товар поставлений у січні 2020 року своєчасно (у строк до 31.01.2020 року включно) не розрахувався.
За товар поставлений у серпні 2020 року відповідач повністю розрахувався на умовах передоплати, сплативши 24140 грн 35 коп.
У лютому 2020 року Сторони склали акт звірки взаєморозрахунків станом на 29.02.2020, яким засвідчили заборгованість Покупця по Договору на кінець періоду в сумі 108 611,12 грн.
У травні 2020 року Покупець провів частковий розрахунок за раніше поставлений товар, сплативши 50 000,00 грн. 13.05.2020 р.
Сторони Договору склали акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2020, яким підтвердили достовірність взаєморозрахунків у зазначений період, та засвідчили заборгованість Покупця по Договору на кінець періоду в сумі 58 611,12 грн.
У червні 2020 року Сторони повторно склали акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2020, яким засвідчили заборгованість Покупця по Договору на кінець періоду в сумі 58 611,12 грн.
У листопаді 2020 року Сторони Договору склали акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2020 р., яким засвідчили заборгованість Покупця по Договору на кінець періоду в сумі 58 611,12 грн.
03 червня 2021 року Покупець здійснив частковий розрахунок за раніше поставлений по Договору товар, сплативши 17 500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання умов Договору він здійснив постачання Товару на умовах визначеним договором, проте відповідач в порушення своїх зобов'язань здійснив оплату отриманого товару не своєчасно та не в повному обсязі, в зв'язку з чим на день звернення з позовом до суду у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 41111 грн 12 коп.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) суб'єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.
Відповідно з ч. 7 ст.193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.
Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.
Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов'язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.
Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 132751 грн. 47 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 41111 грн. 12 коп. заборгованості за спірним договором.
Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2842 грн 20 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 7149 грн 96 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідачем контр розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.
Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 7149 грн. 96 коп. та 3 % річних в розмірі 2842 грн. 20 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Сумбуд» (40000, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 86, код ЄДРПОУ 14017843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Агат» (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 36719506) 41111 (сорок одну тисячу сто одинадцять) гривень 12 коп. основного боргу, 2842 (дві тисячі вісімсот сорок дві) гривні 20 коп. 3% річних, 7149 (сім тисяч сто сорок дев'ять) гривен 96 коп. інфляційних втрат, 2270 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) 00 коп. витрат по сплаті судового збору..
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У зв'язку із перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 24.07.2021 по 04.08.2021 повне судове рішення складено та підписано суддею 06.08.2021.
Суддя С.В. Заєць