23.07.2021 Справа № 920/675/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи №920/675/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОКРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ2” (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 2а, код ЄДРПОУ 43307958)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА МАРКА” (40000, м. Суми, вул. Гагаріна, будинок 9, код ЄДРПОУ 40814542)
про стягнення 39 030 грн 86 коп.,
22.06.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 39 030 грн 86 коп., відповідно до Актів надання послуг № 32 від 30.01.2021, № 52 від 26.02.2021, № 88 від 31.03.2021; а також судовий збір в сумі 2270 грн 00 коп..
Ухвалою суду від 24.06.2021 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву (до 14.07.2021) та позивачу строк для надання відповіді на відзив (19.07.2021).
Станом на 23.07.2021 відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.
При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.07.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “БУДІВЕЛЬНА МАРКА” є: 40000, м. Суми, вул. Гагаріна, будинок 9, код ЄДРПОУ 408145424. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи досліджено та ухвалено відповідне рішення 23.07.2021, проте, оскільки з 24.07.2021 по 04.08.2021 включно суддя Заєць С.В. знаходилась на лікарняному, тому повний текст судового рішення підготовлено складено та підписано негайно після виходу судді з лікарняного.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне:
Як зазначає позивач у позовній заяві, 30.01.2021 між відповідачем ТОВ «БУДІВЕЛЬНА МАРКА» (Замовник) і позивачем ТОВ ПОКРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ 2» (Виконавець) у спрощений спосіб укладений договір про надання послуг, і, відповідно до Акту №32 надання послуг від 30.01.2021 Позивачем були надані, а Відповідачем прийняті послуги екскаватора і автокрана на суму 37 116 грн. 95 коп. в т.ч. ПДВ 20% - 6 186,16 грн. Найменування послуг, кількість машиногодин і кілометрів, ціна і загальна сума зазначені у вказаному Акті.
26.02.2021 між відповідачем ТОВ «БУДІВЕЛЬНА МАРКА» (Замовник) і позивачем ТОВ ПОКРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ 2» (Виконавець) у спрощений спосіб укладений договір про надання послуг, і, відповідно до Акту надання послуг №52 від 26.02.2021 Позивачем були надані, а Відповідачем прийняті послуги екскаватора на суму 4 633 грн. 19 коп. в т.ч. ПДВ 20% - 772,20 грн. Найменування послуг, кількість машиногодин, ціна і загальна сума зазначені у вказаному Акті.
Також, 31.03.2021 між відповідачем ТОВ «БУДІВЕЛЬНА МАРКА» (Замовник) і позивачем ТОВ ПОКРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ 2» (Виконавець) у спрощений спосіб укладений договір про надання послуг, і, відповідно до Акту надання послуг №88 від 31.03.2021 позивачем були надані, а Відповідачем прийняті послуги екскаватора і автокрана на суму 7 280 грн. 72 коп. в т.ч. ПДВ 20% - 1 213,45 грн. Найменування послуг, кількість машиногодин, ціна і загальна сума зазначені у вказаному Акті.
Загальна вартість виконаних та прийнятих послуг становить 49 030,86 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково сплатив за надані послуги, зокрема:
- платіжним дорученням №2543 від 18.02.2021 ТОВ «БУДІВЕЛЬНА МАРКА» здійснена часткова оплата за надані послуги в сумі 5 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 833,33 грн.
- платіжним дорученням №2551 від 10.03.2021 ТОВ «БУДІВЕЛЬНА МАРКА» здійснена - часткова оплата за надані послуги в сумі 5 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 833,33 грн.
З метою врегулювання спору мирним шляхом, позивачем 01.06.2021 за вих. № 41 була направлена відповідачу вимога в порядку, ст. 530 ЦК України, про сплату боргу в сумі 39030 грн 86 коп.
Зважаючи на те, що відповідачем заборгованість в сумі 39030 грн 86 коп. в добровільному порядку сплачено не було, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За приписами ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 640 та ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, за висновками суду, внаслідок надання позивачем послуг екскаватора та автокрана, а також здійснення їх часткової оплати відповідачем, між сторонами 30.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021 були укладені у спрощений спосіб договір про надання послуг.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Надання вказаних вище послуг оформлено актами надання послуг, а саме:
- акт надання послуг від 30.01.2021 № 32;
- акт надання послуг від 26.02.2021 № 52;
- акт надання послуг від 31.03.2021 № 88.
Зазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Судом установлено, що 01.06.2021 позивач звертався до відповідача з претензією щодо оплати заборгованості в сумі 39030 грн 86 коп., з огляду на що відповідач був зобов'язаний негайно сплатити на користь позивача наявну заборгованість.
Отже з наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем у повному обсязі не виконане. При цьому відповідач у встановленому законом порядку доводи позивача не спростував, належними і допустимими доказами виконання у повному обсязі своїх зобов'язань не довів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 39030 грн 86 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 ГПК України, покладається судом на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується частиною першою статті 129 ГПК України, в зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн.00 коп. покладаються на відповідача.
Керуючись статями 1, 4, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна марка» (40000, м. Суми, вул. Гагаріна, будинок 9, код ЄДРПОУ 40814542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОКРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗАЦІЇ2” (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 2а, код ЄДРПОУ 43307958) 39030 (тридцять дев'ять тисяч тридцять) гривень 86 коп. заборгованості, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку із перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 24.07.2021 по 04.08.2021 повне судове рішення складено 06.08.2021.
Суддя С.В. Заєць