79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.07.2021 справа № 914/1409/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аматек”, м. Одеса,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Група “ЛІАРД”, м. Львів,
предмет позову: стягнення 667 074,33 грн.
підстава позову: порушення зобов'язань по оплаті отриманого товару,
за участю представників:
позивача: Фатєєва Ірина Василівна - адвокат, ордер серії ВН № 1044991 від 03.06.2021 року,
відповідача: не з'явився.
21.05.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аматек» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «ЛІАРД» про стягнення 667 074,33 грн.
26.05.2021 року Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
Відзиву на позовну заяву не подано.
У судовому засіданні 23.06.2021 року у зв'язку з неявкою представника позивача підготовче засідання відкладено на 08.07.2021 року. У судовому засіданні 08.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.07.2021 року.
У судове засідання 21.07.2021 року з'явився представник позивача, розгляд справи відкладено на 29.07.2021 року. у судове засідання 29.07.2021 року з'явився представник позивача, 27.07.2021 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення витрат на правову допомогу. Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив.
Суд зазначає, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі повернулась до суду 01.07.2021 року з відміткою пощти «за закінченням терміну зберігання». Проте, ухвалу виклик в судове засідання на 08.07.2021 року відповідачем отримано 29.06.2021 року, тобто, про дане судове провадження сторона обізнана.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду надсилались відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, яка відповідає відомостям, що розміщені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - м. Львів, вул. Зелена, 131, 79035. Інших адрес відповідача суду не повідомлено, із матеріалів справи не встановлено. Неотримання кореспонденції відповідачем здійснюється з незалежних від суду причин.
Причин неявки відповідач суду не повідомляв, відзиву, заяв, клопотань не подавав.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Крім цього, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відтак, суд не вважає повторну і систематичну неявку представника відповідача у судове засідання такою, що перешкоджає вирішенню спору по суті в даному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 29.07.2021 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов'язань по оплаті товару, отриманого відповідно до видаткових накладних. Так, позивач стверджує, що заборгованість відповідача становить 667 074,33 грн., з яких 576 794,00 грн. основного боргу, 40 905,83 грн. інфляційних втрат, 14 388,12 грн. 3 % річних та 34 986,38 грн. пені.
Відповідач відзиву на позовну заяву та доказів на спростування зазначених позивачем обставин не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
Згідно з видатковими накладними Товариством з обмеженою відповідальністю “Аматек” як постачальником поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю “Група “ЛІАРД” як покупцем прийнято товар, а саме
12.11.2019 року на підставі видаткової накладної № 170 на суму 68 500,51 грн.,
18.11.2019 року на підставі видаткової накладної № 186 на суму 162 208,00 грн.,
13.01.2020 року на підставі видаткової накладної № 9 на суму 23 356,00 грн.,
11.02.2020 року на підставі видаткової накладної № 81 на суму 340 856,00 грн.,
02.04.2020 року на підставі видаткової накладної № 215 на суму 58 636,00 грн.,
02.06.2020 року на підставі видаткової накладної № 423 на суму 321 606,00 грн.,
02.06.2020 року на підставі видаткової накладної № 424 на суму 224 100,00 грн., тобто всього на суму 1 199 262,00 грн.
Видаткові накладні підписані зі сторони постачальника та покупця, окремі з них скріплені печатками сторін. Видаткові накладні містять послання на рахунки на оплату: № 245 від 11.10.2019 року, № 244 від 11.10.2019 року, № 26 від 20.01.2020 року, № 28 від 20.01.2020 року, копії яких долучено до позовної заяви.
Відповідачем здійснені такі оплати:
16.10.2019 року в сумі 150 000,00 грн. (по рахунку № 244),
31.10.2019 року в сумі 49 000,00 грн. (по рахунку № 245),
27.12.2019 року в сумі 52 848,00 грн. (по рахунку № 244),
28.01.2020 року в сумі 102 050,00 грн. (по рахунку № 28) ,
28.01.2020 року в сумі 118 570,00 грн. (по рахунку № 26),
02.03.2020 року в сумі 150 000,00 грн. (по рахунку № 245), тобто, всього на суму 622 468,00 грн.
27.05.2020 року відповідачем надано позивачу гарантійний лист вих. № 2005056 з проханням здійснити поставку товару відповідно до рахунків № 28 від 20.01.2020 року і № 26 від 20.01.2020 року, оплату яких гарантує до кінця червня 2020 року.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію претензії від 11.03.2021 року, проте, без доказів її надіслання відповідачу.
Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Для договору купівлі-продажу законодавцем не встановлено особливих вимог до форми його укладення, крім договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 Цивільного кодексу України).
В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі передати майно, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Із матеріалів справи, а саме підписаних сторонами видаткових накладних, рахунків на оплату, гарантійного листа відповідача вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, у листопаді 2019 року, січні, лютому, квітні і червні 2020 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 199 262,00 грн., а відповідач прийняв такий, про що свідчать скріплені печатками відповідача підписи зі сторони покупця. Більше того, у матеріалах справи наявні докази часткової оплати відповідачем прийнятого ним товару, поставленого на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату, посилання на які в призначеннях платежу використовує відповідач.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалося вище, правовідносини поставки продукції між сторонами виникли внаслідок укладення договору у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних у листопаді 2019 року, січні, лютому, квітні і червні 2020 року.
Суд зазначає, що ні видаткові накладні, ні рахунки не містять строку оплати отриманого товару. Формулювання в рахунках про те, що такі дійсні до оплати до певної дати, не вважається строком їх оплати. Більше того, позивач визначає момент прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.07.2020 року, тобто після завершення всіх поставок.
Враховуючи положення ст. 692 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що обов'язок оплати настає в момент отримання товару і з наступного дня після кожної поставки, у випадку її неоплати, настає прострочення. Відтак, підписання сторонами первинного документа - видаткової накладної фіксує здійснення сторонами господарської операції та породжує для покупця обов'язок здійснити оплату отриманого товару у встановлений законом строк - після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Із матеріалів справи вбачається, що покупець здійснив оплату в сумі 622 468,00 грн. відповідно до рахунків № 244, № 245, № 26, № 28. При цьому, товар, загальною вартістю 1 199 262,00 грн., був поставлений 12.11.2019 року, 18.11.2019 року, 13.01.2020 року, 11.02.2020 року, 02.04.2020 року та 02.06.2020 року і в дати постави товару виникав обов'язок його оплати. Враховуючи відсутність інших доказів оплати, здійсненої відповідачем, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 576 794,00 грн. як основного зобов'язання.
Крім суми основного боргу, позивач заявляє до 34 986,38 грн. пені. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, ст. 547 Цивільного кодексу України передбачено вимоги до форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, а саме правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Суд зауважує, що сторонами не укладалось у письмовій формі жодного документа про забезпечення виконання зобов'язань по поставці та оплаті товару, що є предметом спору в даній справі. Сторонами не погоджено підстав, розміру і порядку нарахування пені, яка могла б бути застосована за конкретну поведінку сторони у зобов'язанні. Відповідно, позовна вимога про стягнення пені у даній справі заявлена безпідставно і задоволенню не підлягає.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення також 40 905,83 грн. інфляційних втрат і 14 388,12 грн. 3 % річних.
Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як вбачається з позовної заяви, позивач здійснює нарахування 3 % річних за період 01.07.2020 року по 30.04.2021 року на суму 576 794,00 грн. та заявляє до стягнення 14 388,12 грн. 3 % річних. Суд зазначає, що період нарахування 3 % річних не обмежується тривалістю в часі, тому позивач має право здійснювати такі нарахування за обраний, на свій розсуд, період та кінцеву суму заборгованості. Перевіривши розрахунок 3 % річних, суд зазначає, що за визначений позивачем період 3 % річних на суму боргу 576 794,00 грн. пораховані правильно. Відповідно, сума 14 388,12 грн. підлягає стягненню з відповідача за порушення ним свого грошового зобов'язання.
Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за період 01.07.2020 року - 30.04.2021 року, суд зазначає, що позивачем не застосовано індексу інфляції за квітень 2021 року і суд не має підстав виходити за межі, визначені позивачем. Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат фактично проведено до березня 2021 року і правильно визначений в сумі 40 905,83 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 40 905,83 грн. інфляційних втрат також є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Зі встановлених обставин справи вбачається, а відповідачем не спростовано, порушення ним взятих на себе зобов'язань по своєчасній оплаті отриманого від позивача товару, чим порушуються законні права позивача як постачальника продукції. Відтак, порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб - стягнення заборгованості з відповідача у визначених вище судом розмірах.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (на 94,76 %).
Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. суд зазначає таке.
Здійснення представництва інтересів позивача в даній справі здійснює Чорний Олексій Віталійович, адвокат згідно зі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1742 від 03.02.2009 року, на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 1204/21 від 12.04.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Аматек” і Адвокатським бюро «Олексія Чорного», та ордера серії ОД № 102567 від 30.04.2021 року.
Згідно з договором правова допомога за ним надається в межах представництва інтересів клієнта в Господарському суді Львівської області та Західному апеляційному господарському суді (за необхідності) у справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю “Група “ЛІАРД” з питання стягнення заборгованості. Відповідно до п. 6.1 договору сторони погодили фіксований розмір гонорару - 12 000,00 грн. оплата за даним договором здійснюється клієнтом протягом трьох банківських днів з моменту виставлення та/або передання Адвокатським бюро рахунку клієнтові.
Відповідно до п. 6.3 договору за результатами надання правової допомоги складається звіт про надання правової допомоги, що підписується представником кожної зі сторін. У звіті вказується обсяг наданої правової допомоги і її вартість. На письмову вимогу клієнта адвокатське бюро може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги із/або без ідентифікації конкретних дій.
27.07.2021 року позивачем подано звіт про надану правову допомогу відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1204/21 від 12.04.2021 року, підписаного позивачем та Адвокатським бюро «Олексія Чорного». Відповідно до звіту правова допомога надана Адвокатським бюро надана у встановлений термін, у повному обсязі та із дотриманням інших умов згаданого вище договору. Гонорар за правову допомогу є фіксованим і становить 12 000,00 грн.
13.04.2021 року замовником і виконавцем по договору про надання правової (правничої) допомоги підписано акт надання послуг № 14 на суму 12 000,00 грн.
13.04.2021 року та 26.07.2021 року замовником виконавцю сплачено по 6 000,00 грн. на підставі рахунку № 5 від 12.04.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи 27.07.2021 року.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказав, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Верховний Суд дійшов висновку, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19 звернув увагу, що склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Так, як вказує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.06.2021 року у справі №922/902/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Водночас, суд враховував, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі № 520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі № 521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі № 826/13244/16).
Суд звертає увагу, що фіксований розмір гонорару у сумі 12 000,00 грн. визначений за надання допомоги, передбаченої п. 1.2 договору. Відповідним п. 1.2 договору визначено, що для надання правової допомоги згідно з п. 1.1 договору адвокатське бюро вчиняє дії, передбачені пп. 1.2.1 - 1.2.6. Пункт 1.1 у свою чергу стосується надання правової допомоги як в суді першої, так і апеляційної інстанції (при потребі). Тобто, визначений сторонами фіксований розмір гонорару не видається реальним і розумним у співвідношенні із розглядом даної справи в суді першої інстанції.
Крім цього, договір не конкретизує, у якій саме справі, з якою сумою стягнення, на якій підставі, по якому договору, клієнту надається правова допомога, а лише вказується про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю “Група “ЛІАРД”. Таке формулювання унеможливлює достовірну ідентифікацію погодженого розміру гонорару саме для ведення адвокатом даної справи.
Суд також враховує, що у даній справі позивачем фактично, крім подання позовної заяви, інших заяв по суті справи не подавалось, відповідь на відзив у зв'язку з його неподанням не готувалась. Позивачем подавались клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та клопотання про подання доказів про підтвердження розміру судових витрат, проте, такі не залежали від дій відповідача і вчинялись позивачем на власний розсуд.
Враховуючи наведене, не оцінюючи кількості витраченого адвокатом часу та не втручаючись у відносини між позивачем та Адвокатським об'єднанням і до підходу щодо визначення фіксованого розміру гонорару, проте, аналізуючи співмірність розміру витрат на правову допомогу на відповідність критеріям, передбаченим с. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що обґрунтованим і співмірним у даній справі є розмір витрат, які покладаються на іншу сторону, в сумі 9 000,00грн.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволені на 94,76 %. Тому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача пропорційно, а саме в розмірі 8 528,40 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Група “ЛІАРД” (ідентифікаційний код юридичної особи 37305188, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок 131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аматек” (ідентифікаційний код юридичної особи 41253272, 65070, Одеська обл., місто Одеса, вулиця 25-ої Чапаївської дивізії, будинок 9) 576 794,00 грн. основного боргу, 40 905,83 грн. інфляційних втрат, 14 388,12 грн. 3 % річних, і 9 481,82 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору і 8 528,40 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні позовної вимоги про стягнення 34 986,38 грн. пені та 3 471,60 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05.08.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв