вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/539/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт»
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря»
прo витребування майна
Суддя А.Ю. Кошик
За участю секретаря судового засідання Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: Березюк Л.В.
відповідача: Циганенко О.М.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт» (надалі - позивач) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» (надалі - відповідач) прo витребування майна.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.03.2021 року відкрито провадження у справі № 911/539/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08.04.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 06.04.2021 року представником відповідача подано клопотання б/н від 06.04.2021 року про продовження строку для подачі відзиву та відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 11.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 19.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 16.04.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 25.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 11.05.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив б/н від 10.11.2021 року.
У підготовчому засіданні 25.05.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 25.05.2021 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 08.06.2021 року.
У судовому засіданні 08.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Розгляд справи відкладався на 01.07.2021 року.
В судовому засіданні 01.07.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 01.07.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що на початку 2019 року представники сторін усно домовились про продаж ТОВ «Агровікт» частки статутного капіталу в СТОВ «Зоря».
ТОВ «Агровікт» зазначає, що маючи намір проводити господарську діяльність як учасник СТОВ «Зоря», в лютому 2019 року уклало договір оренди сівалки «Містраль 4000» з СГВК «Піддубці» (Волинська область, Луцький район, с. Піддубці, вул. Перемоги, 1), необхідної для здійснення посіву зернових культур на орендованих СТОВ «Зоря» землях та, відповідно, отримання фінансового результату діяльності вказаного господарства.
Сівалка «Містраль 4000» в належному робочому стані, з карданом, була доставлена до тракторного парку СТОВ «Зоря» за адресою Київська область, Макарівський район, с. Соснівка, та в 2019 році використовувалася СТОВ «Зоря» для здійснення посіву на площах відповідача. Будь-яких договорів стосовно сівалки «Містраль 4000» між СТОВ «Зоря» та ТОВ «Агровікт» не укладалося.
В подальшому, як зазначає позивач, спільна діяльність сторін фактично не відбулась, у зв'язку з чим, 24.04.2020 року, після придбання у власність сівалки «Містраль 4000», що підтверджується накладною №6 від 24.04.2020 року, представник ТОВ «Агровікт» Попович Ю.В. прибув до тракторного парку СТОВ «Зоря» щоб забрати сівалку «Містраль 4000», яка перебуває на території СТОВ «Зоря».
Однак, директор СТОВ «Зоря» відмовився віддавати належну позивачу сівалку та обмежив доступ до сівалки, відмовившись відчинити складське приміщення СТОВ «Зоря», де зберігається сівалка «Містраль 4000».
Для фіксації вказаних обставин ОСОБА_1 викликав наряд поліції. Поліцейськими, які прибули на виклик, було отримано від ОСОБА_1 заяву про вчинення директором СТОВ «Зоря» кримінального проступку та відібрано у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пояснення щодо зазначених подій, оглянуто та сфотографовано належну позивачу сівалку «Містраль 4000» у складському приміщенні відповідача (копії фотографій додані до позову).
В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.04.2020 року, працівниками Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області було проведено перевірку, якою встановлено створення перешкод, що вчиняються директором відповідача в отриманні позивачем сівалки «Містраль 4000». Однак, оскільки має місце спір про цивільне право, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились.
Позивач стверджує, що відповідачем самовільно без належних правових підстав утримується належна на праві власності позивачу сівалка «Містраль 4000».
У зв'язку з чим, позивач на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України звернувся до суду за захистом свого права власності з вимогами про витребування у відповідача зернової сівалки «Містраль 4000» з карданом.
Відповідач в ході розгляду спору подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, стверджуючи про невідповідність дійсності викладених в позові обставин, зокрема, щодо усних домовленостей сторін про співпрацю. Зазначає, що у СТОВ «Зоря» ні у 2019 році, ні у 2020 році не виникало жодних потреб чи намірів, а тим більше договірних відносин з ТОВ «Агровікт» щодо використання сівалки «Містраль 4000» у власній господарській діяльності СТОВ «Зоря».
При цьому, відповідач визнає, що у лютому 2019 року директор ТОВ «Агровікт» - ОСОБА_2 звернувся до відповідача з проханням розмістити на території СТОВ «Зоря» сівалку «Містраль 4000». У зв'язку з чим на підставі досягнутої усної домовленості вказана сівалка була доставлена на територію СТОВ «Зоря» (с. Соснівка, Макарівський р-н, Київська обл.) та розташована на території закритої охоронюваною території тракторного парку СТОВ «Зоря» для зберігання.
Відповідач стверджує, що починаючи з лютого 2019 року сівалка зберігається на території тракторного парку СТОВ «Зоря» та жодного разу не використовувалася СТОВ «Зоря» у господарській діяльності, що може бути підтверджено показами свідків.
Також, відповідач зазначає що неодноразово звертався до позивача з пропозицією укласти відповідний договір зберігання, проте, позивач запевняв, що в цьому немає необхідності та всіляко ухилявся від документального оформлення умов зберігання сівалки на території СТОВ «Зоря» з метою уникнення зобов'язання понесення будь-яких документально підтверджених витрат, що пов'язані зі зберіганням сівалки.
Враховуючи той факт, що спірна сівалка зберігається на території відповідача тривалий строк - понад 2 роки, відповідач протягом всього цього часу вживав необхідні та належні заходи щодо забезпечення її схоронності, цілісності та охорони, у зв'язку з чим ніс певні фінансові затрати, він стверджує, що обгрунтовано мав підстави скористатися правом притимання, як таким, що спонукає позивача компенсувати витрати відповідача, пов'язані зі зберіганням майна позивача.
Таким чином, відповідач, визнаючи факт перебування сівалки позивача на його території, обґрунтував відмову видати майно неоплатою позивачем за зберігання такого майна.
Відповідач посилається на норму ст.594 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу (ст. 597 ЦК України).
У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що спірна сівалка була добровільно в лютому 2019 року поміщена позивачем на території СТОВ «Зоря» для зберігання, отже відповідач законно володіє річчю, як того вимагає інститут права притримання. Матеріали перевірки проведеної Макарівським ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області, за результатами звернення гр. ОСОБА_1 (що додані позивачем до позовної заяви), також підтверджують факт зберігання сівалки на території СТОВ «Зоря».
Таким чином, відповідач стверджує, що між позивачем та відповідачем існували відносини, що підпадають під правове регулювання відносин за договором зберігання, в межах яких вважає правомірним застосування заходу забезпечення зобов'язання у вигляді притримання.
Позивач у відповіді на відзив заперечував твердження відповідача про існування відносин зберігання спірної сівалки чи інших зобов'язальних відносин між сторонами щодо спірного майна. Позивач наголошує, що мало місце хоча й правомірне (за згодою позивача), однак безпідставне (без жодної правової підстави) набуття відповідачем спірного майна.
Судом в ході розгляду спору досліджено та встановлено, що з огляду на ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Щодо безпосередньо договору зберігання, ст. 937 Цивільного кодексу України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.
Також, прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Статтею 206 Цивільного кодексу України визначено правочини, які можуть вчинятися усно. Зокрема, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відносини зберігання, про існування яких стверджує відповідач, передбачають триваюче виконання, тому правочин зберігання не відноситься до правочинів, які можуть вчинятись усно. Крім того, відповідний правочин вчинено між юридичними особами, тому обов'язковою є письмова форма. Крім того, з огляду на ст.ст. 949, 953 Цивільного кодексу України відносини зберігання передбачають безумовне повернення речі на вимогу поклажодавця.
Однак, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надано жодних доказів досягнення домовленостей щодо зберігання спірного майна - сівалки, умов зберігання, терміну, розміру плати за зберігання.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено і обґрунтовано заперечено позивачем твердження відповідача про існування відносин зберігання щодо спірного майна - сівалки.
Крім того, відповідачем не надано доказів існування між ним та відповідачем будь-яких зобов'язальних відносин щодо спірного майна - сівалки, зокрема, існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора.
Як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів:
в) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується);
б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння.
в) факт порушення боржником основного зобов'язання. Згідно із ч.І ст. 594 Цивільного кодексу України таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Оскільки ні позиваче, ні відповідачем не доведено і матеріали справи не містять доказів про існування між сторонами цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора і щодо такої речі у боржника існують зобов'язання, суд дійшов висновку про безпідставність перебування відповідної речі у відповідача та відсутність підстав для застосування ним заходів, передбачених ст. 594 Цивільного кодексу України (при тримання).
В той же час, непідтвердженість та недоведеність тверджень позивача про передачу відповідачу сівалки з метою її використання у спільній діяльності, не має значення для вирішення даного спору, оскільки факт перебування належної позивачу сівалки у відповідача, останням визнається і підтверджується даними проведеної правоохоронними органами перевірки.
Відповідно до ч. 1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У Постанові Верховного Суду України у справі № 6-3090 цс15 від 02.03.2016 року викладено також правовий висновок щодо застосування положення ст.1212 Цивільного кодексу України, а саме, що характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов 'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов 'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Відповідно до ч.1 ст.1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Статтею 1214 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Таким чином, спірне майно - сівалка «Містраль 4000» з карданом підлягає поверненню позивачу, як таке, що перебуває у відповідача без достатньої правової підстави.
В свою чергу, відповідач має право вимагати від позивача відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, коли він дізналася або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Відповідно, понесені відповідачем витрати на утримання та зберігання майна можуть бути йому відшкодовані в порядку ст. 1214 Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи встановлені в ході розгляду спору обставини та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю» Агровікт» безпідставно набутого майна: зернової сівалки «Містраль 4000» з карданом.
Згідно зі ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, враховуючи, що надані позивачем докази та пояснення в їх сукупності є бульш переконливими і вірогідними, ніж пояснення та докази, надаі відповідачем в спростування позовних вимог.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.
Також, позивачем надано суду підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи на підставі укладеного 09.02.2021 року договору про надання професійної правничої (правової) допомоги з адвокатом Березюк Лідією Вікторівною № 09-02/21. Позивач зазначає, що згідно з умовами Договору від 09.02.2021 року № 09-02/21 вартість 1 години послуг адвоката погоджена в розмірі 1500 грн., всього було витрачено 9 годин на правовий супровід справи в суді першої інстанції, відповідно, вартість адвокатських послуг склада 13 500 грн. Позивачем було оплачено послуги адвоката у розмірі 13 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 455 від 12.02.2021 року.
Як визначено ч.2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З огляду на ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи фактичні обставини розгляду справи, складність справи та незгоду відповідача з позовними вимогами, суд дійшов висновку про співмірність відповідних адвокатських витрат, тому їх відшкодування у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» прo витребування майна задовольнити в повному обсязі.
2. Витребувати від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» (08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Соборна, 30, код ЄДРПОУ 05391465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 2/30, кв. 96, код ЄДРПОУ 41784823) зернову сівалку «Містраль 4000» з карданом.
3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» (08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Соборна, 30, код ЄДРПОУ 05391465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 2/30, кв. 96, код ЄДРПОУ 41784823) 2 270,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 13 500,00 грн. витрат на правничу (правову) допомогу.
4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
повне рішення складено 06.08.2021 року
Суддя А.Ю. Кошик