вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1056/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства «Белвет»
до Акціонерного товариства «Таскомбанк»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Селіверстова Владислава Олеговича
прo скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно
Суддя А.Ю. Кошик
За участю секретаря судового засідання Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Клименко Т.В.
третьої особи: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Белвет» (надалі - позивач) до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (надалі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Селіверстова Владислава Олеговича (надалі - третя особа) прo скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2021 року відкрито провадження у справі № 911/1056/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 17.05.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 8275/70.2 від 14.05.2021 року та клопотання № 8334/70.2 від 17.05.2021 року про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 03.06.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 911/1056/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 23.06.2021 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 23.06.2021 року про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.2021 року розгляд справи відкладено на 13.07.2021 року.
У судовому засіданні 13.07.2021 року оголошено про перехід до судових дебатів, судове засідання призначено на 27.07.2021 року.
У судовому засіданні 27.07.2021 року представник відповідача проти позову заперечував.
Позивач та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 27.07.2021 року не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 27.07.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2018 року між ПАТ «Таскомбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Таскомбанк» (відповідач/Банк) та Приватним підприємством «Белвет» (позивач, позичальник) був підписаний Генеральний договір про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 2001 з усіма супутніми змінами та доповненнями (надалі - кредитний договір), відповідно до п. 2 частини № 1 якого, Банк має право надавати Позичальнику Банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим договором, а Позичальник зобов'язується сплачувати Кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим Договором, сплачувати проценти та Комісії у розмірі та у порядку, визначених цих Договором, а також виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.
Також, в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з Генерального договору про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 2001 від 01.08.2018 року, Договору № 1 від 12.12.2018 року, 12.12.2018 року між Банком та ПП «Белвет» був підписаний Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А., зареєстрований в реєстрі за № 1877 (далі - Іпотечний договір).
Згідно з Іпотечним договором ПП «Белвет», як Іпотекодавець, передало в іпотеку Банку (Іпотекодержателю) належне йому на праві власності майно - нежитлове приміщення, загальною площею 222,7 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м.Біла Церква, вул.Клінічна, 6, приміщення № 209 (далі - предмет іпотеки/Приміщення).
16.06.2020 року Банк задовольнив свої вимоги шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Рішення про державну реєстрацію прав на Приміщення за Банком, індексний номер: 52692934 від 17.06.2020 року прийняв приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Селіверстов Владислав Олегович (далі - Приватний нотаріус/Третя особа), яке було підставою внесення запису. Таким чином, на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Банк зазначений як власник Приміщення, що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Однак, позивач вважає вищенаведене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень неправомірним, а державну реєстрацію права власності на Приміщення за Банком такою, що має бути скасована.
В обґрунтування вказаного позивач зазначає, що при державній реєстрації права власності не було дотримано вимог п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, адже, відповідно до п. 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Тобто, позивач вважає, що державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав без перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
До того ж, як зазначає позивач, реєстратор (нотаріус), на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки має встановити вартість предмета іпотеки на підставі висновку експерта, вартість у якому має бути визначена на момент набуття Банком права власності. Оцінка предмета іпотеки має бути здійснена з виходом експерта за місцем знаходження такого об'єкта та його безпосереднього огляду.
Однак, суб'єктом оціночної діяльності не проводився безпосередній огляд Приміщення, оцінка майна не узгоджувалась з ПП «Белвет» (Іпотекодавцем). А про факт набуття у власність Банком Предмета іпотеки позивач дізнався від потенційних покупців Приміщення, після опублікування Банком оголошення про його продаж.
Наведене свідчить про здійснення нотаріусом переоформлення прав на нерухоме майно без проведення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, що суттєво порушує вимоги закону, зокрема, ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає про порушення іпотекодержателем порядку реалізації іпотечного обтяження шляхом набуття предмета іпотеки у власність, оскільки іпотеко держателем не було дотримано встановленого ст.ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку», а саме, не надіслано Повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору та не надано Рішення іпотекодержателя про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Також, позивач зазначає, що згідно з п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна Нотаріус не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
Таким чином, позивач вважає, що приватним нотаріусом неправомірно винесено рішення щодо державної реєстрації права власності, у зв'язку з чим просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52692934 від 17.06.2020 року, прийняте приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Селіверстовим Владиславом Олеговичем та припинити право власності АТ «Таскомбанк» на нежитлове приміщення за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Клінічна, 6, приміщення 209, номер запису про право власності: 36914826; поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на нежитлове приміщення за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Клінічна, 6, приміщення 209, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 74363832103 за Приватним підприємством «Белвет».
В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, та зазначив, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, на адресу позичальника та іпотекодавця було направлено повідомлення-вимогу від 28.04.2020 року за вих. № 9504/70, яку було отримано адресатом 11.05.2020 року. Відповідна вимога не була задоволена, заборгованість протягом 30 днів не була погашена.
16.06.2020 року позивач, скориставшись своїм правом, у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» звернув стягнення на предмет іпотеки (нежитлові приміщення), що були передані в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та, таким чином, частково задовольнив свої вимоги за кредитним договором.
При проведенні державної реєстрації права власності Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Селіверстовим Владиславом Олеговичем було прийнято рішення 16.06.2020 року про реєстрацію права власності на Квартиру за Банком у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом абз. 1 п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - а у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на момент вчинення спірного реєстраційного запису) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до п. 7 Іпотечного договору визначено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені п. 3.4 Іпотечного договору та умовами Кредитного договору.
Згідно з п. 7.2 Іпотечного договору звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя може відбуватися будь-яким із наступних способів: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; на підставі переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за Кредитним договором в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору; на підставі продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмета іпотеки будь-якій іншій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору; іншим способом встановленим законодавством України.
Згідно з п. 7.3 Іпотечного договору сторони договору домовились про те, що Іпотекодавець має право звернути стягнення на Майно, згідно із застареженням про задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього Договору, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за Кредитним договором згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до нижченаведених умов.
Це застереження, згідно Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки.
У випадку набуття Іпотекодержателем права звернути стягнення на Предмет іпотеки, Іпотекодавець підписанням цього Договору підтверджує свою згоду на передачу у власність Іпотекодежателю Предмета іпотеки та після прийняття Іпотекодержателем письмового рішення про набуття Предмета іпотеки у власність Іпотекодавець передає Іпотекодержателю право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за Кредитним договором.
Іпотекодержатель набуває Предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі Предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки.
Для визначення оціночної вартості Предмета іпотеки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержателем було обрано суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Вектор оцінки», якою було підготовлено звіт про оцінку майна. Тобто, сторони погодили передачу права власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.
В подальшому внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язань за договором новий кредитор, скористався своїм правом, та звернув стягнення на предмет іпотеки.
Наданими відповідачем документами підтверджується факт надіслання боржнику/іпотекодавцю повідомлення-вимоги від 28.04.2020 року за вих. № 9504/70 про невиконанням умов кредитного договору. Відповідне повідомлення-вимога від 28.04.2020 року за вих. № 9504/70, було отримане адресатом 11.05.2020 року, однак, протягом наведеного в ст.35 Закону України «Про іпотеку» тридцяти денного строку порушення не були усунуті, що дало кредитору-іпотекодержателю право на реалізацію забезпечувального обтяження з метою задоволення своїх вимог у спосіб, погоджений сторонами.
Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки (нежитлові приміщення), що були передані в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у вигляді набуття предмета іпотеки у власність 16.06.2020 року, тобто після сплину у на задоволення вимоги кредитора, є правомірним.
При цьому, позивач не спростував факту порушення кредитного договору чи усунення такого порушення в 30-денний термін з моменту отримання 11.05.2020 року вимоги кредитора.
Щодо посилання позивача на недотримання при державній реєстрації права власності вимог п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
При державній реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки нотаріус або державним реєстратор має отримати від іпотекодержателя документи, перелік яких встановлений лише у п. 61 Порядку.
Що стосується вимог п. 57 Порядку, то в даному випадку у нотаріуса або державного реєстратора немає обов'язку вимагати у іпотекодержателя документів, оскільки п. 57 застосовується у випадку державної реєстрації прав, що набуваються, змінюються або припиняються у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість набуття, зміни чи припинення таких прав. Таким чином, п. 57 Порядку не стосується державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у ст. 9 та 15 Закону № 1952-ІV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Норми Закону України «Про іпотеку», та норми Порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не встановлюють обов'язку погодження звіту оцінки з іпотекодержателям. Важливим є факт проведення звіту оцінки, відповідні докази про що були надані відповідачем.
Окрім того, в даному випадку оцінка майна Банком проводилась, відповідно до погоджених умов кредитного договору.
Спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на набуття предмету іпотеки у власність у випадку порушення умов кредитного договору, тому скасування рішення державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вищевказана позиція підтверджується висновком Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 27.03.2020 року у справі № 711/5575/18.
А також в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року у справі № 755/21962/15, в якій зазначено, що «суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Сам по собі факт порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої договором, не дає підстав для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача. Законодавством передбачений 30-денний строк для виконання вимоги про порушене зобов'язання, апеляційний суд встановив відповідність дій відповідача щодо дотримання цього строку вимогам закону. У передбачені законом і договором строки позивач не погасив свою заборгованість перед відповідачем».
Щодо посилання на те, що наявність в Реєстрі запису про арешт майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій.
За змістом ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено зокрема у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з цієї підстави, не застосовується у разі:
1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав;
3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону;
4) державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно;
5) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава;
6) державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» було внесено зміни до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом її доповнення п. 7 такого змісту: державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не с підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотеко держателем».
З викладеного вище вбачається, що реєстрація права власності на нерухоме майно за АТ «Таскомбанк» здійснена в порядку і на підставі документів, визначених чинним законодавством України.
Відповідачем, в свою чергу, було дотримано усіх необхідних вимог Закону України «Про іпотеку» та вчинено дії у повній відповідності до умов Іпотечного договору, підписаного добровільно та власноруч позивачем, умов Кредитного договору, укладеного з Позичальником.
Крім того, після звернення стягнення на предмет іпотеки, 01.07.2020 року між Приватним підприємством «Белвет» (як орендарем) та Акціонерним товариством «Таскомбанк» (як новим власником нежитлового приміщення та орендодавцем) було укладено Договір № 85-6 оренди нежитлового приміщення, згідно умов якого позивач орендував у відповідача нежитлове приміщення за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Клінічна, будинок б, приміщення 209.
Крім того, між позивачем та відповідачем були укладені додаткова угода № 1 від 31.07.2020 року, додаткова угода № 2 від 31.08.2020 року, додаткова угода № 3 від 30.09.2020 року, додаткова угода № 4 від 31.10.2020 року.
Позивачем виконувались умови Договору оренди та здійснювались платежі за оренду нерухомого майна, що належить Банку, шляхом сплати на рахунок Банку орендних платежів 17.07.2020 року, 31.08.2020 року, 28.09.2020 року, 11.11.2020 року.
Даний факт свідчить про визнання позивачем законності державної реєстрації та набуття права власності на нежитлове приміщення за відповідачем, що спростовує позовні вимоги.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За наслідками розгляду спору судом встановлено необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, відповідачем надано більш вірогідні докази в спростування позовних вимог. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. В задоволенні позову Приватного підприємства «Белвет» до Акціонерного товариства «Таскомбанк», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Селіверстова Владислава Олеговича прo скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
повне рішення складено 05.08.2021 року
Суддя А.Ю. Кошик