ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2021Справа № 910/7471/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Державного підприємства «УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ АЕРОГЕОДЕЗИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО» в особі Закарпатської регіональної філії ДП «УКРДАГП»
до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»
про стягнення 468 948, 21 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
Державне підприємство «УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ АЕРОГЕОДЕЗИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО» в особі Закарпатської регіональної філії ДП «УКРДАГП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення 468 948, 21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 166/14 від 26.12.2014 на проведення робіт з інвентаризації земель ДТГО «Львівська залізниця» на території Рахівського району Закарпатської області щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, просить позивач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
31.05.2021 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 недоліки усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
30.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності.
06.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказує на хибність доводів відзиву про закінчення строку позовної давності, оскільки, на його думку такий строку повинен обчислюватись з 23.04.2021, коли він дізнався про відміну доручення керівництва ПАТ «Укрзалізниця» від 23.05.2016 № ЦЦР-14/30 про призупинення будь-яких робіт, пов'язаних із продовженням робіт, по діючим договорам у сфері земельних відносин, у томі числі й по спірному договору.
Також позивач вказує на те, що відзив підписано неуповноваженою особою.
Проте такі твердження позивача суд відхиляє з огляду на положення пп. 11 п. 5.5 Положення про філію «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» АТ «Укрзалізниця», яким директора філії уповноважено представляти інтереси товариства у судах.
09.07.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких заявник вказує на хибність доводів позивача та просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку зі спливом строків позовної давності.
23.07.2021 від позивача надійшло клопотання про повернення відзиву відповідача без розгляду.
Розглянувши подане клопотання, суд залишає його без задоволення з підстав, наведених вище. Також, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на положення п. 124 Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо наявності на відзиві підписів двох осіб, оскільки положення ГПК України не висувають таких вимог щодо оформлення заяв по суті спору, а особа, яка підписала відзив, має на те відповідні повноваження.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
26 грудня 2014 року між Державним підприємством «Дніпропетровський проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України» (замовник) та Державним підприємством «Закарпатгеодезцентр» (виконавець) було укладено договір № 166/14 на проведення робіт з інвентаризації земель ДТГО «Львівська залізниця» на території Рахівського району Закарпатської області (далі - Договір).
07 грудня 2015 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінено назву, юридичний статус, юридичну адресу і реквізити замовника на філію «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця», змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця».
Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.02.2019 № 45 «Про реорганізацію ДП «Закарпатгеодезцентр», ДП «Закарпатгеодезцентр» реорганізовано шляхом приєднання до державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство».
У пункті 1.1 Договору визначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з інвентаризації земельних ділянок та виготовити технічні документації з інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на території Рахівського району Закарпатської області в межах населених пунктів орієнтовною площею 72 га.
Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору, вартість робіт визначена на підставі погодженого сторонами кошторису на виконання робіт (Додаток № 2) з розрахунку за 1 (один) га та становить в межах, населених пунктів 4 461, 96 грн.
Загальна вартість робіт з інвентаризації земельних ділянок за ним договором, є орієнтовною та становить 321 261, 12 грн.
Замовник здійснює розрахунок з виконавцем у безготівковій формі протягом 30 банківських днів після підписання акту передачі-приймання робіт з виготовлення затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в паперовій і електронній формі (на кожну земельну ділянку окремо) та після отримання коштів на розрахунковий рахунок від Генерального Замовника - ДТГО «Львівська залізниця».
Згідно п. 3.1 Договору після завершення робіт з виготовлення технічної документації з інвентаризації земельних ділянок Виконавець передає Замовнику акт передачі-приймання виконаних робіт у 3-х примірниках, 3 примірники технічної документації із землеустрою з інвентаризації земельних ділянок у паперовій та електронній формі.
Замовник протягом 15 календарних днів з дня одержання технічної документації з інвентаризації земельних ділянок в паперовій та електронній формах, зобов'язаний підписати та направити Виконавцеві підписаний акт передачі-приймання виконаних робіт або мотивовану відмову від приймання робіт з переліком необхідних доробок і визначеними термінами їх усунення (п. 3.2 Договору).
У пункті 4.1 Договору визначено строк виконання робіт, який становить - 6 (шість) місяців з моменту підписання договору.
Відповідно до п. 5.4 Договору, замовник зобов'язується прийняти виконані роботи відповідно до умов цього договору та оплатити їх на підставі актів передачі-приймання виконаних робіт.
Пунктом 8.6 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт, переданих замовнику за актом передачі-приймання виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Згідно п. 11.1 Договору, в редакції Додаткової угоди від 10.12.2015, Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 15.12.2016 (або більш тривалий строк), але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як зазначає позивач, ним були виконані роботи з інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 90,611 га в межах населених пунктів на території Рахівського району Закарпатської області, загальна вартість яких, згідно з кошторисом (Додаток № 2 до Договору) становить 404 302, 66 грн (90, 611 га х 4 461, 96 грн).
Так, виконані роботи оформлені актами здачі-прийомки виконаних послуг № 1 від 26.10.2015 на суму 69 194, 74 грн, № 166-2/14 від 22.12.2015 на суму 79 566, 12 грн, № 166-3/14 від 12.01.2016 на суму 55 479, 12 грн, № 166-4/14 від 12.01.2016 на суму 70 880, 02 грн, № 166-5/14 від 12.01.2016 на суму 129 182, 66 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, заявник вказує, що відповідач прийняв надані позивачем послуги на загальну суму 404 302, 66 грн, натомість власні зобов'язання щодо їх оплати виконав частково, сплативши лише 148 760, 86 грн, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин є змішаним і містить у своєму складі елементи договору підряду та договору про надання послуг.
Відповідно до приписів ст.ст. 837, 901 ЦК України за договорами підряду та надання послуг одна сторона є зобов'язаною виконати певну роботу (надати послугу), а інша - сплатити її вартість.
Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Стаття 527 ЦК України визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За встановленими обставинами, на виконання умов Договору, позивачем надавались послуги з виготовлення технічної документації з інвентаризації земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на території Рахівського району Закарпатської області в межах населених пунктів орієнтовною площею 90,611га, які оформлені актами здачі-прийомки виконаних послуг № 1 від 26.10.2015 на суму 69 194, 74 грн, № 166-2/14 від 22.12.2015 на суму 79 566, 12 грн, № 166-3/14 від 12.01.2016 на суму 55 479, 12 грн, № 166-4/14 від 12.01.2016 на суму 70 880, 02 грн, № 166-5/14 від 12.01.2016 на суму 129 182, 66 грн.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надані позивачем копії актів містять найменування юридичних осіб, а також підписи представників сторін, найменування послуг, їх кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
Доказів на підтвердження того, що виконувані роботи не були прийняті відповідачем, або прийняті ним із зауваженнями в матеріалах справи відсутні.
Отже, з огляду на погоджений сторонами у пункті 2.3 Договору порядок розрахунків, строк виконання грошового зобов'язання настав, та таке зобов'язання мало бути виконане протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного акту здачі-прийомки виконаних послуг.
Судом встановлено, що виконавцем виставлялись замовнику рахунки на оплату виконаних робіт.
Зокрема, в матеріалах справи наявні:
- рахунок № 1 від 05.01.2016 на суму 69 194, 74 грн виставлений згідно акту здачі-прийомки виконаних послуг № 1, за Договором № 166/14 від 26.12.2014;
- рахунок № 2 від 05.01.2016 на суму 162 366, 86 грн виставлений згідно акту здачі-прийомки виконаних послуг № 1, за Договором № 167/14 від 26.12.2014;
- рахунок № ДП-045-2/15 від 28.02.2016 на суму 79 566, 12 грн виставлений згідно акту здачі-прийомки виконаних послуг № 166-2/14, за Договором № 166/14 від 26.12.2014.
В підтвердження здійснення відповідачем часткових оплат за отримані послуги, в матеріалах справи містяться банківські виписки за 05.01.2016, з якої вбачається сплата відповідачем 231 561, 60 грн та за 29.02.2016 про сплату 41 811, 12 грн.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем оплачені послуги згідно актів здачі-прийомки виконаних послуг № 1 від 26.10.2015 на суму 69 194, 74 грн та № 166-2/14 від 22.12.2015 на суму 79 566, 12 грн.
Решта грошових коштів, сплачених 05.01.2016 були зараховані в погашення зобов'язань за іншим правочином, а саме за Договором № 167/14 від 26.12.2014.
Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати замовлених у позивача послуг, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 255 541, 80 грн, що належними та допустимими доказами спростовано не було.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 255 541, 80 грн є цілком обґрунтованими.
Також, керуючись п. 8.6 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 45 299, 32 грн.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими.
Поряд із цим, позивачем здійснено розрахунок пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.
Вищенаведеними положеннями визначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Проте, п. 8.6 Договору визначено розмір пені, який становить 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Враховуючи розмір облікової ставки НБУ у період з 29.03.2016 по 21.04.2016 (22%) та з 22.04.2016 по 26.05.2016 (19%), розмір подвійної облікової ставки в день за ці періоди становив 0,120% та 0,104% в день відповідно, що перевищує узгоджений сторонами розмір пені.
За інші періоди, розмір подвійної ставки НБУ в день не перевищував 0,1%, а відтак позивачем правильно здійснено розрахунок.
Підсумовуючи вищевикладене, розмір пені, згідно договору, за підрахунком суду, становить 43 717, 20 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 38 777, 39 грн та 129 329, 70 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки відсотків річних за користування грошовими коштами та інфляційного збільшення, суд не виявив у них помилок.
Щодо заявленої вимоги відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення спірної заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального трирічного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За встановленими обставинами справи, датою фактичного порушення зобов'язання з оплати є 29.03.2016 (тобто день, наступний за граничним днем виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт за Договором - 30 банківських днів з моменту підписання актів № 166-3/14 від 12.01.2016, № 166-4/14 від 12.01.2016 та № 166-5/14 від 12.01.2016), отже саме з цієї дати починається відлік трирічного строку на звернення до суду.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом 06 травня 2021 року позивачем не дотримано строк позовної давності, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості та пені.
Твердження позивача, із посиланням на п. 2.3 Договору, про прив'язку строку виконання грошового зобов'язання до певної дати, а саме до моменту отримання коштів на розрахунковий рахунок генерального замовника - ДТГО «Львівська залізниця» суд вважає помилковими, оскільки цим пунктом встановлено граничний строк (30 банківських днів після підписання акту передачі-приймання робіт) виконання грошового зобов'язання замовником, невиконання якого є підставою для звернення до суду.
Посилання позивача на доручення керівництва ПАТ «Укрзалізниця» від 23.05.2016 № ЦЦР-14/30 про призупинення будь-яких робіт, пов'язаних із продовженням робіт по діючим договорам у сфері земельних відносин, у томі числі й по спірному договору, суд також відхиляє, оскільки такі обставини не зупиняють та не переривають перебіг строку позовної давності.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційного збільшення суд зазначає таке.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 зі справи № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи № 917/1421/18.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведений у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, з урахуванням того, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення таке зобов'язання є триваючим.
Тобто, безпосередньо на законодавчому рівні (за змістом статті 625 ЦК України) визначений обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим, а право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 зі справи № 3-1522гс16, у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 зі справи № 922/4099/17, від 03.07.2019 зі справи № 541/3253/15-ц.
З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за надані послуги за три роки, що передували зверненню до суду (06.05.2018 - 06.05.2021), і встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 23 019, 77 грн 3% річних та 52 139, 62 грн інфляційних втрат.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року в справі № 910/4391/19.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте їх слід задовольнити частково через сплив строку позовної давності для вимог про стягнення основного боргу, пені та неправильно визначений період нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 127, 39 грн. Решта судових витрат залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Державного підприємства «УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ АЕРОГЕОДЕЗИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69; ідентифікаційний код 04722078) в особі Закарпатської регіональної філії ДП «УКРДАГП» (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, Грушевського, буд. 39; ідентифікаційний код 43039481) 23 019, 77 грн (двадцять три тисячі дев'ятнадцять гривень 77 коп.) 3% річних, 52 139, 62 грн (п'ятдесят дві тисячі сто тридцять дев'ять гривень 62 коп.) інфляційних втрат та 1 127, 39 грн (одна тисячі сто двадцять сім гривень 39 коп.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 06.08.2021.
Суддя О.С. Комарова