ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.08.2021Справа № 910/7757/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕЛАКС"
до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "УКРМЕДДІЯЛЬНІСТЬ" МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
про стягнення 899 999,99 грн.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "РЕЛАКС" звернулося до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "УКРМЕДДІЯЛЬНІСТЬ" МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ про стягнення заборгованості за договором поставки №32 від 02.02.2021 у розмірі 899 999,99 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №32 від 02.02.2021 не розрахувався за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 23.06.2021. Крім того вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачеві для подання відзиву на позов.
11.06.2021 до Господарського суду міста Києва від ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕЛАКС" надійшла заява, в якій представник позивача просить суд провести судове засідання у справі №910/7757/21, призначене на 23.06.2021, в режимі відеоконференції в Господарському суді Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 у задоволенні заяви представника ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕЛАКС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
23.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕЛАКС" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 розгляд справи відкладено на 02.08.2021.
22.07.2021 від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності повноваженого представника.
Крім того, 22.07.2021 від позивача надійшла заява про надання оригіналів документів на огляд суду, до якої додав оригінали видаткової накладної та рахунку-фактури, посилання на які містяться у позовній заяві.
У судове засідання 02.08.2021 представники сторін не з'явилися. Суд враховує заяву позивача про розгляд справи за відсутності повноваженого представника, приймає до уваги, що позивачем були надіслані на адресу суду оригінали витребуваних документів (для огляду) та не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
В свою чергу, процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався, жодних заяв по суті справи до суду не надав. Повноваженого представника у судові засідання не направив.
Ухвали Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та від 23.06.2021 були надіслані рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105480087964 та №0105477552877 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з цим, конверти з поштовими відправленнями №0105480087964 та №0105477552877 повернулися до суду без вручення з поміткою: «адресат відсутній».
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 виходив з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не надав жодних заяв по суті справи, не направив представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, ДП "УКРМЕДДІЯЛЬНІСТЬ" МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ (відповідач) проводило державну закупівлю медичних халатів операційних, одноразового застосування у кількості 25 000 штук, ідентифікатор аукціону UA-2020-12-30-006096-c. Згідно протоколу № 01/ 3 від 20.01.2021 переможцем закупівлі визначено ПП "РЕЛАКС" (позивач).
02.02.2021 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір №32 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає, а покупець приймає та оплачує: Халат хірургічний, розмір L, стерильний, одноразового використання - 25 000 штук (товар).
Загальна кількість (асортимент, номенклатура) одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна товару у Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
Загальна сума Договору складає: 900 000,00 грн. (п. 3.3. Договору).
Згідно з п. 4.1. оплата товару здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівково переказу на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах Договору, в національній валюті України. Покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше 30 робочих днів з дати поставки товару продавцем, на підставі рахунку та видаткової накладної.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач не розрахувався за отриманий товару у визначений Договором строк, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 899 999,99 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару в повному обсязі (Халат хірургічний, розмір L, стерильний, одноразового використання) у кількості 25 000 штук на загальну суму 899 999,99 грн., що підтверджується видатковою накладною № 169 від 02.02.2021. Вказана видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками підприємств без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості отриманого товару, а також строку його поставки.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не спростовано відповідачем, що складає 899 999,99 грн.
З урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи положення п. 4.1. Договору, суд дійшов висновку, що строк повної оплати товару є таким, що настав.
Матеріалами справи також підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків за Договором, в якому зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем станом на 16.04.2021 у розмірі 899 999,99 грн.
Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.
При цьому судом враховано, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за отримані послуги, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення спірної заборгованості відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність факту наявності боргу у сумі 899 999,99 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Належних та достовірних доказів на спростування обставин, викладених позивачем, відповідач суду не надав, жодного змістовного та обґрунтованого заперечення проти позову не навів.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність викладених у позові обставин, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач також просив покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2021 між позивачем (клієнт) та Фізичною особою-підприємцем Санжара Андрієм Анатолійовичем (адвокат) був укладений договір про надання правових послуг №10, за умовами якого адвокат надає клієнту правничу допомогу з питань стягнення у судовому порядку заборгованості з ДП "УКРМЕДДІЯЛЬНІСТЬ" МОЗ України, а клієнт оплачуватиме вартість наданих адвокатом послуг із надання правничої допомоги.
Відповідно до акту здачі-приймання наданих послуг №1 від 14.05.2021 адвокатом були надані, а клієнтом прийняті послуги на суму 3 500 грн.
Судом встановлено, що 14.05.2021 позивач сплатив адвокату грошові кошти у визначеному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням, копія якого додана до матеріалів позовної заяви (призначення платежу: сплата за юридичні послуги відповідно до Договору про надання правових послуг №10 від 09.04.2021).
Належних та допустимих доказів того, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю спору відповідачем надано не було.
Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 92 ГПК України визначено, що за заявою особи, яка надала суду оригінал письмового доказу, суд повертає оригінал доказу цій особі після його дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія письмового доказу або витяг з нього.
Враховуючи, що представник позивача просив повернути оригінали поданих ним документів, судом повертаються оригінали таких доказів позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "УКРМЕДДІЯЛЬНІСТЬ" МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ (Україна, 01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 7; ідентифікаційний код: 25885270) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕЛАКС" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ФРУНЗЕ, будинок 4; ідентифікаційний код: 30454707) заборгованість у розмірі 899 999,99 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 500,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ "РЕЛАКС" оригінали письмових доказів, що були подані разом з заявою про надання оригіналів документів на огляд суду від 20.07.2021. Копії документів залишити у матеріалах справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2021.
Суддя І.В. Приходько