ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/2937/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/2937/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 110172,09 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 110172,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з листопада 2018 року по березень 2019 року відповідач здійснював перевезення вантажів у приватних вагонах, які знаходилися в оперативному управлінні позивача, в яких було виявлено пошкодження (розукомплектування), яке полягало у відсутності головної і магістральної частин повітророзподільника, у зв'язку з чим позивач здійснив ремонт пошкоджених вагонів на загальну суму 110172,09 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, оскільки позивач згідно накладних не є відправником або одержувачем вантажу, а в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що засвідчують передачу вантажоодержувачами, зазначених у накладних, позивачу права на пред'явлення позову, відтак у позивача відсутнє право від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу пошкодження вантажу під час перевезення. Разом з цим, відповідач наголошує на тому, що комерційний акт складається у випадку розкрадання саме вантажу, а не рухомого складу (вагону), при цьому, відповідач зазначає, що працівниками регіональних філій залізниці був зафіксований факт крадіжки головної та магістральної частини повітророзподільника, а не його пошкодження, так як у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення має бути складений акт про пошкодження вагона (контейнера) форми ВУ-25М, які до матеріалів справи не додані. Крім того просить застосувати наслідки спливу спеціального строку позовної давності, визначеного Статутом залізниць України.
12.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наголошує на тому, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а отже взяв на себе обов'язок забезпечувати схоронність вагонів. На думку позивача, наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема й протиправна бездіяльність відповідача, що виявилася у незабезпеченні збереження належного позивачу майна (вагонів). При цьому позивач наголошує на тому, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 з огляду на зміст відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, а також доданих до них доказів суд дійшов висновку призначити у даній справі судове засідання з викликом сторін.
21.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення в яких зауважує на тому, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі не випливають зі Статуту, оскільки стосуються відшкодування позадоговірної шкоди, а відтак приписи Статуту залізниць України не підлягають застосуванню у даному випадку, що спростовує доводи позивача про відсутність у позивача права на пред'явлення позову до залізниці та пропуску спеціального строку позовної давності.
В судове засідання 23.07.2021 представники сторін не з'явилися, хоча про розгляд даної справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Пономарьов проти України", сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи проводити за їх відсутності.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 23.07.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
В нарадчій кімнаті 23.07.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
У період з листопада 2018 року по березень 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - залізниця) здійснювало перевезення вантажів в приватних вагонах, які знаходяться в оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" (далі - товариство), а саме: №56628936 (міжнародна накладна №00983); №56582109; №62934153 (залізнична накладна №45743434 від 04.02.2019); №56099278 (залізнична накладна №53916706 від 19.01.2019); №60631462 (залізнична накладна №53916680 від 19.01.2019); №62977244 (залізнична накладна №46835898 від 07.03.2019); №29143690 (залізнична накладна №53759437 від 10.01.2019); №62934161 (залізнична накладна №45552791 від 29.01.2019); №52831450 (залізнична накладна №45552825 від 29.01.2019) та №62784921 (залізнична накладна №45552791 від 29.01.2019).
Під час перевезень у зазначених вагонах було виявлено несправність (розукомплектування), а саме:
- 01.10.2018 на станцію Інгулець "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №56628936 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Батуринська "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування.
- 04.10.2018 на станцію Миколаїв "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №56582109 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Херсон "Одеська залізниця", на технічне обслуговування.
- 16.02.2019 на станцію Красноармійськ "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №62934153 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність магістральної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Волноваха "Донецька залізниця", на технічне обслуговування.
- 22.01.2019 на станцію Красноармійськ "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №56099278 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Волноваха "Донецька залізниця", на технічне обслуговування, в результаті чого оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23М №7079 від 22.01.2019;
- 22.01.2019 на станцію Красноармійськ "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №60631462 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Волноваха "Донецька залізниця", на технічне обслуговування, в результаті чого оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23М №7080 від 22.01.2019;
- 20.03.2019 на станцію Кривий Ріг "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №62977244 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної та магістральної частин повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Батуринська "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування.
- 15.01.2019 на станцію Деконська "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №29143690 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної та магістральної частин повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Експлуатаційного вагонного депо Верхівцеве "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування;
- 07.02.2019 на станцію Дніпрорудна "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №62934161 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Ремонтно-експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя Ліве "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування, в результаті чого оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23М №7488 від 07.02.2019;
- 07.02.2019 на станцію Дніпрорудна "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №52831450 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Ремонтно-експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя Ліве "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування, в результаті чого оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23М №7487 від 07.02.2019;
- 31.01.2019 на станцію Дніпрорудна "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" прибув вагон №62784921 в пошкодженому (розукомплектованому) стані - відсутність головної частини повітророзподільника, у зв'язку з чим вагон був направлений до Ремонтно-експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя Ліве "Придніпровська залізниця", на технічне обслуговування, в результаті чого оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23М №7310 від 31.01.2019.
Відповідно до пункту 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999, ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
З огляду на приписи пункту 21 вказаних Правил, з метою здійснення ремонту вказаних вагонів товариство звернулось до експлуатаційного вагонного депо Волновахи "Донецька залізниця", Батуринська "Придніпровська залізниця", Верхівцеве "Придніпровська залізниця", Херсон "Одеська залізниця" та ремонтно-експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя Ліве "Придніпровська залізниця" (далі - вагоноремонтні підприємства) з проханням забезпечити поставку головних та магістральних частин повітророзподільників.
При цьому, у зв'язку з відсутністю у вагоноремонтних підприємств залізниці запасних частин потрібних для виконання ремонту пошкоджених вагонів позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіне, лтд" нові головні та магістральні частини повітророзподільників на загальну суму 98940,00 грн.
Деталі, придбані ТОВ «Керрілайн», для встановлення їх замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, були передані вагоноремонтним підприємствам, про що свідчать акти приймання-передачі запасних частин від 31.10.2018, від 24.10.2018, за січень - лютий 2019 року та встановлені на вагони позивача, за наслідком чого були понесені відповідні витрати по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) деталей на вагони у розмірі 11232,09 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 110172,09 грн, яка складається з вартості придбаних деталей та технічного обслуговування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1 та 3 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентування його відносин з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені у Законі України "Про залізничний транспорт".
Так, частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту забирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - залізниця) здійснювало перевезення вантажних вагонів, які знаходяться в оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", а саме: №56099278; №60631462; №62934161; №52831450 та №62784921.
Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам (п. 8 Статуту).
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
При технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними. Забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з несправностей, зокрема, несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера (п. 6.2.1, 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці №264-ц від 28.10.1997 (зі змінами і доповненнями)).
Як встановлено судом, у січні-лютому 2019 на станціях Красноармійськ "Донецька залізниця" та Дніпрорудна "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" було виявлено пошкодження (розукомплектування) спірних вагонів, які (пошкодження) полягали у відсутності головної частини повітророзподільника. За фактом встановлення відсутності зазначених деталей вагони, які перебувають в оперативному управлінні позивача, були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать повідомлення форми ВУ-23М.
Відповідно до пунктів 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві.
На виконання вищевказаних правил, у зв'язку з розукомплектуванням спірних вагонів позивач відправив до вагоноремонтних підприємств регіональних філій відповідача вагона для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М.
Судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів №56099278; №60631462; №62934161; №52831450 та №62784921 позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіне, лтд" необхідні нові головні частини повітророзподільника в кількості 5 шт., що підтверджується видатковою накладною №РН-000050 від 25.01.2019 та платіжним дорученням про сплату рахунку-фактури №12919 від 24.01.2019 та надано необхідні деталі вагоноремонтним підприємствам регіональних філій відповідача на загальну суму 45900,00 грн, а також здійснено оплату вартості технічного обслуговування цих вагонів у сумі 4360,56 грн.
За змістом пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів №56099278; №60631462; №62934161; №52831450 та №62784921, яка доведена під час розгляду справи належними та допустимими доказами, склала 50260,56 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом з цим, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
Дослідивши підстави звернення з даним позовом до суду, а також зміст позовних вимог, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними. Позивач не був за спірними перевізними документами ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України унормовано, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З урахуванням вищевикладеного, слід зазначити, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, отже у даних позадоговірних (деліктних) правовідносинах презюмується вина залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (вагонів), якщо залізницею не буде доведено інше.
При цьому, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і ними залізниця не має права розпоряджатися на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Приймаючи до уваги вищенаведене, за результатом оцінки наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
В свою чергу, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вищезазначених вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача. При цьому заперечення відповідача, що його вина у розукомплектуванні вагонів відсутня, оскільки працівниками зафіксований факт не пошкодження вагонів, а крадіжки, судом відхиляються, оскільки, за відсутності встановлених правоохоронними органами відповідних обставин у межах кримінального провадження, не можуть вважатися такими, що підтверджують здійснення крадіжки деталей вагонів третіми особами, при цьому жодних доказів звернення відповідача до правоохоронних органів матеріали справи не містять.
Разом з тим, поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена вимогами чинного законодавства, відповідно до яких залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Відтак, стверджувати про те, що відбулася крадіжка деталей вагонів, а не їх пошкодження, немає підстав. В той же час, суд зауважує, що у разі встановлення винних осіб у пошкодженні спірних вагонів у порядку кримінального судочинства та набрання вироком законної сили, перевізник як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України.
Водночас, суд вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність надання форм ВУ-25М в якості єдиної підстави для відшкодування збитків, оскільки позивачем долучено до матеріалів позовної заяви повідомлення форми ВУ-23М, в якому зазначено час та місце виявлення пошкодження, акти форми ВУ-22, дефектні відомості в яких зазначаються необхідні роботи та запчастини та акт форми ВУ-36М, в яких зазначено час закінчення ремонту, що є належними та допустимими доказами факту виявлення пошкоджень вагонів. Суд зазначає, що у абзаці 2 пункту 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення.
Відхиляє суд і аргументи відповідача про відсутність у позивача підстав для пред'явлення позову з приводу пошкодження вантажу з тих причин, що Товариство не є стороною (вантажовідправником чи вантажоодержувачем) за договором перевезення вантажу (згідно із залізничними накладними), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі №910/313/19.
З цих же підстав необґрунтованими є і доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, передбаченої Статутом залізниць України, оскільки між сторонами, в даному випадку, виникли правовідносини з відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), а не відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, а відтак мають бути застосовані загальні правила позовної давності, а не спеціальної, як помилково вказує відповідач у своїй заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Висновки щодо застосування загального строку позовної давності при позадоговірній відповідальності залізниці за завдану шкоду викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/14469/18.
Приписи статті 256, 257 Цивільного кодексу України встановлюють, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Враховуючи дату виявлення несправності (розукомплектування) вагонів №56099278; №60631462; №62934161; №52831450 та №62784921 (січень-лютий 2019 року), загальний строк позовної давності та дату звернення позивача до суду з даним позовом (23.02.2021 про що свідчить поштовий штемпель на конверті, в якому надійшов позов), не пройшов, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" звернулось до суду в межах строку передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України для позадоговірних (деліктних) правовідносин.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанови Верховного Суду, наведені у відзиві на позовну заяву, так як правовідносини у справах на які посилається відповідач та у даній справі не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, що визначається відмінними обставинами, а саме наявністю договірних відносин, в той же час, як в даному випадку наявні позадоговірні (деліктні) правовідносини і на які дія статуту в частині наявності права на пред'явлення позовів до залізниці у відправника, одержувача не поширюється, оскільки позивач не є стороною за залізничними накладними.
В той же час за результатом розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 59911,53 грн витрат за здійснення ремонтних та відновлювальних робіт вагонів №56628936, №56582109, №62977244, №29143690 та №62934153, так як в порушення приписів статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України позивачем за даними вагонами не доведено належними та допустимими доказами того, що необхідність проведення ремонтних робіт за вказаними вагонами виникла саме у зв'язку з незбереженням вагонів залізницею під час їх слідування, як і факту понесення цих витрат, в матеріалах справи відсутні, зокрема, залізничні накладні, акти форми ВУ-23М, ВУ-22, ВУ-36М тощо.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт завдання позивачу збитків, внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів №56099278; №60631462; №62934161; №52831450 та №62784921) при перевезенні залізничним транспортом, на загальну суму 50260,56 грн. Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в цій частині, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.
В той же час, оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання позивачу збитків, внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів №56628936, №56582109, №62977244, №29143690 та №62934153) при перевезенні залізничним транспортом на суму 59911,53 грн, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування позадоговірної шкоди у розмірі 50260,56 грн; в іншій частині позовних вимог належить відмовити.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №0203 від 01.03.2018, укладеного між адвокатським бюро "Олега Сулімова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", додаткової угоди №11 від 12.02.2021 до договору про надання правничої допомоги №0203 від 01.03.2018, акту здачі-приймання наданих послуг від 12.02.2021, платіжного доручення №19582 від 12.02.2021, ордер серії АА №1055691 виданого адвокатським бюро "Олега Сулімова" на ім'я адвоката Сулімова О.П. та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4229.
Згідно пунктів 1.1 та 1.2 договору виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення (сплатити гонорар) у порядку та в строки обумовлені цим договором. Виконавець відповідно до узгоджених сторонами доручень надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, Державній фіскальній службі, органах прокуратури, МВС та СБУ, Національній поліції України, Державній виконавчій службі, Міністерстві юстиції України, інших міністерствах та відомствах України, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, банківських установах, а також в загальних адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб.
Умовами пунктів 3.1 та 3.3 договору передбачено, що за надання правничої допомоги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, яка визначається додатком №1 до цього договору. Порядок оплати визначається відповідно до додаткової угоди до цього договору.
Додатковою угодою №11 від 12.02.2021 до договору про надання правничої допомоги №0203 від 01.03.2018 сторони узгодили, що вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з підготовкою та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення збитків з Акціонерного товариства "Українська залізниця" складає 5000,00 грн.
При цьому, у пункті 3 та 4 додаткової угоди сторони погодили, що орієнтовна вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з судовим розглядом вказаної позовної заяви у Господарському суду міста Києва складає 15000,00 грн.
12.02.2021 між замовником та виконавцем підписано акт здачі-приймання наданих послуг, яким підтверджено приймання-передачу юридичних послуг, а саме: аналіз первинної документації та надання правової консультації щодо перспектив подання позовної заяви про стягнення збитків з відповідача вартістю 500,00 грн; підготовка позовної заяви вартістю 4200,00 грн; виготовлення копій та додатків до позовної заяви вартістю 150,00 грн; відправлення позовної заяви з додатками відповідачу та на адресу суду вартістю 150,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статі 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
З акту здачі-приймання надання послуг від 12.02.2021 вбачається, що адвокатом надані клієнту, зокрема такі послуги виготовлення копій та додатків до позовної заяви вартістю 150,00 грн та відправлення позовної заяви з додатками відповідачу та на адресу суду вартістю 150,00 грн.
За приписами п. 9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
В той же час, така послуга як звернення із позовною заявою до суду та виготовлення копій не може бути віднесена до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому такі витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №9901/264/19.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 2000,00 грн, що є пропорційним предмету спору та розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 110172,09 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, оф.24; ідентифікаційний код 38327642) збитки у розмірі 50260 (п'ятдесят тисяч двісті шістдесят) грн 56 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1035 (одна тисяча тридцять п'ять) грн 58 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 05.08.2021.
Суддя Т.В. Васильченко