26.07.2021 року м.Дніпро Справа № 908/697/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Кощеєва І.М.
при секретарі судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: Нинюк Л.О., довіреність №2803 від 02.09.2019 р., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021, ухвалене суддею Федоровою О.В. (м. Запоріжжя), повний текст якого підписаний 30.04.2021, у справі №908/697/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім", м. Запоріжжя
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька область
про стягнення 2298160,10 грн.
До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 2 298 160,10 грн., з яких 2 153 822,40 грн. - сума основного боргу, 34 520,00 грн. - 3% річних, 109 817,70 грн. - втрати від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору підряду №75/22-20/1-121-01-20-09049 в частині оплати виконаних робіт.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у цій справі позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" основний борг у сумі 2153822,40 грн., 3% річних у сумі 34520,00 грн., втрати від інфляції в сумі 109817,70 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 34472,40 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення відсотків річних, інфляційних втрат та судового збору, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез'ясування обставин справи, зокрема щодо строку виконання зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, просить рішення господарського суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, відсотків річних та судового збору.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що зі змісту п.п. 2.3, 4.2 Договору вбачається, що Сторони встановили наступний порядок оплати виконаних робіт за Договором:
- вартість робіт сплачується після підписання сторонами Акту приймання виконаних роті за Договором;
- ПДВ на виконані робот - після отримання від Підрядника зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної на електронну адресу, зазначену в Договорі для адміністрування ПДВ.
Отже, сторони розмежували строки сплати ПДВ за договором та вартості виконаних робіт:
- вартість робіт за договором сплачується протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання виконаних робіт Замовником,
- проте строк виконання зобов'язання щодо оплати суми ПДВ за виконані роботи в Договорі не встановлений.
Вимога щодо сплати частини вартості виконаних робіт в розмірі суми ПДВ - 358 970,40 грн до ВП ЗАЕС не надходила.
Крім того, Позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору, передбачений п. 10.2 Договору, що також підтверджує факт не направлення на адресу ВП ЗАЕС вимоги про сплату ПДВ в розмірі 358 970.40 грн.
Отже, скаржник вважає, що при ухваленні рішення суд неправильно визначивши строки оплати виконаних робіт за Договором, дійшов неправильного висновку про порушення ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ЗАЕС господарського зобов'язання зі сплати суми ПДВ в розмірі 358 970,40 грн, що в свою чергу спричинило необґрунтоване стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних витрат.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався; про відкриття апеляційного провадження та встановлення строку для подання відзиву попереджений належним чином; надав заяву про неможливість надати відзив на апеляційну скаргу через відсутність логічного зв'язку між вимогами апелянта та зазначеними у скарзі обставинами.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2021 (колегія суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі №908/697/21; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.07.2021.
26.07.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/697/21у зв'язку з відпустками суддів Антоніка С.Г., Березкіної О.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2021, справу №908/697/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Кощеєв І.М., якою справу прийнято до свого провадження.
Позивач не скористалися правом участі у судовому засіданні, передбаченим ст.42 ГПК України. Про час та місце судового засідання повідомлений судом апеляційної інстанції шляхом направлення ухвали на електронну адресу підприємства, зазначену ним в позовній заяві.
22.07.2021 на адресу суду направив заяву про розгляд скарги відповідача за відсутності його представника, яку суд вважає можливим задовольнити.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами частини 2 ст.120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваної ухвали, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника Позивача.
В судовому засіданні 26.07.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
03.02.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" (підрядник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (замовник, відповідач) укладено договір №75/22-20/1-121-01-20-09049, за умовами п. 1.1 якого підрядник зобов'язується на свій ризик, в порядку і на умовах, визначених цим договором, виконати за завданням замовника наступну роботу: "ДСТУ Б.Д.1-1:2013 Капітальний ремонт фільтрів та трубопроводів в обв'язці (БФ-4 0UA14N01, 0UA34N01, 0UA54N01) (БФ-5 0UA15N01, 0UA25N01, 0UA35N01) з виконанням заміни верхніх і нижніх дренажних розподільчих пристроїв з відновленням антикорозійного покриття внутрішньої поверхні (Код ДК 021:2015 - 45442000-7 Нанесення захисного покриття)", яку замовник зобов'язується прийняти та оплатити.
У п. 1.3 договору зазначено, що вимоги до результатів робіт та обсяги робіт визначені в технічному завданні (невід'ємний додаток №2 до даного договору).
Згідно з п. 3.1 договору підрядник зобов'язується виконати роботи у строк: березень 2020 року - жовтень 2020 року.
Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт за цим договором визначається "Протоколом узгодження договірної ціни" (невід'ємний додаток №1 до договору) та складає 4458228,00 грн., крім того ПДВ 20% - 891645,60 грн., разом - 5349873,60 грн.
У п. 5.3.3 договору погоджено, що замовник зобов'язується здійснювати оплату виконаних робіт згідно з умовами цього договору.
Пунктом 2.3 договору встановлено, що оплата за договором здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 45 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт замовником.
Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
На виконання договору сторони підписали 16.07.2020 акт приймання виконаних будівельних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2020 року, якими підтвердили факт виконання позивачем будівельних робіт за договором на суму 2 153 822,40 грн.
На суму вартості послуг позивач виписав податкову накладну №18 від 16.07.2020, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) 23.07.2020 за номером № 9175484766, про що свідчить квитанція від 23.07.2020.
Копію податкової накладної №18 від 16.07.2020, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), позивач 12.08.2020 засобами електронного зв'язку надіслав Відповідачу на його електронну пошту, на підтвердження чого позивач надав роздруківку вихідної кореспонденції з його електронної пошти.
У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив виконані роботи, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 2 298 160,10 грн., з яких 2 153 822,40 грн. - сума основного боргу, 34 520,00 грн. - 3% річних, 109 817,70 грн. - втрати від інфляції.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що строк оплати вартості виконаних підрядних робіт на суму 2 153 822,40 грн. є таким, що настав. Однак, на момент розгляду справи доказів оплати Відповідачем виконаних робіт на дану суму до суду не надано. Також судом перевірено розрахунок позивача та визнано вимоги про стягнення 3% річних у сумі 34 520,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 109 817,70 грн. обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Частиною першою статті 68 Господарського кодексу України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За приписами частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України)).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором №75/22-20/1-121-01-20-09049 від 03.02.2020, який за змістом закріплених у ньому прав та обов'язків сторін є договором будівельного підряду.
За приписами ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 2.3 договору встановлено, що оплата за договором здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 45 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт замовником.
Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про розмежування сторонами в договорі строків оплати наданих послуг і оплати ПДВ.
Сума заборгованості і строки її сплати відповідачем не заперечуються, проте відповідач не погоджується з вимогою про настання строку для сплати частини вартості виконаних робіт у розмірі суми ПДВ.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що акт приймання виконаних будівельних робіт на суму 2153822,40 грн. з ПДВ сторони підписали 16.07.2020, тому роботи мали бути оплачені протягом 45 календарних днів, тобто до 31.08.2020.
Відповідач у відзиві визнав, що прострочення оплати робіт на суму 1794852,00 грн. (без урахування суми ПДВ) виникло 01.09.2021.
Копію податкової накладної №18 від 16.07.2020, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), позивач надіслав відповідачу електронною поштою 12.08.2020, на підтвердження чого позивач надав роздруківку вихідної кореспонденції електронної пошти. Відповідач підтвердив даний факт у відзиві на позов, зазначивши, що 12.08.2020 позивач направив податкову накладну №18 від 16.07.2020 на суму ПДВ 358970,40 грн. на електронну адресу відповідача: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що строки оплати частини робіт на суму ПДВ не встановлені, суд визнав необґрунтованими оскільки строк оплати частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ погоджено сторонами в п. 2.3 договору шляхом вказівки на подію - після отримання замовником податкової накладної, що відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, строк оплати суми ПДВ настав після отримання замовником податкової накладної, тобто з 13.08.2020.
Проте, заявник апеляційної скарги вважає, що недотримання досудового порядку врегулювання спору, передбаченого договором, свідчить про не настання строку для оплати замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ.
Така позиція відповідача не прийнята судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Положеннями частини першої статті 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Дійсно, сторонами в пункті 10.2. договору встановлено, що досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
Проте, частиною другою статті 222 Господарського кодексу України передбачено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, відповідно до частини першої вказаної статті, яка кореспондується із частиною другою статті 19 Господарського процесуального кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Конституційним Судом України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002 надано офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів. Суд вказав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.
В той же час, навіть за наявною обов'язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору (така умова відсутня у договорі, який був укладений між позивачем та відповідачем), не є підставою для обов'язкового проходження такої позасудової процедури до пред'явлення відповідного позову до суду.
За таких обставин, безпосереднє пред'явлення ТОВ "Техенергохім" позовної заяви до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідач не надав доказів оплати заборгованості за виконані роботи на суму 2 153 822,40 грн. з ПДВ.
За таких обставин суд підставно визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 153 822,40 грн. обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства (частина третя статті 14 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення сплати боргу в сумі 2 153 822,40 грн. позивач нарахував 3% річних за період з 01.09.2020 по 15.03.2021 (196 днів) в сумі 34 520,00 грн.
Також на дану суму боргу позивач нарахував інфляційні втрати за період з вересня 2020 року по січень 2021 року в сумі 109 817,70 грн.
Враховуючи те, що строк оплати суми вартості робіт виник 13.08.2020, а строк оплати вартості робіт без урахування ПДВ - 31.08.2020, позивач правомірно визначив період прострочення для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 01.09.2020.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок Позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати Відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних за період з 01.09.2020 по 15.03.2021 в сумі 34 520,00 грн. та інфляційні втрати за загальний період з вересня 2020 року по січень 2021 року в сумі 109 817,70 грн., нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача мало місце.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь Позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати при розгляді апеляційної скарги покладаються на Відповідача (заявника у апеляційній скарзі).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі №908/697/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі №908/697/21 - залишити без змін.
Судові витрати по справі Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.08.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв