проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"03" серпня 2021 р. Справа № 905/459/21
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області (вх. № 1509 Д/2 ) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021, ухвалене суддею Лейбою М.О у приміщенні Господарського суду Донецької області 14.04.2021, повний текст рішення складено 14.04.2021, у справі №905/459/21
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія", м. Васильків, Київська область,
до Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м. Краматорськ, Донецька область,
про стягнення 224037,08 грн
12.03.2021 ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 224037,08 грн, з яких: 83547,74грн - 3% річних; 140489,34грн - інфляційні нарахування. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором від 25.06.2013 №2-63, а також тривале невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17, у зв'язку з чим нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму основного боргу.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 задоволено позов. Стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" 3% річних у розмірі 83547,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 140489,34 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3360,56 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджується виконання відповідачем зобов'язань зі сплати заборгованості на суму 1091533,20 грн після ухвалення рішення суду по справі № 905/2203/17 та на час розгляду даної справи, а отже позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. При цьому, місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на сплив строку позовної давності, зазначивши про те, що закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач, у межах встановленого законом строку, подав апеляційну скаргу, в якій просить вищезазначене рішення скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким застосувати до вимог позивача позовну давність, відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 224037,08 грн, з яких 3% річних від суми простроченої заборгованості у розмірі 83547,74 грн та інфляційні нарахування у розмірі 140489,34 грн, через сплив позовної давності до основної вимоги з оплати виконаних робіт за договором від 25.06.2013 №2-63. Також заявник просить судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в даному випадку невірно розраховано розмір 3% річних та інфляційних втрат, оскільки початок періоду цих нарахувань, що не охоплюється рішенням суду у справі № 905/2203/17 починається з 26.06.2018. Також, на думку відповідача, оскільки позовна давність спливла щодо основної заборгованості з оплати виконаних робіт на підставі договору від 25.06.2013 №2-63, то позовна давність спливла також до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат як додаткової вимоги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Служби автомобільних доріг у Донецькій області; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.07.2021, в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 13.07.2021 представник відповідача надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 03.08.2021, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України; витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/2203/17, в якій брали участь особи, які є сторонами у даній справі, встановлювались та досліджувались обставини, які мають значення для даної справи.
28.07.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №905/2203/17 в 2-х томах (вх. 8639).
В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 03.08.2021 відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчать наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.144).
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу, проте вони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини даної справи та справи №905/2203/17, перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.06.2018, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 2070100,19 грн, у тому числі: заборгованості з оплати виконаних робіт на підставі договору від 25.06.2013 №2-63 у розмірі 1091533,20грн, пені у розмірі 198659,04грн, 3% річних у сумі 84601,30грн та інфляційних витрат у сумі 695306,65грн. Стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" 1100265,47грн, у тому числі 1091533,20грн суми основного боргу, 2183,07грн інфляційних витрат та 6549,20грн 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 16503,98грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Цим судовим рішенням встановлено обставини, відповідно до яких 25.06.2013 між Службою автомобільних доріг у Донецькій області (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" (підрядник, позивач) укладений договір №2-63, предметом якого є зобов'язання позивача, як підрядника, за завданням замовника своїми силами і засобами, на власний ризик виконати послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги Сніжне-Маринівка-(на Куйбишеве), км 1+500 - км 10+600 (об'єкт) відповідно до затвердженої кошторисної документації та в обумовлений цим договором термін, а замовник зобов'язався прийняти закінчений поточним середнім ремонтом об'єкт і сплатити вартість виконаних послуг.
В подальшому, 06.12.2013, 25.12.2013, 11.01.2014, 30.12.2013, 31.12.2014 та 31.12.2015 сторонами укладено додаткові угоди до договору підряду від 25.06.2013 №2-63, якими, зокрема, продовжувався строк дії договору та укладався графік фінансування робіт з поточного середнього ремонту автомобільної дороги Сніжне-Маринівка-(на Куйбишеве), км 1+500 км 10+600, терміни виконання робіт та вносились зміни до банківських реквізитів.
Факт виконання позивачем обумовлених умовами вказаного договору робіт на загальну суму 1091533,20 грн та прийняття їх відповідачем підтверджується актом приймання будівельних робіт (ф.КБ-2в) на суму 1091533,20 грн та відповідною довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат /та витрати/ аналогічною вартістю.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором підряду від 25.06.2013 №2-63 щодо своєчасної оплати вартості виконаних робіт не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати основного боргу у розмірі 1091533,20 грн, яку позивач правомірно та обґрунтовано заявив до стягнення з відповідача, що стало підставою для задоволення позову у справі № 905/2203/17.
При цьому, судом визначено дату оплати вартості виконаних підрядником робіт на підставі статті 530 Цивільного кодексу України - не пізніше 19.06.2017 (сім днів з дати отримання претензії відповідачем), у зв'язку з чим здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань на підставі статті 625 ЦК України та частково задоволено позовні вимоги в цій частині з урахуванням визначених судом періодів, а саме: інфляційні втрати за липень 2017 року на суму 2183,07 грн та 3% річних за період з 20.06.2017 по 31.08.2017 на суму 6549,20 грн.
В частині вимог про стягнення пені відмовлено з огляду на те, що нарахування суперечить приписам ч. 2 ст. 232 ГК України, п. 14.7 договору від 25.06.2013 №2-63.
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Матеріалами справи підтверджується, що Службою автомобільних доріг у Донецькій області основний борг у сумі 1091533,20 грн за договором підряду від 25.06.2013 №2-63, встановлений та стягнутий рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17, не сплачено до цього часу, що стало підставою для звернення ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" 12.03.2021 з даним позовом про стягнення інфляційних втрат за період з 12.03.2018 по 28.09.2020 у сумі 140489,34 грн та 3 % річних за період з 12.03.2018 по 28.09.2020 у сумі 83547,74 грн, нарахованих на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду від 25.06.2013 №2-63, що встановлено рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17, невиконання відповідачем цього рішення суду та наявністю підстав для подальшого нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу за невиконання грошових зобов'язань на підставі статей 599, 625 Цивільного кодексу України, а також застосування до відповідача наслідків прострочення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив відмовити в задоволенні вимог позивача у зв'язку зі спливом строку позовної давності, посилаючись на те, що строк позовної давності сплив за основною вимогою, а отже, з урахуванням приписів статті 266 ЦК України позовна давність спливла також до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як додаткових вимог. Такі ж самі доводи наводяться відповідачем і в апеляційній скарзі (а.с. 70-74).
14.04.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог з підстав, зазначених вище (а.с.99-102).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу за договором підряду від 25.06.2013 №2-63 відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України і статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 905/600/18 у постанові від 05.07.2019 навела свої висновки про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
При цьому, передбачене статтею 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 20.09.2019 у справі №904/4342/18, від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, від 17.10.2018 у справі №916/1883/16.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Як вже було зазначено, рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.06.2018, встановлено факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за договором від 25.06.2013 №2-63 на суму 1091533,20 грн; факт настання строку оплати замовником (відповідачем) вартості виконаних підрядником (позивачем) робіт за вказаним договором (не пізніше 19.06.2017).
Крім того, рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справі №905/2203/17 досліджені та задоволені вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних за період з 20.06.2017 по 31.08.2017 та інфляційних витрат за період липень 2017 року, з огляду на порушення строків оплати відповідачем грошового зобов'язання (вартості робіт) на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем за договором підряду від 25.06.2013 №2-63 повторного доведення не потребує в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарський, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 1091533,20грн не була оплачена відповідачем, позивач набув права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК за час прострочення.
Згідно з наданим позивачем в межах даної справи розрахунком вбачається, що позивачем нараховані 3% річних у розмірі 83547,74грн на суму боргу 1091533,00грн за період з 12.03.2018 по 28.09.2020; інфляційні втрати у розмірі 140489,34грн на суму боргу 1091533,00грн за період з 12.03.2018 по 28.09.2020.
Судова колегія, дослідивши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат у справі №905/2203/17 та перевіривши проведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат у даній справі, встановила, що визначений позивачем період таких нарахувань у цій справі не охоплюється рішенням суду у справі №905/2203/17.
При цьому, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання, а також підстав та дати виникнення відповідного боргу, що спростовує твердження апелянта щодо невірного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки початок періоду цих нарахувань, що не охоплюється рішенням суду у справі №905/2203/17, на думку апелянта, починається з дати набрання законної сили рішення суду про стягнення основного боргу - 26.06.2018.
Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань в частині оплати за виконані роботи за договором підряду від 25.06.2013 №2-63, зважаючи на суму боргу з урахуванням дати її виникнення та строків оплати, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 83547,74 грн за період з 12.03.2018 по 28.09.2020, інфляційних втрат у сумі 140489,34 грн за період 12.03.2018 по 28.09.2020.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції ст.ст 257, 267 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 зі справи № 127//15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи № 917/1421/18.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведений у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, з урахуванням того, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення таке зобов'язання є триваючим.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №910/4391/19.
На думку відповідача, сплив позовної давності щодо основного боргу є фактичним припиненням зобов'язання, а тому є підставою для припинення застосування положень статті 625 ЦК України, застосування яких є нерозривно пов'язаним з існуванням грошового зобов'язання та можливою відповідальністю за його невиконання.
Стосовно наведеного доводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц, від 13.05.2021 у справі №910/4391/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи заборгованість за договором не була погашена відповідачем і після прийняття рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у справ №905/2203/17. А отже, враховуючи вимоги статті 257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат мало здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у цій справі (12.03.2021), тобто з 12.03.2018 по 12.03.2021.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період з 12.03.2018 по 28.09.2021, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК на суму основного боргу, який відповідачем не сплачено, загалом заявлено у межах строку позовної давності, а тому посилання відповідача про сплив строку позовної давності за такими вимогами у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу є помилковими, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК .
Про помилковість тверджень апелянта щодо спливу строку позовної давності в частині основного боргу свідчить також те, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як в даному випадку ТОВ "Перша дорожньо-будівельна компанія" в межах строку позовної давності вже реалізувало своє право на звернення до суду для захисту свого порушеного права шляхом стягнення суми основного боргу за договором підряду від 25.06.2013 №2-63 у справі №905/2203/17, що виключає наявність підстав для повторного захисту цього права в судовому порядку та відповідно відсутні підстави для дослідження спливу цього строку в частині вимог по сплаті основного боргу.
Окрім того, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як предметом розгляду даного спору не є стягнення суми основної заборгованості та в межах цієї справи не може бути заявлено про сплив строку позовної давності до таких вимог, що також спростовує відповідні твердження апелянта.
Отже, місцевим господарським судом вірно встановлено можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, як до триваючого правопорушення та вірно застосовано наведену норму в поєднанні з нормою статті 257 ЦК України стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом.
Натомість, доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, загалом спростовуються наведеним вище та ґрунтуються на довільному трактуванні скаржником норм матеріального права, якими врегульовано поняття інфляційних втрат і 3 % річних та строків позовної давності, що до них застосовуються.
Крім того, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та постанову Верховного Суду від06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц, скаржник не враховує того, що у цих справах взагалі не розглядалося та не вирішувалося питання стосовного застосування позовної давності до нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Наведене свідчить, що доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Служби автомобільних доріг у Донецькій області без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/459/21 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 у справі №905/459/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.08.2021.
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна