79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" серпня 2021 р. Справа №914/3255/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,
Суддів: Кордюк Г.Т.,
Кравчук Н.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Сервіс-1” б/н від 15.04.2021 (вх. № 01-05/1383/21 від 20.04.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021, повний текст рішення складено 06.04.2021
у справі № 914/3255/20 (суддя Горецька З.В.)
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Львівської місцевої прокуратури №3, м. Львів
в інтересах позивача: Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА), м. Київ
в особі: Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1", с. Ставчани, Пустомитівський р-н, Львівська область
про стягнення 6 278,56 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами,
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі №914/3255/20 позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ “Транс-Сервіс-1” на користь Державної служби України з безпеки на транспорті 6 278,56 грн. та 2102, 00 грн судового збору.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ “Транс-Сервіс-1” оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 20.04.2021.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, п.21 Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», який передбачає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. Натомість суд першої інстанції застосував положення п.311, чим на думку апелянта порушив його права, оскільки застосував найменш сприятливу норму національного законодавства в даному випадку.
Відзиву на дану апеляційну скаргу не надходило.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
21.05.2020 посадовими особами Київського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль та документальну перевірку вантажного автомобіля марки DAF FT ХF 105,460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також причіп марки ВОDЕХ КIS 3D, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які належать Відповідачу - ТзОВ “Транс - Сервіс- 1”.
Актом №024343 від 21.05.2020 року зафіксовано перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів осьового навантаження автомобіля.
Згідно товарно-транспортної накладної №417551 від 21.05.2020 року, відправник -Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” (Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16), одержувач - ТзОВ “Національна горілчана компанія” (Черкаська область, Черкаський район, с. Степанки, Смілянське шосе, 8-й км., буд. 2). Маршрут руху пролягав: с. Червона Слобода Київської області - с. Степанки Черкаської
області, 266 км.
Габаритно - ваговий контроль проведено на а.д. М - 06 км. 35 та зафіксовано перевищення нормативно допустимого осьового навантаження, при нормі 11 тонн фактичне навантаження становить 12.26 тонн.
На підставі акту проведено розрахунок №024343 від 21.05.2020 року плати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на загальну суму 215,46 євро. Офіційний курс гривні станом на 21.05.2020 року встановлений Національним банком становить за 100 євро 2 914,03 грн. Нарахована сума збитків еквівалентна 6 278,56 грн.
Перевищення складає 1,26 тонн, що у відсотковому співвідношенні становить 11,45 %.
Акт отримав ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис та не спростовується відповідачем.
У відповідності до розпорядження КМУ від 03.03.2020 року №196-р, Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області реорганізовано у Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до п. 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
За приписами п.п. 2, 15, 27 п. 5 Положення, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
У відповідності до абзацу першого п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (надалі Порядок).
Пунктом 3 Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами, а також відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.
Згідно з ч. 3 п. 2 зазначеного Порядку, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, які зазначені у пункті 22.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
У розрахунку від 21.05.2020 року № 024343 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 21.05.2020 року № 024343 зазначено, що перевищення параметрів від нормативу становить 11,45 відсотків, тобто транспортний засіб відповідача необхідно вважати великогабаритним.
Відповідно до п. 22.5. Правил дорожнього руху: 22.5. за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів -11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
З акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідки від 21.05.2020 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю вбачається, що фактичні осьові навантаження становлять: 7,04/12,26/7,36/8,42/7,84 тонн. Нормативно допустимі навантаження становлять: 11/11/8/8/8 тонн. В ході перевірки встановлено перевищення нормативно допустимого навантаження на другу вісь.
На підставі викладеного, Управлінням нарахована відповідачу плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування на загальну суму 215, 46 євро, відповідно до ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених Порядком.
Пунктом 27 Порядку передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Таким чином, сума 215,46 євро станом на 21.05.2020 року, тобто на день проведення розрахунку за офіційним курсом, встановленим Національним банком України, еквівалентна - 6 278,56 грн.
Відповідно до п.311 Порядку, перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Згідно з п. 41 Порядку, дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно- вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.
Відповідачем визначений розмір плати за проїзд не оскаржено та не сплачено у встановлені чинним законодавством строки.
За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Спірні відносини виникли між сторонами у справі з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави). Такі висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 06 червня 2018 р. у справі № 820/1203/17.
Відповідно до приписів ч.ч. 1 та 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Статтею 33 Закону України “Про автомобільні дороги” передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Відповідно до п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Згідно п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Апелянт стверджує, що слід було застосувати п.21 Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», який передбачає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України, а не п. 311. Однак таке твердження є хибним, апелянт не взяв до уваги, що згідно п.31 Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Як вбачається з матеріалів справи, транспорт апелянта був з п'ятиосьовим сполученням. Відтак, суд першої інстанції абсолютно вірно застосував п.311 Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування».
Згідно з п.п. 26-28, 311 Порядку, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається, виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
Кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до Державного бюджету.
Позивачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами транспортного засобу, вагові або габаритні параметри якого перевищують нормативні.
Підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті є факт несплати відповідачем до Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 6 278,56 грн. та нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави з метою надходження коштів до бюджету.
Листом від 02.09.2020 року позивач просив прокуратуру Львівської області розглянути питання вжиття заходів реагування, спрямованих на стягнення плати в розмірі 215,46 євро..
За таких обставин, суд визнає обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом у справі до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах -Державної служби України з безпеки на транспорті. З питань представництва прокурором інтересів держави в особі позивача в суді суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта.
керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Сервіс-1” б/н від 15.04.2021 (вх. № 01-05/1383/21 від 20.04.2021) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі №914/3255/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.