05 серпня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/18273/19
Провадження № 22-ц/4815/1051/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
секретар судового засідання: Шептицька С.С.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель»,
відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3
секретар судового засідання: Шептицька С.С.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року, постановлену в складі судді Ковальова І.М., у справі № 569/18273/19,
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування.
12 квітня 2021 року представник позивача звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову відповідно до якої просить суд накласти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: об'єкт нерухомого майна - будівля літера «Р-2» загальною площею 41,3 кв. АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки №5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; об'єкт нерухомого майна - квартира, загальною площею 87 кв.м., житлова площа - 50,6 кв.м., трикімнатна, за адресою: АДРЕСА_2 ; об'єкт нерухомого майна - будівля літера «П-2» загальною площею 446,9 кв.м., АДРЕСА_1 , кадастровий № земельної ділянки 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; об'єкт нерухомого майна - земельної ділянки №5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року накладено заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: об'єкт нерухомого майна - будівля літера «Р-2» загальною площею 41,3 кв. АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки №5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; об'єкт нерухомого майна - квартира, загальною площею 87 кв.м., житлова площа - 50,6 кв.м., трикімнатна, за адресою: АДРЕСА_2 ; об'єкт нерухомого майна - будівля літера «П-2» загальною площею 446,9 кв.м., АДРЕСА_1 , кадастровий № земельної ділянки 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; об'єкт нерухомого майна - земельної ділянки №5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.
Не погодившись із ухвалою суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати, та постанову нову, якою відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову.
Покликається на те, що вжиті заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими позовними вимогами.
Відзив до апеляційного суду не подано.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Убачається, що предметом позову у даній справі є визнання договорів нерухомого майна недійсними, а саме: будівлі літера «Р-2», загальною площею 41,3 кв.м.; будівлі літера «П-2», загальною площею 446,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; квартири, загальною площею 87 кв.м., житлова площа 50,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України).
Згідно з ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Порушуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно заявник посилалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що майбутнє судове рішення може бути не виконано, оскільки відповідач може відчужити майно.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки між сторонами існує спір щодо визнання договорів недійсними, предметом яких є майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , яка має можливість вільно ним розпоряджатися, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що існує реальна загроза відчуження нерухомого майна, що утруднить виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим обґрунтовано наклав арешт на майно.
Крім того, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судом норм процесуального права, а зводяться до незгоди заявника із застосованими заходами забезпечення позову.
Будь-яких належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 76,77,78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін, оскільки постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 серпня 2021 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.