Справа № 703/998/19
2/703/41/21
02 серпня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Кочеткової І.В.
за участі:
представника позивача Потапенка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Україна» про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя,-
встановив:
14 березня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
15 травня 2019 року відповідач ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Аваль» про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, а саме на: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , нежитлової будівлі, магазину промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 120,7 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 , нежитлової будівлі, магазину промислових товарів, площею 59,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_3 , квартири, загальною площею 66,7 кв.м, по АДРЕСА_4 , квартири, загальною площею 29 кв.м, розташованої по АДРЕСА_5 , автомобіля марки МАZDA,6, 2005 року випуску, сірого кольору, тип - легковий седан -В, шасі № НОМЕР_1 д.н. НОМЕР_2 , а також просить визнати за ним право власності на 1/2 частину в статутному капіталі ТОВ колективне торгівельно - виробниче підприємство «Малятко», виділивши йому частку в розмірі 11520 грн., або 48,04%.
Ухвалою суду від 02 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.
В судових засіданнях відповідачка ОСОБА_2 вказала, що проти позовної заяви ОСОБА_2 до неї заперечує частково, в частині позовних вимог про поділ квартири в м. Київ, оскільки вона придбана у кредит та для доньки, а не для подружжя. Окрім того заперечує проти визнання за ОСОБА_2 1/2 частини від спільної частки в статутному капіталі ТОВ «Малятко», який в цілому складає 96,08%, оскільки майно належить юридичній особі на праві приватної власності, а відтак не підлягає розподілу між учасниками цього товариства, в тому числі в разі розподілу майна подружжя.
В судових засіданнях представник відповідачки ОСОБА_3 , адвокат Сергієнко О.П. вказала на те, що вимоги позовної заяви ОСОБА_2 визнають частково, просила суд відмовити ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири в м. Києві та частки у статутному капіталі ТОВ «Малятко».
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник, адвокат Сергієнко О.П. в судове засідання призначене на 02 серпня 2021 року не з'явились.
Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Потапенко С.В. в судовому позов підтримав. Вказав суду на те, що квартира в м. Києві, була придбана під час шлюбу за кредитні кошти, отримані в АКБ «Райфайзенбанк Україна», а тому також підлягає розподілу між подружжям. Ствердження відповідачки про те, що квартира придбана для доньки, а тому не підлягає поділу між подружжям, не мають під собою правового підґрунтя та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні такої вимоги.
Вважає, що оскільки частки подружжя при розподілі спільного майна є рівними, то відповідно по 1/2 частині права власності на все набуте за час шлюбу сторін майно, підлягає визнанню за позивачем, в зв'язку з чим просить суд задовільнити позов у повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заяв по суті справи до суду не надала.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що сторони по справі є її батьками та до 2007 року вона проживала разом із ними в м. Сміла. Після того вона переїхала до м. Києва та проживає там і на даний час. З мамою ОСОБА_3 вона постійно спілкується по телефону та 2 рази на місць відвідує її в м. Сміла, а інколи і мати приїздить до неї в м. Київ. Пояснила, що до 2010 року її батьки проживали спільно як подружжя, однак потім батько переїхав проживати окремо та а ні з ними а ні з матірю спілкуватись не бажає. Інколи передає подарунки їй та внукові, одного разу надав кошти в сумі 100000 грн. на купівлю автомобіля. Пояснила, що після того як вона переїхала на навчання до м. Києва та залишилась там проживати і до нині, батьки 2007 році прийняли рішення про купівлю квартири для її проживання в м. Києві. Для купівлі квартири мама оформила кредит та іпотечний договір, який в подальшому виплачувала самостійно та за власний кошт. Батько участі у сплаті кредиту не брав та коштів на це матері не давав.
На запитання адвоката Потапенка С.В. свідок відповіла, що вона декілька разів була присутня при тому як її мати платить кредит за квартиру та бачила як вона спалачувала в касу банку свої особисті кошти. Вказала на те, що їй відомо про те, що батько не допомогав у сплаті кредиту зі слів матері та з його поведінки зромуліо, що він коштами не допомогав. Зазначила, що вона не проживає постійно із мамою, але щодня спілкується по телефону, а тому їй відомо про те, що вона не спілкується із батьком та не отримує від нього ніякої допомоги.
Підтвердила свідок і той факт, що квартира в м. Києві була придбана задля її проживання там та після сплати кредитних коштів вона повинна була бути оформленна на її ім'я. Вважає, що батько не має права на квартиру та її розподіл між батьками є несправедливим.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила суду, що сторони по справі є її батьками. Вона до 2010 року проживала разом із батьками в м. Сміла, а потім поїхала на навчання в м. Київ де проживає і по цей час. Повідомила, що їй відомо про те, що квартира в м. Києві в якій вона зараз проживає разом із сестрою, була придбана в іпотеку та за кредитні кошти, які сплачувала особисто матір.
На запитання адвоката Потапенка С.В. свідок повідомила, що батьки почали жити окремо з 2010 року та до цього часу не підтримуюють подружні стосунки та й не спілкуюються взагалі. Квартира, в якій наразі проживає вона, сестра та її сімя, булла куплена батьками задля проживання дітей в м. Києві, а виплачений кредит був особисто мамою. Вказала, що їй відомо, що батько не допомогав виплачувати кредит, оскільки про це їй повідомляла мати.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, заслухавши пояснення свідків, приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ст. 81 ЦПК вказує на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Як вбачається з копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 29 квітня 1984 року перебувають у шлюбі (а.с.9 Т1).
З копії свідоцтва про реєстрацію від 03 червня 2005 року вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Мазда 6, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 (а.с.8 Т1).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності: нежиле приміщення по АДРЕСА_3 , будинок АДРЕСА_7 , квартира АДРЕСА_8 (а.с. 13-17).
Відповідно до копії рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2009 року за ОСОБА_2 визнано право власності на магазин промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що по АДРЕСА_2 та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 березня 2009 року зареєстроване за ним (а.с.19 Т.1).
З копії свідоцтва на право власності на житло від 25 червня 1998 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 (а.с.23 Т1).
Вказані об'єкти нерухомого майна, відповідно до зазначених вище доказів були придбані ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_3 , що визнається і сторонами у справі, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Оскільки щодо поділу вказаного вище майна у сторін спору немає, відповідно позов ОСОБА_2 у цій частині підлягає до задоволення.
Окрім того з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 04 квітня 2019 року, вбачається, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с.112-113 Т1).
Позивач ОСОБА_2 в позовній заяві просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки вона була придбана подружжям під час шлюбу за кредитні кошти.
Відповідачка ОСОБА_3 у відзиві на зустрічну позовну заяву та в судових засіданнях заперечувала проти вказаної вище позовної вимоги ОСОБА_2 , оскільки вказана квартира була придбана хоч і в період шлюбу, однак вз'ята в іпотеку не для цілей її родини, а для доньки та яка в подальшому після погашення кредиту має бути їй подарована. Відповідно вважає, що вказана квартира придбана не в інтересах подружжя та не підлягає розподілу як спільне майно подружжя.
Як вбачається з копії договору споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 отримав в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 45800 доларів США, зі сплатою 13,5 % відсотків за користування кредитом (а.с.32 Т.1).
З копії заяви - згоди від 12 вересня 2007 року вбачається, що ОСОБА_3 «згодна на отримана кредиту її чоловіком ОСОБА_2 в сумі 45800 доларів США зі сплатою 13,5 % річних, який отримується в інтересах сім'ї, та укладанням кредитного договору» (а.с.29 Т. 1).
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Суд установив, що кошти за укладеним за час шлюб договором кредиту позивач ОСОБА_2 одержав для придбання квартири АДРЕСА_1 , яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок кредитних коштів квартиру, внаслідок укладення кредитного договору виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, оскільки договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї то створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Окрім того положеннями Закону «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому поділ спільного майна, зокрема іпотечного, не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та не порушує прав іпотекодержателя.
Вказаний правовий висновк зазначено в Постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року по справі № 522/17048/15-ц та Постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі № 201/6412/17.
Таким чином, нерухомість, яка придбана в кредит та перебуває в іпотеці, підлягає поділу між подружжям.
Відповідно до зазначених вище норм права, вимога позивача ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що вказана квартира була придбана сторонами по справі в інтересах сім'ї, за згодою відповідачки ОСОБА_3 та за спільні кошти.
Суд зазначає, що заперечення відповідачки проти вказаної вимоги позивача про те, що вказана квартира була придбана для спільної доньки, в якій вона і проживає на даний час та те, що за спільною домовленістю подружжя квартира, після погашення кредиту повинна бути подарована їй, не можуть слугувати підставою для відмови у вказаній вище частині позовних вимог позивача, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про придбання її подружжям та в їх спільних цілях.
Окрім того, відповідачка в судовому засіданні вказала, що в період розгляду справи в суді, кредит за придбання вказаної вище квартири повністю сплачений. Відповідно, за наявності спільної домовленості між подружжям, сторони не позбавлені можливості оформити договір дарування вказаної квартири на будь - кого із осіб, в тому числі і на їх доньку, задля якої, як вказує відповідачка, вона була придбана.
Статтями 60-61 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно п.п. 24, 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за ним 1/2 частки від спільних з ОСОБА_3 часток в статутному капіталі ТОВ «Малятко», розмір яких становить 23040 грн. або 96,08% та виділити йому частку у статутному капіталі ТОВ ТВП «Малятко» в розмірі 11520 грн. або 48,04%, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.
Згідно з пунктом 22 вищевказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Зі змісту п.п. 23,24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Позивач ОСОБА_2 в обгрунтування позовних вимог в частині поділу статутного капіталу ТОВ «Малятко» зазначив, що за час спільного проживання разом із відповідачкою ОСОБА_3 ними спільно було придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя частку в статутному капіталі товариства. Загальний розмір часток становить 23040 грн. або 96,08% розміру статутного капіталу. Оскільки всі об'єкти нерухомого майна під час шлюбу були оформленні на ОСОБА_2 то під час купівлі статутного капіталу подружжям було вирішено встановити розміри часток в ТОВ «Малятко» - 76,69% за ОСОБА_3 та 19,39% за ОСОБА_2 таким чином, на його думку загальна частка у статутному капіталі товариства в розмірі 96,08% підлягає поділу між подружжям у рівних частках.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позов у цій частині не визнала та просила відмовити у задоволенні цих вимог, посилаючись на те, що вклад у майно товариства є власністю товариства та не підлягає розподілу між подружжям.
Представник відповідачки ОСОБА_3 , адвокат Сергієнко О.П. в судовому засіданні вказала, що позовні вимоги ОСОБА_2 у цій частині не визнають. Пояснила, що засновниками ТОВ «Малятко» є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, в тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок. У данному випадку власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, а саме товариство «Малятко». Вклад до статуного фонду товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому на думку представника відповідачки не може бути поділений між поджружжям та відповідно позов у цій частині до задоволення не підлягає.
Суд врахував, що на час придбання вище вказаного нежитлового приміщення ТОВ «Малятко» сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та визнав за позивачем на 1/2 частину права власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 .
За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.
Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.
Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.
З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ ТВП «Малятко» зареєстроване як юридична особа та має наступний склад засновників: ОСОБА_2 , розмір внеску до статуного фонду - 4650 грн.; ОСОБА_7 - 940 грн. та ОСОБА_3 - 18390 грн. (а.с.144 Т. 1).
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»).
Згідно з пунктом 1 статті 66 Господарського кодексу України, «майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства».
Господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески (ст. 85 ГК України).
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого товариству учасниками, є саме товариство. Відповідно, майно, внесене як внесок до статутного капіталу господарюючого суб'єкта, переходить у його власність і не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У той же час, учасники господарського товариства, які передали товариству майно в якості внеску до статутного капіталу, наділяються корпоративними правами пропорційно номіналу таких внесків. Під корпоративними правами передбачають права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Верховний Суд, у справі № 757/31606/15-ц, підтвердив право кожного з колишнього подружжя на часту у статутному капіталі ТОВ, який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної власності.
Зокрема вказано, що статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності. Частка у статутному капіталі пропорційна частці у майні підприємства.
Як вбачається з вище наведеного, частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між подружжям.
Отже, статутний капітал ТОВ ТВП «Малятко» є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивач за ОСОБА_2 має право на 1/2 частину статутного капіталу належного ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_2 просить суд, визнати за ним 1/2 від спільних з ОСОБА_3 часток в статуному капіталі ТОВ ТВП «Малятко», розмір яких становить 23040 грн. або 96,08 % при цьому виділивши йому частку в статуному капіталі в розмірі 11520 грн., або 48,04% та визнати за ним право власності на 1/2 частку від спільних з ОСОБА_3 часток в статуному каптіалі ТОВ «Малятко».
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 19 червня 2018 року, а тому відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» вона є звільненою від сплати судових витрат.
Відповідно вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судового збору до задоволення не підлягає.
Керуючись ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст. 76, 81, 89, 133, 137, 141, 280, 263-265 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, суд, -
вирішив:
Позовов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Україна» про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя,- задовільнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим по АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_5 право власності на 1/2 частину:
- нежитлової будівлі, магазину промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 120,7 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 ;
- нежитлової будівлі, магазину промислових товарів, площею 59,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_3 ;
- квартири, загальною площею 66,7 кв.м, по АДРЕСА_4 ;
- квартири, загальною площею 29 кв.м, розташованої по АДРЕСА_5 ;
- квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 ;
- автомобіля марки МАZDA,6, 2005 року випуску, сірого кольору, тип - легковий седан -В, шасі № НОМЕР_1 д.н. НОМЕР_2 ;
- 1/2 частину від спільних з ОСОБА_3 часток в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю колективне торговельно - виробниче підприємство "Малятко", код за ЄДРПОУ 14194692, загальний розмір яких становить 23040 грн. або 96,08% .
Виділити ОСОБА_2 частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно - виробниче підприємство «Малятко» (ЄДРПОУ 14194692 в розмірі 11520 грн., або 48,04%.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 05 серпня 2021 року.
Головуючий: В. О. Прилуцький