03 серпня 2021 року справа №200/8779/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.
за участю секретаря судового засідання Сізонова Є.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Лісодід О.В.,
представника відповідача Барабан В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №200/8779/20-а (суддя І інстанції Ушенко С.В., повний текст складено 01 березня 2021 року у м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії про визнання протиправними і скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії в якому (з урахуванням уточнень) просив:
- визнати протиправним та скасувати наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 07.10.2014 № 363о/с про його звільнення в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 є (за порушення дисципліни) з 07.10.2014р. на підставі дисциплінарного наказу ГУ МВС в Донецькій області від 12.09.2014р. № 1621;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 12.09.2014 № 1621 про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Докучаєвського MB, покарання винних в частині його звільнення з органів внутрішніх справ за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 19 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, п.п. 2.2, 4.1. (розділ 111) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України № 155-2012р., що виразилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії видати наказ про його звільнення в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 а (за віком) з 17.04.2020р.;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії зарахувати до його вислуги років час вимушеного прогулу в період з 01.09.2014р. до 16.04.2020р.;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.09.2014р. до 16.04.2020р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 17.04.2020 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено (т.2, а.с. 56-60).
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що ним не було виконано усний наказ щодо прибуття до місця дислокації м.Маріуполь до 07.07.2014р.,оскільки лише 28 липня 2014р. був переведений на службу у Докучаєвський МУ ГУМВС України в Донецькій області. Позивач наголошує на тому, що з 23.08.2014р. по 31.08.2014р. він щодня був на роботі у Докучаєвський МУ ГУМВС України в Донецькій області та виконував доручення заступника начальника кримінальної міліції ОСОБА_2 . З 01.09.2014р. перебував у полоні, що підтверджується довідкою Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 25.05.2020р. №33/8-К-650/138.
На адресу суду апеляційної інстанції надіслано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, позивач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 22.08.2002р. по 07.10.2014р. проходив службу в органах внутрішніх справ України в Донецькій області, згідно довідки Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області від 20.05.2020р. №1936/501/01-2020 на день звільнення працював на посаді помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУМВС України в Донецькій області (т.1, а.с. 17).
Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року №1621 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС Макіївського, Горлівського, Донецького МУ, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського, Краматорського МВ, Новоазовського, Тельманівського РВ, підрозділів апарату ГУ МВС України в Донецькій області та покарання винних" позивача звільнено із займаної посади за особисту недисциплінованість, порушення вимог статті 10 Закону України "Про міліцію", статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пунктів 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року (т.1, а.с. 28).
На підставі зазначеного наказу ГУ МВС України в Донецькій області 07 жовтня 2014 року прийнято наказ № 363 о/с, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас із постановкою на військовий облік з 07 жовтня 2014 року.
Як вбачається з тексту наказу ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року №1621, цей наказ стосовно позивача був прийнятий на підставі отриманої 11.09.2014р. інформації від керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС в області.
При цьому, у наказі не наведено в якій формі отримана інформація та не зазначено конкретну посадову особу керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС від якої отримана ця інформація.
В матеріалах справи міститься Висновок службового розслідування за фактом відсутності на службі окремих працівників Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакіївського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуваського МВ, Новоазовського і Тельманівського РВ та підрозділів апарату ГУМВС України в Донецькій області від 12.09.2014р.
Висновком встановлено, що 11.09.2014р. до ГУМВС України в Донецькій області надійшла інформація від керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС список працівників які не побажали прибути до нових місць дислокації та відсутності без поважної причини, у т.ч. помічник оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУМВС України в Донецькій області прапорщик міліції ОСОБА_1 (т.1, а.с. 36).
Проте, у висновку також не наведено в якій формі отримана інформація та не зазначено конкретну посадову особу керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС від якої отримана ця інформація.
У Висновку також зазначено, що в ході проведення службового розслідування опитати із зазначених питань, зокрема позивача, не виявилось можливим через їх небажання спілкуватися з представниками ГУМВС України в Донецькій області, фактичним самовільним виходом з-під юрисдикції органів внутрішніх справ України та відсутністю будь-якого зв'язку з ними.
Службовим розслідуванням також встановлено, що порушення службової дисципліни стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості вказаних осіб, ігнорування вимог ст. 65 Конституції України, дискредитації ними звання рядового і молодшого начальницького складу ОВС, порушення ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5, ст. 10 Закону України "Про міліцію", статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, в частині відданості народові України, суворого дотримання Конституції України та чинного законодавства, захисту державного устрою.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено у зв'язку із невиходом на службу з 23-25 серпня 2014 року та у подальшому, без поважних причин.
Висновок суду першої інстанції про порушення позивачем усного наказу керівництва про необхідність усьому особовому складу прибути для реєстрації до місця дислокації м. Маріуполя до 07 липня 2014 року, колегія суддів вважає помилковим, оскільки згідно довідки від 20.05.2020р. № 1936/501/01-2020 позивач вже після цієї дати, а саме 28 липня 2014р. був направлений на службу у Докучаєвський МУ ГУМВС України в Донецькій області та займав посаду помічника оперуповноваженого карного розшуку.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основні завдання міліції визначені ст.2 Закону № 565, до них зокрема належить: запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення кримінальних правопорушень; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань тощо.
Частиною 1 статті 5 Закону № 565 встановлено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.
Основні обов'язки міліції визначені ст.10 Закону № 565.
Згідно з п.п. 1, 2, 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону № 565 міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення тощо.
Частиною 10 статті 17 Закону № 565 встановлено, що працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Вступаючи на службу, працівники міліції складають Присягу працівника органів внутрішніх справ України, наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону», текст якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382.
Аналіз тексту Присяги зумовлює висновок, що в основу поведінки працівника органів внутрішніх справ закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Складаючи Присягу, працівник органів внутрішніх справ покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх невиконання.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941, затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Правила).
Ці Правила є узагальненим зібранням норм поведінки працівників органів внутрішніх справ та засобів їх врегулювання (п. 1.1. розділу І Правил).
Відповідно до п. 1.2. Правил вони як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівника органів внутрішніх справ України: моральні цінності, зобов'язання та принципи служби в органах внутрішніх справ; професійно-етичні вимоги до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки; регулювання професійно-етичних проблем взаємин працівників, що виникають у процесі їх спільної діяльності тощо.
За своїм функціональним призначенням ці Правила крім іншого орієнтують працівника в умовах конфліктів і етичної невизначеності та інших обставин морального вибору (п.1.3. розділу І Правил).
Згідно з п. 1.4. Правил неухильне дотримання принципів і норм цих Правил є важливим чинником якісного виконання працівником оперативно-службових завдань, необхідною умовою суспільної довіри та підтримки діяльності органів внутрішніх справ.
Дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов'язком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання. Громадянин України, який працює або приймається на службу в органах внутрішніх справ, ознайомлюється з вимогами цих Правил (п.п. 2.1.-2.3. розділу ІІ Правил).
Відповідно до пп. 2.2. п.2 розділу ІІІ Правил професійний обов'язок працівника, як одна із моральних основ служби в органах внутрішніх справ, полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.
Згідно з пп. 4.1. п.4 розділу ІІІ Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе певні моральні зобов'язання, в тому числі бути прикладом безумовного дотримання вимог закону та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби.
Бездоганне виконання моральних зобов'язань, в свою чергу, забезпечує право працівника на суспільну довіру, повагу, визнання і підтримку громадян, що передбачено пп. 4.2. п.4 розділу ІІІ Правил.
Відповідно до пп. 1.1. п. 1 розділу IV Правил поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника.
Згідно з ч. 5 ст. 25 Закону № 565 службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) затверджений законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV і визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового і начальницького складу службової дисципліни, яка полягає у дотриманні Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділі та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, про що свідчать ч. 1 ст. 1, ст. 2 Дисциплінарного статуту.
Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначені ст. 7 Дисциплінарного статуту, згідно з ч.1 якої службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватись норм професійної та службової етики; з гідністю поводися у позаробочий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.
Відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Колегія суддів вважає, що під вчинками, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
Тобто, припинення служби за вказаною нормою є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою та може мати місце лише тоді, коли доведено, що особа скоїла такий вчинок, проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували його особиста недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що виразилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року та у подальшому, без поважних причин.
Проте, жодного доказу на підтвердження факту невиходу позивача на службу з 23-25 серпня 2014 року та у подальшому, в матеріалах справи відсутні.
Як встановлено вище, висновок щодо невиходу позивача на службу з 23-25 серпня 2014 року та у подальшому був зроблений відповідачем на підставі отриманої 11.09.2014р. інформації від керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС в області.
При цьому, відповідачем не доведено в якій формі отримана інформація та не зазначено конкретну посадову особу керівництва Докучаєвського МВ ГУМВС від якої отримана ця інформація.
Доказів отримання рапорту від безпосереднього керівництва позивача щодо його невиходу на роботу, або інших доказів, відповідачем не надано.
Допитана в якості свідка старший інспектор ВІОС УКЗ ГУНП в Донецькій області майор поліції ОСОБА_3 , яка проводила зазначене вище службове розслідування, пояснила, що у вересні 2014 року від усіх підрозділів ГУ МВС України в Донецькій області в основному засобами телефонного зв'язку надходила інформація щодо підлеглих працівників, які стали співпрацювати з незаконними озброєними формуваннями, не з'явилися до місця нової дислокації, не вийшли на роботу або з якими відсутній будь-який зв'язок. Така інформація надійшла від начальника відділу кадрового забезпечення Докучаєвського МВ ГУМВС України в Донецькій області і щодо помічника оперуповноваженого СКР Докучаєвського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 . Зокрема, в інформації було зазначено про його відсутність на роботі з 23-25 серпня 2014 року і відсутність з ним будь-якого зв'язку.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 , який у серпні-вересні 2014 року проходив службу у Докучаєвському МВ ГУМВС України в Донецькій області разом із позивачем, пояснив, що чітко не пам'ятає події, які відбувалися з 23 серпня 2014 року, обставин спілкування з позивачем та взагалі обставин перебування останнього на службі у Докучаєвському МВ ГУМВС України в Донецькій області.
Отже, пояснення свідків не підтверджують факт відсутності позивача на роботі з 23-25 серпня 2014 року.
Відповідачем також не надано жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем діяння проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлювало подальше виконання ним своїх обов'язків.
Довідкою Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 25.05.2020р. № 33/8-К-650/138 підтверджено, що позивач 01.09.2014 р. потрапив у заручники до незаконних озброєних формувань в районі проведення антитерористичної операції та був визволений 16.04.2020р.
Позивачем до матеріалів справи долучено ухвалу так званого «Верховного суду ДНР» від 23.10.2017р. яким позивача визнано осудженим по ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 122 УК України, по ч. 2 ст. 118 УК ДНР у вигляді позбавлення волі на строк 10 років.
Колегія суддів враховує, що на час проведення службового розслідування тривала антитерористична операція, підрозділи органів внутрішніх справи з тимчасово неконтрольованої органами державної влади України території передислоковувалися на підконтрольну територію, мали місце факти порушення Присяги працівниками органів внутрішніх справ, відмови їх від подальшого проходження служби та від виконання наказів керівництва тощо.
Проте, як вбачається з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621, у разі виявлення помилок в частині звільнення працівників органів внутрішніх справ, які залишилися вірними Присязі та через об'єктивні обставини не мали можливості своєчасно прибути до місця дислокації підрозділу чи виконувати покладені на них функціональні обов'язки, відповідні накази ГУМВС України в Донецькій області скасовувалися ним у позасудовому порядку.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач після визволення з полону звернувся до відповідача із заявою від 20.07.2020р. про скасування наказу ГУ МВС України в Донецькій області 07 жовтня 2014 року № 363 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 63 "є" (за порушення дисципліни), оскільки він не порушував трудової дисципліни. Крім того, просив вирішити питання щодо його працевлаштування та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. До заяви було долучено копія листа Службі безпеки України від 25.05.2020р. № 33/8-К-650/138.
Відповідач листом від 03.08.2020р. №446лк заяву позивача залишив без задоволення.
У наведеному листі зазначено, що 12.09.2014р. було проведено службове розслідування, за результатами якого було доведено обставини провини позивача, а саме невихід на службу у період з 23.08.2014р. Законні підстави для скасування наказів ГУ МВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 та від 07 жовтня 2014 року № 363 о/с відсутні.
При цьому, оцінка наведеним позивачем у заяві обставинам щодо перебування у полоні, залишення позивачем вірним Присязі не надавалась. Фактично позивача було звільнено за невихід на службу з 23-25 серпня 2014р.
Проте, жодного доказу на підтвердження факту невиходу позивача на службу з 23-25 серпня 2014р. відповідачем під час судового розгляду не надано.
Позивач, у свою чергу, наголошує на тому, що з 23.08.2014р. по 31.08.2014р. він щодня був на роботі у Докучаєвський МУ ГУМВС України в Донецькій області.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих наказів, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, за приписами пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.07.2020р. про скасування наказу ГУ МВС України в Донецькій області 07 жовтня 2014 року № 363 о/с та просив вирішити питання щодо його працевлаштування та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Докази звернення позивача із заявою щодо звільнення в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 а (за віком) з 17.04.2020р. та прийняття відповідачем з цього приводу відповідного рішення, в матеріалах справи відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин, належним способом захисту прав позивача буде поновлення його на посаді помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області та зобов'язання відповідача вирішити питання щодо звільнення позивача в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 а (за віком).
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалами справи вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір.
Оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене нове на його користь, то понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі, який встановлено законодавством, на загальну суму 10510,00 грн. (4204,00 грн.+6306,00 грн.) мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/8779/20-а - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/8779/20-а - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 12.09.2014р. № 1621 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 19 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, п.п. 2.2, 4.1. (розділ 111) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України № 155-2012р., що виразилося у невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 07.10.2014 р. № 363о/с про звільнення ОСОБА_1 в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 63 є (за порушення дисципліни) з 07.10.2014р.
Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області з 07.10.2014р.
Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії вирішити питання щодо звільнення ОСОБА_1 в запас з посади помічника оперуповноваженого карного розшуку Докучаєвського МУ ГУ МВС України в Донецькій області відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 а (за віком).
Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, виходячи із середньомісячної заробітної плати, обчисленої у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08592158) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10510,00 грн. (десять тисяч п'ятсот десять грн.) 00 копійок.
Постанова у повному обсязі складена 04 серпня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 03 серпня 2021 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко