ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
04 серпня 2021 року справа №640/24440/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доВійськово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі по тексту - відповідач, Центр)
про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача у відношенні до позивача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року; 2) стягнення з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року у сумі 27 020,90 грн. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що вважає протиправним не нарахування та не виплати йому відповідачем суми індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою від 19 жовтня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/24440/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року суд замінив назву відповідача з Військово-медичного центру західного регіону на Військово-медичний клінічний центр Західного регіону.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що згідно із статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів, зокрема, бюджетів всіх рівнів на відповідний рік; Центр є бюджетною організацією, підпорядкованою Міністерству оборони України, яка повністю фінансується з Державного бюджету України та, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом; відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення.
Відповідач також вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією Центру як органу, в якому проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року, а тому саме на нього за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення та посилається на рішення Верховного Суду від 17 вересня 2020 року №420/1207/19 та, оскільки, позивач мобілізований на військову службу у вересні 2015 року, для розрахунку індексації слід брати місяць мобілізації на військову службу - вересень 2015 року.
Крім того, відповідач заперечує проти задоволення вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 6 000,00 грн., та зазначає заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору.
У відповіді на відзив позивач повторно обґрунтував позовні вимоги та зазначив, що чинним законодавством не встановлено чітких критеріїв для документів, що подаються для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Листом від 23 грудня 2020 року №640/24440/20/25680/20 суд повернув відповідачу заперечення на відповідь на відзив в адміністративній справі без розгляду на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 відповідно до записів у військовому квитку серія НОМЕР_1 проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 , яка є правонаступником відповідача.
Відповідно до наказу командира військової частині польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21 жовтня 2016 року №300 ОСОБА_1 з 21 жовтня 2016 року звільнений наказом Начальника 66 військового мобільного госпіталю (по особовому складу) від 01 жовтня 2016 року №39-РС з військової служби у запас за підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
У відповідь на адвокатський запит адвоката позивача відповідач листом від 10 серпня 2020 року повідомив, що індексація грошового забезпечення з вересня 2015 року по жовтень 2016 року позивачу не вплачувалась, базовий місяць нарахування індексації грошового забезпечення є серпень 2015 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Статтею 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З 01 січня 2016 року пунктом 20 розділу I Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни, зокрема, до частини першої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а саме цифри 101 замінено цифрами 103, тобто, з 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
17 липня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі по тексту - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
З 01 січня 2016 року в абзац другий пункту 11 Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №77 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 і від 9 грудня 2015року №1013» внесені зміни, якими цифри 101 замінено цифрами 103, а, отже, встановлено, що з 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації, зокрема, підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно із абзацом третім пункту 101 Порядку №1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до вказаних норм на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідач у відзиві, як на підставу для не нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення за спірний період посилається на роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 не нараховувати індексацію грошового забезпечення до окремого роз'яснення, на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24 вересня 2018 року №248/8294 та лист Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2017 року №220/5140, відповідно до яких проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, а також на лист Міністерства соціальної політики України від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, в якому зазначено, що нарахування сум індексації здійснюється в межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року №825/1987/17, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Посилання відповідача на зазначені роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та листи Міністерства соціальної політики України, суд не приймає до уваги, оскільки вони є внутрішньо - відомчими документами та носять рекомендаційний характер та, як вже зазначалось, обов'язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких обставин, не проведення та невиплата цієї гарантії є втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу під час проходження позивачем військової служби з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року.
Щодо позовної вимоги про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року, суд зазначає таке.
Як вбачається з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
В даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку», надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Як встановив суд та не заперечується сторонами, індексація грошового забезпечення за період 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року, позивачу не нарахована та не виплачена.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.
Повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» покладаються саме на відповідача, а тому відсутні підстави для встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року в сумі 27 020,90 грн., суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи розмір індексації грошового забезпечення позивач посилається на розрахунок індексації грошового забезпечення, який проведений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , основним видом економічної діяльності якої є діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; консультування з питань оподаткування.
Як вже зазначав суд, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Так, Верховний Суд в постанові від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19 вказав, що «оцінюючи наданий позивачем висновок експерта з урахуванням наданих відповідачем заперечень проти нього, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості».
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року в сумі 27 020,90 грн., задоволенню не підлягає.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийте за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача надано суду копії договору №03/24-07 про надання правничої допомоги від 24 липня 2020 року з Адвокатським об'єднанням «Модум», додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги від 24 липня 2020 року №03/24-07, акту виконаних послуг від 07 жовтня 2020 року до договору про надання правничої допомоги від 24 липня 2020 року №03/24-07 та прибуткового касового ордеру від 07 жовтня 2020 року про сплату позивачем послуг за договором №03/24-07 у розмірі 6 000,00 грн.
При цьому, з акту виконаних послуг від 07 жовтня 2020 року до договору про надання правничої допомоги від 24 липня 2020 року №03/24-07 вбачається, що розмір витрат позивача складає 6 000,00 грн. за 3 години роботи, пов'язаної з наданням наступних послуг: консультація та узгодження правової позиції - 0,5 години, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців - 0,5 години, здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта - 1 година, складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а також завіряння додатків для суду та сторін - 1 година. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 2000,00 грн., 3 години х 2 000,00 грн. = 6 000,00 грн.
Таким чином, позивачем надано розрахунок витрат та докази здійснених витрат на правову допомогу у сумі 6 000,00 грн.
Частинами п'ятою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановив суд, в матеріалах справи містяться докази сплати позивачем коштів за надання послуг з професійної правничої допомоги та розрахунок витрат наданих послуг за договором.
У справі також міститься ордер на надання правової допомоги серії АН №1015478 від 24 липня 2020 року.
Суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення на користь позивача 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності понесених витрат, з огляду на зміст документів та складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Як встановив суд, розрахунок заборгованості індексації грошового забезпечення позивача складений ФОП ОСОБА_2 , а отже, Адвокатським об'єднанням «Модум» не здійснювалися математичні розрахунки невиплаченої індексації грошового забезпечення позивача.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності).
Отже, позивачем належним чином підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджених документально, суд зазначає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є співмірним, а тому суд відхиляє доводи представника відповідача про не співмірність витрат на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням підтверджених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. та часткового задоволення позовних вимог суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року.
3. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 21 жовтня 2016 року.
4. Відмовити в іншій частині позовних вимог.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );
Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 26; ідентифікаційний код 08160677).
Суддя В.А. Кузьменко