ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 липня 2021 року м. Київ № 640/12220/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-43818-17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2021 замінено первинного відповідача правонаступником, а саме Головне управління ДФС у м. Києві замінено на Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено про те, що у 2012 році до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що свідоцтво ОСОБА_1 про реєстрацію фізичною особою-підприємцем вважається недійсним. У зв'язку із цим, Позивач вважає, що він не є платником єдиного соціального внеску, оскільки його підприємницьку діяльність припинено.
Крім того, Позивач посилався на те, що є найманим працівником та єдиний соціальний внесок сплачується роботодавцем.
Відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено, що Позивач є фізичною особою-підприємцем та до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено відомості про припинення підприємницької діяльності. Посилався на те, що Позивачем не сплачено єдиний соціальний внесок за період з 2017 по 2019 роки, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, в тому числі у випадку не отримання доходу у звітному періоді.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Судом встановлено, що 12.08.1999 ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу-підприємця (РНОКПП НОМЕР_1 ).
У зв'язку із нездійсненням заміни свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем старого зразка на новий, 29.10.2012 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що свідоцтво ОСОБА_1 про реєстрацію фізичною особою-підприємцем вважається недійсним.
У зв'язку із внесенням вказаного запису, Позивач вважає, що підприємницьку діяльність припинено.
Разом з тим, судом встановлено, що станом на дату ухвалення даного рішення в Єдиному реєстріюридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про припинення ФОП ОСОБА_1 .
У зв'язку із цим, суд відхиляє посилання Позивача на припинення підприємницької діяльності, оскільки визнання свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем від 12.08.1999 законодавством не прирівнюється до припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 23785,08 грн. станом на 31.07.2019, яка виникла з 2017 року.
Головним управлінням ДФС у м. Києві, у зв'язку із наявністю у Позивача недоїмки, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-43818-17, відповідно до якої сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету Позивачем станом на 30.04.2019 становить 21030,90 грн.
Вважаючи зазначену вимогу протиправною, Позивачем оскаржено її до суду.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено висновок, що позовпідлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовано нормамиПодаткового кодексу Українив частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормамиЗакону № 2464-VIв частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту14.1.226пункту14.1статті14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт14.1.195 пункту 14.1статті14 ПК Українидає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно достатті 2 Закону № 2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цимЗакономвизначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першоїстатті 1 Закону № 2464-VIнадано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленомузакономпорядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цьогоЗаконузобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першоїстатті 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першоїстатті 4 Закону № 2464-VIдо платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першоїстатті 7 Закону №2464-VI(в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює,Законом № 2464-VIне врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2020 №480/4656/18, від 18.03.2020 №1.380.2019.003164 (К/9901/1729/20).
Відповідно достатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
ОСОБА_1 зазначено, що протягом 2017 - 2019 років він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, на підтвердження чого надано копію довідки про доходи та копії трудової книжки.
Відповідно до записів у трудовій книжці Позивача, з 15.02.2016 по 07.03.2018 він працював менеджером зі збуту на Київській філії ПрАТ «Ганза-Україна»; з 16.04.2018 по 07.03.2019 Позивач працював менеджером зі збуту на ТОВ «Біонік Хаус».
Згідно із довідкою від 26.06.2019, виданою ТОВ «Біонік Хаус» ОСОБА_1 з квітня 2018 року по березень 2019 року був отримував дохід, з якого роботодавцем сплачено єдиний соціальний внесок.
Відповідач не заперечував перебування Позивача протягом 2017-2019 років у трудових відносинах та сплату єдиного соціального внеску за Позивача роботодавцем, однак зазначив, що єдиний соціальний внесок мав бути сплачений Позивачем також як фізичною особою-підприємцем.
Таким чином, Позивачем вже сплачено єдиний внесок як найманим працівником, у зв'язку із чим підстави для стягнення єдиного внеску на підставі вимоги від 15.05.2019 №Ф-43818-17 відсутні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києвіпро сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-43818-17 в сумі 21030,90 грн.
3. Присудити на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса: 04655, м.Київ, вулиця Шолуденка, 33/19).
Суддя Н.М. Клименчук