03 серпня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/5012/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лайко О.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
третьої особи - Хлинцева В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій протиправними, -
18 травня 2021 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання протиправними дій щодо передачі майна на примусову реалізацію, а саме домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 05 травня 2021 року позивачу стало відомо про те, що державним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника ОСОБА_3 , а саме: 3/10 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також про те, що дане домоволодіння буде примусово реалізоване.
Позивач зазначає, що на виконанні Шевченківського відділу ДВС у м.Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Суми) перебуває зведене виконавче провадження №59229624 боржником якого є її колишній чоловік ОСОБА_3 , до складу якого входить:
- ВП №59241581 з примусового виконавчого листа №554/8973/18 від 22.04.2019, виданого Октябрським районним судом міста Полтава про стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 65221,93 грн;
- ВП №59227279 з примусового виконавчого листа №545/2631/16-ц від 05.09.2017, виданого Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 710,31 грн;
- ВП №59227185 з примусового виконавчого листа №545/2631/16-ц від 05.09.2017, виданого Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 471031,01 грн;
- ВП №58593815 з примусового виконавчого листа №545/21/14-к від 18.12.2015, виданого Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення на користь держави в особі Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В.Скліфосовського Полтавської облдержадміністрації боргу в розмірі 4194,54 грн;
- ВП №58592698 з примусового виконавчого листа №545/21/14-ц від 18.12.2015, виданого Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення на користь держави в особі Полтавської обласної клінічної лікарні імені М.В.Скліфосовського Полтавської облдержадміністрації боргу в розмірі 7037,66 грн.
На виконання рішень суду державним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника, а саме: 3/10 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , експертом складено звіт з оцінки вказаного майна, оформлено заявку на реалізацію 3/10 частини будинку.
Проте, позивач зазначає, що у даній частині будинку з травня 2016 року на постійній основі проживає вона та малолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому дії державного виконавця щодо примусової реалізації частини будинку грубо порушують права дитини. При цьому вказує, що державним виконавцем не ініційовано подання запиту на надання дозволу відповідному органу служби у справах дітей про доцільність реалізації майна боржника, право користування яким має малолітня дитина, оскільки в матеріалах виконавчого провадження не міститься звернення виконавчої служби до служби у справах дітей, що прямо порушує права малолітньої у якої окрім даного домоволодіння іншого місця проживання немає.
Ухвалою суду від 04.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
05 липня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що примусова реалізація майна за рішенням суду не є правочином, а є виконанням рішення суду, згода органу опіки та піклування на реалізацію майна не потрібна.
Відповідач у судове засідання не з'явився, до суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, суд дійшов висновку, що провадження по справі підлягає закриттю, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність і майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Крім того, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до його порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на порушення державним виконавцем права малолітньої дитини користуватися частиною житлового будинку в якому вона на даний час проживає. Отже, вважає дії державного виконавця протиправними і такими, що суперечать законодавству щодо захисту права дитини на користування власністю.
Отже, суд зазначає, що зміст заявлених позовних вимог у цій справі зводиться до захисту права дитини на користування власністю, на яку накладено арешт та яка піддається примусовій реалізації.
За змістом статей 15-16, 21 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Частиною першої вказаної статі КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII), який передбачає, зокрема:
- учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання (частина перша статі 14 цього Закону);
- сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (частина перша статі 15 цього закону);
- рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. (частина перша статі 74 цього Закону);
- рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. (частина друга статі 74 цього Закону).
Відтак, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця, які ним вчиняться (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов'язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.
Як вбачається з матеріалів справи сторонами у виконавчому провадженні є стягувачі: ПАТ КБ «Приватбанк», гр. ОСОБА_4 , Полтавська обласна клінічна лікарня ім. В.М.Скліфасовського Полтавської облдержадміністрації; боржник - ОСОБА_3 .
До адміністративного суду з позовом на дії державного виконавця, а саме на передачу виконавцем майна Хлинцева В. І. на примусову реалізацію, звернулася ОСОБА_1 , в якості представника інтересів своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 . Отже, відповідно до Закону вона та її донька не є сторонами у виконавчому провадженні, крім цього, дії які оскаржує позивач відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, не відносяться оскаржуваних дій які підлягають розгляду в адміністративному суді.
Окрім цього, аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону №1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 ЦПК України свідчить про те, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу Державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконані рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства.
У даному випадку оскаржені дії вчинялися державним виконавцем у зведеному виконавчому провадженні, в якому об'єднані виконавчі документи, видані судами загальної юрисдикції, а тому заявлені позовні вимоги підлягають розгляду судом загальної юрисдикції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частина перша статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, оскільки, даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги належить розглядати відповідному місцевому загальному суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій протиправними.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили негайно, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено 05 серпня 2021 року.
Суддя С.С. Бойко