Справа № 420/8262/21
02 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки;
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 року по справі №420/12516/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Відповідачем виконано рішення суду. Проте, оскільки відповідачем сума компенсації за невикористану відпустку виплачена несвоєчасно, позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки.
01.06.2021 року за вх. № 28223/21 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях дія КЗпП України не поширюється. Також, положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності військової частини, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу.
02.06.2021 року за вх. № ЕП/14961/21 від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотань від сторін не надходили.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 25.05.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 11.07.2018 року № 425 капітана 1 рангу ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я).
Наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 02.08.2018 року № 147 капітана 1 рангу ОСОБА_1 з 02.08.2018 року виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення.
06.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 з проханням нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Листом від 10.06.2019 року Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_1 ) надало відповідь на звернення ОСОБА_1 , в якому повідомило про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Не погоджуючись із відмовою про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски та індексації грошового забезпечення, позивач оскаржив її у суді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 року в адміністративній справі № 420/12516/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду від 12.01.2021 року військовою частиною нараховано на банківський рахунок позивача компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач вважає, що оскільки Військовою частиною компенсація за невикористану відпустку виплачена несвоєчасно, тобто не в день звільненн, позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Висновки суду.
Надаючи оцінку правомірності дій суб'єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у постановах від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що Військовою частиною НОМЕР_2 , на виконання судового рішення, була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі - 28 724,45 грн. та індексація грошового забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що дата повного розрахунку Відповідача з Позивачем, є 13.04.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку Позивача у вигляді довідки та не заперечується Відповідачем.
Враховуючи, що 02.08.2018 року був останнім днем військової служби позивача та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останнім розрахунок проведено лише 28.04.2021 року.
З огляду на наведене, наявні правові підстави для визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 02.08.2018 по 28.04.2021 року з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, за невикористані календарні дні додаткової відпустки та за індексацію грошового забезпечення, оскільки позивач звільнений саме 02.08.2018р.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28.10.2020 у справі № 240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що Відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з Позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з цим Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень сг. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, шо обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, повадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В день звільнення Позивача з військової служби 02.08.2018, Відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Окрім того, 31.05.2017 Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності допущеної бездіяльності, а його доводи не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 02.08.2018 по 28.04.2021 роки, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.