Справа № 420/8161/21
02 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною бездіяльність, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо несвоєчасного розгляду звернення ОСОБА_1 від 29.03.2021 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2021 року за № 15-1830/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою»;
- зобов'язати Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок несформованих земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту с. Вестерничани Подільського району Одеської області у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки державної власності КОАТУУ: 5122983800, зона: 01, квартал: 004, площа 4 га., або за рахунок земельної ділянки номер викопіювання: НВ-5114271562020, дата викопіювання: 30.04.2020 року, надано на заяву: ЗВ95113781612020, дата заяви: 30.04.2020, площа 3.3 га.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач подав заяву до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства. До заяви позивач надав копію паспорту, ідентифікаційного номеру, посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали на яких зазначено орієнтовний розмір та розташування бажаної земельної ділянки. Так, Головне управління Держгеокадастру в Одеської області повинно було надіслати позивачу відповідь про результати розгляду, або встановити необхідний термін для його розгляду, якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, про що повідомити позивача. Проте, як вказує позивач, відповідач порушив вимоги ст.15 та ч.1 ст.20 Закону №393/96-ВР, оскільки пропустив місячний термін розгляду заяви та не повідомив позивача про наслідки розгляду заяви. В травні позивач отримав наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з підстав не відповідності графічних матеріалів вимогам законодавства.
Позивач, вважаючи наказ про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
16.06.2021 року за вх. № 31626/21 від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якої зазначено, що на адресу відповідача надійшла заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у вчасність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га. За результатами розгляду заяви прийнято наказ за № 15-1830/13-21-СГ від 26.04.2021 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з таких підстав: надані графічні матеріали не відповідають вимогам чинного законодавства. Відповідно до реєстру відправки від 26.04.2021 № 68 копія наказу направлена Позивачу. Позивач не зазначає конкретного місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки. Крім того, Позивачем подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею по 2 га, тобто 4 га на одну особу, чим саме порушено пункт «б» частини 1 статті 121 ЗК України. Таким чином, Головне управління законно, з дотриманням строку визначеного законодавством, відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
18.06.2021 року за вх. № ЕС/1298/21 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник заперечував проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просив адміністративний позов задовольнити повністю.
Заяви чи клопотання від сторін.
01.07.2021 року за вх. № 34774/21 від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою суду від 19.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Обставини справи.
29.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею по га. У власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок несформованих земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту с. Вестерничани Подільського району Одеської області у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки державної власності КОАТУУ: 5122983800, зона: 01, квартал: 004, площа 4 га., або за рахунок земельної ділянки номер викопіювання: НВ-5114271562020, дата викопіювання: 30.04.2020 року, надано на заяву: ЗВ95113781612020, дата заяви: 30.04.2020, площа 3.3 га.
До заяви позивач надав копію паспорту, ідентифікаційного номеру, посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали на яких зазначено орієнтовний розмір та розташування бажаної земельної ділянки.
26.04.2021 року Головним управління Держгеокадастру в Одеській області прийнято Наказ № 15-1830/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», оскільки надані графічні матеріали не відповідають вимогам чинного законодавства.
13.05.2021 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із запитом про доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію щодо розгляду заяви від 29.03.2021 року.
Листом від 14.05.2022 року № ПІ-426/0-462/0/63-21 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило позивача, що за результатами розгляду заяви позивача від 29.03.2021 року Головним управлінням видано наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 26.04.2021 року.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч.4 ст.118 ЗК України).
Зі змісту ч.6 та 7 ст.118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з ч.3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Відповідно до ч.2 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Висновки суду.
З аналізу положень Земельного кодексу України вбачається, що діючим законодавством передбачено єдину загальну підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зі змісту оскаржуваного наказу від 26.04.2021 року № 15-1830/13-21-СГ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області не вбачається обґрунтування з посиланнями на норми законодавства щодо підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та мотиви, з яких відповідач виходив при прийнятті такого рішення.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо бажаної до відведення земельної ділянки.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2021 року № 15-1830/13-21-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, прийнятий не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо порушення відповідачем строку розгляду заяви позивача від 29.03.2021 року суд зазначає, що абз.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення. - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як встановлено судом, подана позивачем заява від 29.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га., яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району, Одеської області, прийнято та зареєстровано відповідачем 30.03.2021 року за вх. № П-1451/0/36-21.
Таким чином, з урахуванням зазначених положень, кінцевим строком для розгляду відповідачем відповідної заяви є 30.04.2021 року.
При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №342/157/17.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що відповідач отримавши заяву позивача від 29.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок несформованих земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Куяльницької сільської ради, Подільської району, Одеської області за межами населеного пункту с. Вестерничани Подільського району Одеської області розглянув заяву у строки, передбачені законодавством, що підтверджується датою прийняття Наказу від 26.04.2021 року, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача щодо несвоєчасного розгляду заяви відповідачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо несвоєчасного розгляду заяву позивача від 29.03.2021 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти вже створені норми права на їх відповідність нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення.
Разом з цим, відповідачем в оскаржуваному наказі не було зазначено передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не вказано належного обґрунтування їх наявності.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок несформованих земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту с. Вестерничани Подільського району Одеської області у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки державної власності КОАТУУ: 5122983800, зона: 01, квартал: 004, площа 4 га., або за рахунок земельної ділянки номер викопіювання: НВ-5114271562020, дата викопіювання: 30.04.2020 року, надано на заяву: ЗВ95113781612020, дата заяви: 30.04.2020, площа 3.3 га.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
В свою чергу, вимоги в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню з вищезазначених підстав.
Щодо стягнення коштів на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеської області, суд зазначає наступне.
Згідно з п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2021 року між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви позивачем надано: договір про подання професійної правничої допомоги від 10.02.2021 року; додаток-1 до договору від 10.02.2021 року; акт виконаних робіт від 18.05.2021 року.
Згідно акту виконаних робіт від 18.05.2021 року, адвокат надав, а замовник прийняв наступні послуги:
- виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації заявнику, підготовка звернення до ГУ ДЗК в Одеській області (1 година) - 1000,00 грн.;
- виїзд до м. Подільська, зустріч, надання консультації заявнику, узгодження правової позиці, ознайомлення з матеріалами замовника, з листом ГУ ДЗК в Одеській області, та наказом від 26.04.2021 року, надання консультації (2 години) - 2000,00 грн.;
- підготовка позову до Одеського окружного адміністративного суду (1 година) - 1000,00 грн.;
- приїзд в Подільськ на зустріч з позивачем, консультація клієнта, підготовка акту виконаних робіт та заяви про відшкодування судових витрат (1 година) - 1000,00 грн.
Всього надано послуг в сумі - 5000,00 грн.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованим, зазначена в акті виконаних робіт кількість годин (3 години) витрачена на надання зазначених в акті видів юридичних робіт є непропорційною до предмета спору та складності справи.
Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 1 000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає пропорційним до предмета спору.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною бездіяльність, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2021 року за № 15-1830/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою».
Зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок несформованих земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту с. Вестерничани Подільського району Одеської області у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки державної власності КОАТУУ: 5122983800, зона: 01, квартал: 004, площа 4 га., або за рахунок земельної ділянки номер викопіювання: НВ-5114271562020, дата викопіювання: 30.04.2020 року, надано на заяву: ЗВ95113781612020, дата заяви: 30.04.2020, площа 3.3 га.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.