Справа № 420/7361/21
02 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 МО України нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення з 12.09.2018 року по день фактичного розрахунку 13.04.2021 року.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року по справі №420/10467/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Відповідачем виконано рішення суду. Проте, оскільки відповідачем сума компенсації за невикористану відпустку та індексацію грошового забезпечення виплачена несвоєчасно, позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2018 по 13.04.2021 роки.
01.06.2021 року за вх. № 28084/21 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях дія КЗпП України не поширюється. Також, положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності військової частини, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу.
08.07.2021 року за вх. № 36324/21 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотань від сторін.
19.07.2021 року за вх. №ЕП/19383/21 та 27.07.2021 року за вх. № 40591/21 від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли клопотання про направлення кореспонденції на іншу адресу.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 11.05.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Обставини справи.
ОСОБА_1 , 1973 року народження, на підставі Указу Президента України від 23.07.2014 №1595-VII «Про оголошення часткової мобілізації» 08.09.2014 року призваний на військову службу до Збройних сил Укрїни.
У період з 08.09.2014 року по 12.09.2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В періоди з 06.11.2014 року по 07.03.2015 року; з 20.03.2015 року по 25.05.2015 року; з 16.06.2015 року по 28.09.2015 року; з 05.10.2015 року по 01.01.2016 року; з 09.01.2016 року по 16.02.2016 року; з 27.02.2016 року по 04.04.2016 року; з 13.06.2017 року по 27.12.2017 року; з 06.02.2018 року по 25.02.2018 року; з 09.03.2018 року по 19.03.2018 року; з 06.05.2018 року по 28.05.2018 року позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил на території Луганської та Донецької областей.
18.05.2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
11.08.2020 року Наказом командувача Оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” № 220 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «й» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
12.09.2018 року у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 255 позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
13.07.2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити належну індексацію грошового забезпечення з вересня 2014 року по лютий 2018 року; провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з березня 2018 року по вересень 2018 року; нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.
Листом від 02.09.2020року № 389 в/ч НОМЕР_1 повідомлено позивача, що індексація грошового забезпечення виплачена позивачу за період з вересня 2014 по грудень 2015 року, та з 01.03.2018 по 12.09.2018. У межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за період з січня 2016 року - по лютий 2018 року фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось. Водночас, відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України (вхідний від 08.08.2017 №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17) механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Враховуючи викладене, виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 рокине проводилась, підстав для її нарахування і виплати за вказаний період немає.
Не погоджуючись із відмовою про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски та індексації грошового забезпечення, позивач оскаржив її у суді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року в адміністративній справі № 420/10467/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населенню», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, з розрахунку розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду від 26.01.2021 року військовою частиною нараховано на банківський рахунок позивача компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення.
Позивач вважає, що оскільки Військовою частиною компенсація за невикористану відпустку та індексація грошового забезпечення виплачені несвоєчасно, тобто не в день звільненн, позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2018 по 13.04.2021 роки.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Висновки суду.
Надаючи оцінку правомірності дій суб'єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у постановах від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання судового рішення, була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі - 28 724,45 грн. та індексація грошового забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що дата повного розрахунку Відповідача з Позивачем, є 13.04.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку Позивача у вигляді довідки та не заперечується Відповідачем.
Враховуючи, що 12.09.2018 року був останнім днем військової служби позивача та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останнім розрахунок проведено лише 13.04.2021 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28.10.2020 у справі № 240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що Відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з Позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом встановлено, що Позивачем до позову додано довідку від 10.12.2020 року №740 «Про розміри грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, премій) за період проходження військової служби з 08.09.2014 по 12.09.2018 роки», яка видана ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки від 10.12.2020 року №740 про заробітну плату ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 08.09.2014 по 12.09.2018 роки, два повних місяці, відпрацьованих позивачем до звільнення є липень та серпень 2018 року.
Так, згідно вказаної довідки грошове забезпечення Позивача у липні 2018 року склало 16800,00 грн., а в серпні - 16653,26 грн.
Разом з цим Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень сг. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, шо обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, повадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Виходячи зі змісту довідки про розмір грошового забезпечення Позивача, грошове забезпечення Позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням (липень 2018 року та серпень 2018 року) становить 33 453,26 грн, тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 16 726,63 грн. ((16800,00+16653,26)/2 = 16 726,63).
Отже середньоденна заробітна плата Позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 539,57 грн. (33 453,26 /62).
В день звільнення Позивача з військової служби 12.09.2018, Відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення Позивача та компенсація за невикористане речове майно.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (12.09.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (13.04.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 944 днів.
Загальна заборгованість невиплачених коштів, які були стягнуті з Відповідача на користь Позивача становить - 32 729,25 грн.
Позивачем у позові зазначено, що виходячи з попередніх рішень судів стосовно спорів, що стосуються затримки розрахунку при звільненні, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Суд погоджується із зазначеною позицією Позивача, оскільки такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-1 13цс 16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1 13цс 16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи, можливо застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 32729,25 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення) / 509 354,08 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 6,43%.
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, а також попереднього судового рішення та судової практики, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 32 751,51 гривень із розрахунку: 539,57 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 6,43 % (істотність частки недоплаченої суми) х 944 (днів затримки розрахунку).
Окрім того, 31.05.2017 Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності допущеної бездіяльності, а його доводи не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 МО України нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення з 12.09.2018 року по день фактичного розрахунку 13.04.2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 12.09.2018 року по 13.04.2021 року у розмірі 32 751,51 грн. (тридцять дві тисячі сімсот п'ятдесят одна грн., 51 коп.).
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.