Справа № 420/6134/21
04 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України в якому просив:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.10.2017 року №393-17, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно Жероу Укла Укба Талал.
ІІ. Аргументи сторін.
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни. Так, існує ризик переслідувань позивача через його належність до певної соціальної групи, а саме «осіб, які ухиляються від несення військової служби». Позивач не може повернутися до Сирії, оскільки у разі повернення він буде підданий примусовому рекруту до лав національної армії.
В листопаді 2014 р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
Рішенням Державної міграційної служби України від 03.04.2015 р. №273-15 позивачеві було відмовлено у визнанні у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
21.05.2015 р. позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатковий захист №260.
Зазначене рішення було оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 р. по справі №815/2978/15 .
26.06.2015 р. постановою Одеського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
23.09.2015 р. постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015 року №273-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Жероу Укла Укба Талал від 11.11.2014 року про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням інформації по країні походження Жероу Укла Укба Талал та обставин встановлених судом.
Відповідач рішенням №393-17 від 13.10.2017 р., позивачу повторно відмовив у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Позивач вважає рішення протиправним та таким, що належить до скасування оскільки прийняте без урахування обставин країни громадської належності позивача.
(б) Позиція Відповідача
04.06.2021 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов'язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.
За результатами розгляду матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що він не переслідувався в країні громадської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
ІІІ Процедура та рух справи
12.05.2021 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження, понови позивачу строк звернення до суду з даним позовом.
07.06.2021 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, уродженец м. Дейр-ез -Зор за національністю - араб, за віросповіданням -мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, вільно володіє англійською та російською мовами.
За сімейним станом одружений на громадянці України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб був зареєстрований 03.09.2015 р., та документований свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Позивач має двох дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 який документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (діти позивача є громадянами України та не проходять за особою справою позивача).
Позивач має неповну вищу освіту. Середню освіту здобув на Батьківщині протягом 1990-2002 р. З 2002 по 2003 р. навчався на підготовчих курсах в Одеській національній академії харчових технологій з 2003 р. по 2005 р. навчався в Одеському державному екологічному університеті. Навчання не закінчив через відсутність фінансової підтримки з боку батьків.
Щодо трудової діяльності, на Батьківщині позивач не працював. В Україні працює реалізатором на промисловому ринку « 7 кілометр». Ані на Батьківщині, ані на території нашої країни позивач не був членом жодних громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій. Позивач є військовозобов'язаним, строкову службу не проходив.
Країну постійного проживання ОСОБА_1 залишив 21.02.2010 року. Літаком на підставі національного паспорту № НОМЕР_4 та візи типу НОМЕР_5 позивач авіарейсом м. Дамаск (Сирія) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Одеса (Україна) потрапив до України 21.02.2010 року.
Так як він виїхав на територію України ще в 2010 році, з тих пір на Батьківщину не повертався. За захистом звернувся через 3 роки після початку військового конфлікту в Сирії та 4 роки знаходився на території України нелегально.
В листопаді 2014 р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
Рішенням Державної міграційної служби України від 03.04.2015 р. №273-15 позивачеві було відмовлено у визнанні у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
21.05.2015 р. позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатковий захист №260.
Зазначене рішення було оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 р. по справі №815/2978/15 .
26.06.2015 р. постановою Одеського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
23.09.2015 р. постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015 року №273-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Жероу Укла Укба Талал від 11.11.2014 року про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням інформації по країні походження Жероу Укла Укба Талал та обставин встановлених судом.
Відповідач рішенням №393-17 від 13.10.2017 р., позивачу повторно відмовив у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Рішення №393-17 прийняте на підставі висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідач - Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 р., є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ч.1 ст. Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до ч.11 ст. 9 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України № 153-20 від 13.05.2020 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідач повинен був з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов'язково надається з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від заявника, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Згідно з інформацією компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office,(МВС) (http://www.refworld.org/docid/50. f55c8d2.html).
“ 3.1.3…. Гуманітарна криза, що продовжує погіршуватися, така, що для більшості мігрантів висилка призвела б до порушення статті 3 ЄКПЛ.
Рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистої недоторканності.»
Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15.01.2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): “...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму”.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
Під час прийняття відповідачем рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначена інформація по країні походження не була прийнята відповідачем до уваги.
Отже висновок відповідача про відсутність доведених фактів і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадського походження є необґрунтованим.
Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують
Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.
Суд зазначає, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднання Націй державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.
Крім того, рекомендації УВКБ ООН, які встановлюють, що відмова від несення військової служби може вважатися підставою для надання статусу біженця.
Враховуючи наведене, суд робить висновок, що відповідач взагалі не взяв до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.
Таким чином, суд робить висновок про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4, 13 ч.1ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Отже, відповідач формально перевірив обставини, викладені позивачем, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З урахуванням вищезазначеного, суд робить висновок, що прийняте відповідачем рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає міжнародним принципам та належить до скасування.
Таким чином, суд робить висновок, що позов обґрунтований та такий, що належить до задоволення.
VI. Розподіл судових витрат
Враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору в порядку п.23 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.10.2017 року №393-17, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1
Відповідач - Державна міграційна служба України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирівська, 9 код ЄДРПОУ 37508470.
Суддя: О.Я. Бойко