Справа № 420/4737/21
04 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, стягнення неотриманого грошового забезпечення та моральної шкоди,
29 березня 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури при винесені Постанови про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10.01.2020 р. та скасувати Постанову Одеської обласної прокуратури про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10.01.2020 р., як незаконну;
стягнути з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області шляхом списання на користь ОСОБА_1 не отримане ним грошове забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у сумі 87284 ( вісімдесят сім тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 25 копійок, у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області;
стягнути з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області шляхом списання на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 30000, 00 грн. (тридцять тисяч гривень), у зв'язку з відмовою у проведенні розрахунку не отриманого грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
Обґрунтування позовних вимог
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, він має права на відшкодування шкоди, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок звільнення з посади.
Позивач вказує, що з метою отримання гарантованого законом відшкодування в порядку ст.ст. 6, 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» він звернувся до прокуратури Одеської області із заявою. Однак позитивної відповідь не отримав, оскільки постановою від 10.01.2020 року позивачу відмовлено у відшкодуванні шкоди з тих підстав, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року у справі №815/751/17 на користь позивача вже стягнуто середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010 рр.
Позивач із постановою про відмову у відшкодуванні йому шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10.01.2020 року не погоджується, що стало підставою звернення до суду з даним позовом про скасування цієї постанови, а також стягнення грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у сумі 87284, 25 грн. у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності з Державного бюджету України.
Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, позивач обґрунтовує, зокрема тим, що постановою прокуратури Одеської області від 26.12.2016 року закрито кримінальне провадження №42015160000000264 стосовно нього у зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року у справі №815/751/17, ОСОБА_1 поновлено на посаді та стягнуто на його користь середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010 рр.
Враховуючи стягнуте середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010 рр. судовим рішенням у справі №815/751/17, позивач завив до відшкодування на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» неотримане грошове забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р.
З відмовою відповідача відшкодувати неотримане грошове забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. позивач пов'язує спричинення йому моральної шкоди, яку оцінює у 30000, 00 грн.
Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
30 квітня 2021 року від Одеської обласної прокуратури до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, у зв'язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Від представника позивача 25 червня 2021 року через канцелярію суду засобами електронного зв'язку надійшли заперечення на клопотання Одеської обласної прокуратури про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року у задоволенні клопотання Одеської обласної прокуратури про закриття провадження у справі №420/4737/21 - відмовлено.
Позиція відповідачів
30 квітня 2021 року відповідачем - Одеська обласна прокуратура подано відзив на позовну заяву (а.с. 85-92).
Відповідно до відзиву, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Так, відповідач вказує, що до прокуратури Одеської області 11.12.2019 надійшла заява ОСОБА_1 про відшкодування грошового забезпечення, яке він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового слідства прокуратури Одеської області, відповідно до вимог ч. 1 ст. З Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Як вбачалось зі вказаної заяви, ОСОБА_1 ставив питання щодо відшкодування шкоду у вигляді не отриманого грошового забезпечення з 08.05.2010 по 26.12.2016, у зв'язку з незаконним його звільненням з органів внутрішніх справ.
За результатами розгляду вказаної заяви начальником відділу прокуратури Одеської області 10.01.2020 винесено постанову, якою у визначені розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, відмовлено. Підставою для прийняття постанови слугували наступні обставини:
Котовським міжрайонним прокурором 12.02.2009 відносно позивача, як оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області, порушено три кримінальні справи, які об'єднані у провадження № 75200900011, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396, ч. 3 ст. 364 КК України.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2013 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 365 та ч. 1 ст. 396 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.05.2014 вирок Котовського міськрайсуду Одеської області від 20.05.2013 у відношенні позивача скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд, до того ж суду, у іншому складі суду.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26.12.2014 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 396 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.03.2015 зазначений вирок скасовано, справу направлено Котовському міжрайонному прокурору Одеської області для проведення додаткового слідства.
За наслідками, на підставі вказаної ухвали апеляційного суду Одеської області внесено відомості в ЄРДР за № 42015160000000264 від 07.05.2015 за ч. 2 ст. 364 КК України.
За результатами досудового розслідування, прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури Одеської області 26.12.2016 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42015160000000264 за ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
При цьому, відповідач вказує, що наказом ГУМВС України в Одеській області № 388 від 17.04.2009 року оперуповноваженого СКР Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 , з урахуванням факту порушення відносно нього Котовською міжрайонною прокуратурою Одеської області кримінальної справи №075200900011 за ст. 364 ч. 3 КК України, було звільнено з ОВС за ст. 66 Положення про проходження служби (за дискредитацію).
Зазначений наказ реалізований наказом ГУ МВС України в Одеській області № 179 о/с від 06.05.2009 року.
У подальшому, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 у справі № 815/751/17 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області з 07.05.2009. Також, вказаним рішенням суду стягнено з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010.
З огляду на вищевикладені обставини, відповідач вважає, що оскільки судом у справі № 815/751/17 було встановлено, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010 рр., то підстави для відшкодування позивачу грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. відсутні.
З цих підстав, обласною прокуратурою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування грошового забезпечення та відповідач вважає цю відмову обґрунтованою та правомірною.
Окрім того, відповідач посилався на те, що предметом адміністративного позову ОСОБА_1 є незгода з прийнятою прокуратурою постановою від 10.01.2020 та стягнення грошового забезпечення у сумі 87284, 25 грн., а не протиправна бездіяльність через не прийняття такої постанови, тому на виниклий спір, на переконання відповідача, не поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивачем оскаржується, винесена згідно положень ст. ст. 3, 12 Закону № № 266/94-ВР постанова, сама по собі незгода з якою не свідчить про спричинення моральної шкоди.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що Одеська обласна прокуратура у спірних правовідносинах діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому доводи позивача про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
05 травня 2021 року від відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до суду через канцелярію також надійшов відзив на позовну заяву з додатковими доказами (а.с. 103-114).
Відповідно до відзиву, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Доводи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області мотивовані наступним:
- належним відповідачем у спорах щодо відшкодування шкоди завданої незаконними рішення, діями або бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури може бути лише держава. Відповідач вважає, що позивач безпідставно ототожнює ГУ ДКСУ в Одеській області з Державою Україна та з особою яка спричинила шкоду і, на його думку, повинна відповідати за дії органів досудового розслідування та прокуратури. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України;
- позивач вже звертався за захистом і поновленням свого порушеного права в частині незаконного звільнення з посади. Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 по справі №815/751/17 ОСОБА_1 поновлено на посаді та стягнуто з Головного управління МВС в Одеській області середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 по 07.05.2010. Отже, позивач вже отримав належне відшкодування та повторно йому не може бути відшкодований заробіток в порядку визначеному Законом про порядок відшкодування шкоди;
- щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено наявність такої шкоди, не надано обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, яку він просить стягнути.
Також відповідач зауважив, що у провадженні Ананьївського районного суду Одеської області знаходиться справа №505/269/17 за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ та Одеської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної, моральної шкоди та судових витрат за час перебування під слідством та судом з 25.08.2009 по 26.12.2016 рр.
Інші заяви по суті справи
25 червня 2021 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив Одеської обласної прокуратури (а.с. 139-144).
25 червня 2021 року представником позивача через канцелярію суду також подано відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а.с. 145-149).
У відповіді на відзив позивач наполягає на своїх вимогах та доводах позову, оскільки, на його переконання, відповідачі їх не спростували.
Процесуальний рух справи
Підготовче засідання, призначене на 27 квітня 2021 року, було відкладене за клопотанням відповідача на 31 травня 2021 року - 10 год. 30 хв.
Підготовче засідання 31 травня 2021 року було перенесене на 22 червня 2021 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у справі на лікарняному.
Ухвалою суду від 22 червня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено шістдесятидений строк проведення підготовчого провадження у справі №420/4737/21 на тридцять днів.
У підготовчому засіданні 22 червня 2021 року оголошено перерву до 29 червня 2021 року.
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 липня 2021 року.
Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 05 липня 2021 року сторони надали свої пояснення щодо змісту та підстав своїх вимог і заперечень щодо предмета позову.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові, відповіді на відзив та поясненнях у вступному слові підстав.
Представник відповідача - Одеської обласної прокуратури проти задоволення позову заперечував.
Представник другого відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області у судове засідання не з'явився, про місце, дату і час судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно.
У судовому засіданні 05 липня 2021 року оголошено перерву до 28 липня 2021 року.
У судове засідання, призначене 28 липня 2021 року, учасники справи не з'явились, повідомлені належним чином.
Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.
Від представника позивача 28 липня 2021 року до початку судового засідання засобами електронного зв'язку надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, у зв'язку із неможливістю прибути до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням вищенаведеного, суд ухвалив рішення розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.
Постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Одеської області від 26 грудня 2016 року закрито кримінальне провадження № 42015160000000264, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.05.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с. 8-10).
Повідомленням від 29 листопада 2019 року №15/2-3212-15 прокуратура Одеської області роз'яснила ОСОБА_1 , що у зв'язку із закриттям кримінального провадження №42015160000000264, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», він має право протягом шести місяців звернутись з вимогою про відшкодування втраченого заробітку, сум за надання юридичної допомоги, моральної шкоди, ін. (а.с. 11).
Листом прокуратури Одеської області від 29 листопада 2019 року №15/2-3302-18 ОСОБА_1 повідомлено, що його заяву про відшкодування шкоди діями органів досудового розслідування зареєстровано у прокуратурі Одеської області 13 листопада 2019 року за №16947-19, а також роз'яснено, що відповідно до повідомлення від 29 листопада 2019 року №15/2-3212-15 він має право протягом шести місяців звернутись до прокуратури області із заявою про відшкодування шкоди (а.с. 12).
Заяву позивача щодо визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, зареєстровано у прокуратурі Одеської області 11 грудня 2019 року за № 23544-19 (а.с. 13).
Постановою прокуратури Одеської області від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про відшкодування грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виражене у вигляді не отримання грошового забезпечення з 08.07.2010 по 26.12.2016, у зв'язку з незаконним звільненням з органів внутрішніх справ (а.с. 14-15).
Не погоджуючи із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до начальника другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області Чередник Роман Вікторович (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) про визнання Постанови про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури від 10.01.2020 року незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2020 року було відкрито провадження у справі за правилами ЦПК України (Справа № 522/2438/20).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року провадження по цивільній справі № 522/2438/20 було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). Суд зазначив, що спірні правовідносини у цій справі витікають з проходженням позивачем публічної служи в органах внутрішніх справ, що свідчить про те, що дані правовідносини є публічно-правовими.
Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року набрала законної сили.
29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури при винесені Постанови про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури від 10.01.2020 р. та скасувати Постанову Одеської обласної прокуратури про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури від 10.01.2020 р., як незаконну.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено, що виникненню спірних правовідносин передували наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області (наказ про призначення № 599 о/с від 16.12.2006).
12.02.2009 Котовським міжрайонним прокурором відносно позивача, як оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області, порушено три кримінальні справи, які об'єднані у провадження № 75200900011, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396, ч. З ст. 364 КК України.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2013 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 та ч. 1 ст. 396 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України позивача звільнено від відбуття покарання терміном на 1 рік.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.05.2014 вирок Котовського міськрайсуду Одеської області від 20.05.2013 у відношенні позивача скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд, до того ж суду, у іншому складі суду.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26.12.2014 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 396 КК України та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України останнього звільнено від відбування покарання за ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 396 КК України, у зв'язку зі впливом строку давності, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.03.2015 зазначений вирок скасовано, справу направлено Котовському міжрайонному прокурору Одеської області для проведення додаткового слідства.
За наслідками, на підставі вказаної ухвали апеляційного суду Одеської області внесено відомості в ЄРДР за № 42015160000000264 від 07.05.2015 за ч. 2 ст. 364 КК України.
За результатами досудового розслідування, прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури Одеської області 26.12.2016 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42015160000000264 за ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Наказом ГУМВС України в Одеській області № 388 від 17.04.2009 про покарання працівників Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області від 17.04.2009 року за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а також грубе порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460 - IV, ст. 99 КПК України, Кодексу честі працівників ОВС, що виразилось у фальсифікації пояснення від імені гр. ОСОБА_2 , незаконному винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом пограбування означеного громадянина, не повідомленні останнього про результати розгляду його заяви, оперуповноваженого СКР Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 , з урахуванням факту порушення відносно нього Котовською міжрайонною прокуратурою Одеської області кримінальної справи № 075200900011 за ст. 364 ч. 3 КК України, було прийнято рішення про звільнення з ОВС за ст.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби.
Зазначений наказ реалізований наказом ГУ МВС України в Одеській області № 179 ос від 06.05.2009 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області. Суд вирішив:
Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління МВС України в Одеській області №388 від 17.04.2009 року «Про покарання працівників Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області», в частині що стосується ОСОБА_1 та наказ Головного управління МВС України в Одеській області №179о/с від 06.05.2009 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ (з обслуговуванням м.Котовськ та Котовського району) ГУ МВС України в Одеській області з 07.05.2009 року.
Стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 року по 07.05.2010 року.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07 травня 2009 року по 07 травня 2010 року в розмірі 18653,36 грн. не змінюючи суть прийнятого судом рішення.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задоволено частково. Змінено мотивувальну частину додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови апеляційного суду та викладено резолютивну частину додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07 травня 2009 року по 07 травня 2010 року в розмірі 13131,72 грн».
При цьому, у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року суд погодився з позицією представника про те, що підстави для звільнення позивача зі служби в ОВС співпадали з підставами притягнення його до кримінальної відповідальності в рамках кримінального провадження №42015160000000264 висновок за якими був наданий компетентним органом - Прокуратурою Одеської області у постанові від 26.12.2016 року про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючою обставиною.
Надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У відповідності з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, регламентований Законом України від 01.12.1994 № 266/94-ВР (у редакції від 01.03.2016 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою прокуратури Одеської області закрито кримінальне провадження №42015160000000264 стосовно позивача у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
У відповідності з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 вказаного Закону, у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За приписами статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", яке визначає порядок застосування зазначеного Закону (надалі - Положення № 6/5/3/41).
Відповідно до пункту 4 Положення, завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Пунктом 6 Положення № 6/5/3/41 визначено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
Пункт 11 Положення № 6/5/3/41 визначає, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:
1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;
2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення (п. 11 Положення).
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Однією з новел чинного КПК України є Глава 9 під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
На сьогодні єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, та яким передбачено компетентні органи, які приймають рішення про відшкодування шкоди та порядок розгляду заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Одеської області від 26 грудня 2016 року закрито кримінальне провадження № 42015160000000264, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.05.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с. 8-10).
Отже, внаслідок незаконного засудження, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.
Проте, постановою прокуратури Одеської області від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури (а.с. 14-15).
Натомість в силу статті 12 Закону № 266/94-ВР. прокуратура наділена функціями з прийняття постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону.
При цьому, ці функції не пов'язані з повноваженнями прокурора, визначеними КПК України, а тому мають характер публічно-владних управлінських функцій, про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001.
Вирішуючи цей спір судом встановлено, що одночасно з винесенням постанови про закриття кримінальної справи від 26.12.2016 року за відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення прокуратурою Одеської області не було направлено позивачу повідомлення з роз'ясненням порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування.
Тобто, відповідач порушив вимоги частини першої статті 11 Закону та пункт 6 Положення, які встановлюють обов'язок направляти таке повідомлення.
Таке повідомлення від 29 листопада 2019 року №15/2-3212-15 обласна прокуратура надала позивачу лише після того, як він сам звернувся із заявою (а.с. 11).
Зокрема, листом прокуратури Одеської області від 29 листопада 2019 року №15/2-3302-18 ОСОБА_1 повідомлено, що його заяву про відшкодування шкоди діями органів досудового розслідування зареєстровано у прокуратурі Одеської області 13 листопада 2019 року за №16947-19 (а.с. 12).
Заяву позивача щодо визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, зареєстровано у прокуратурі Одеської області 11 грудня 2019 року за № 23544-19 (а.с. 13).
Враховуючи те, що прокуратурою Одеської області прийнято постанову від 26 грудня 2016 року, якою закрито кримінальне провадження № 42015160000000264, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.05.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, то позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди, керуючись положеннями пункту другого частини першої статті 2 Закону, яку відповідач повинен був розглянути та прийняти відповідну постанову, як це передбачено частиною першою статті 12 Закону.
Проте, постановою від 10 січня 2020 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, чим порушив гарантоване позивачу право на таке відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд вважає спірну постанову Одеської обласної прокуратури про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10 січня 2020 року необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на гарантоване відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачеві у задоволенні заяви про відшкодування грошового забезпечення, виражене у вигляді не отримання грошового забезпечення за період з 08.05.2010 по 26.12.2016, у зв'язку з незаконним звільненням з органів внутрішніх справ, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування заробітку.
Отже, позовні вимоги щодо скасування постанови Одеської обласної прокуратури про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10 січня 2020 року є обґрунтованим та підлягають задоволенню.
Водночас, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури при винесені Постанови про відмову у відшкодуванні шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10 січня 2020 року, суд відхиляє, оскільки цією постановою позивачу відмовлено у відшкодуванні шкоди, з підстав того, що позивач вже отримав відшкодування заробітку на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 по справі №815/751/17.
Таким чином, суд вбачає в поведінці відповідача активну, свідому поведінку, тобто дії суб'єкта правових відносин, а не його бездіяльність.
Що стосується доводів відповідачів стосовно того, що ОСОБА_1 вже отримав належне відшкодування заробітку на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 по справі №815/751/17, якою стягнуто з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.05.2009 року по 07.05.2010 року.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Про це вказано й у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року по справі №815/751/17.
Проте, суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач має право на відшкодування грошового забезпечення на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а не Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Таким чином, суд вважає, що позивачем обґрунтовано заявлено період відшкодування неотриманого грошового забезпечення з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року.
Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення середній заробіток, до спірних правовідносин застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.
Цей Порядок є загальним нормативно-правовим актом, що регулює однорідні правовідносин та застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Судами при вирішенні адміністративної справи №815/751/17 встановлено, і це не заперечується сторонами, що середньоденне грошове забезпечення позивача складало 52,11 грн.
Розрахунок кількості днів вимушеного прогулу з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року:
Травень 2010 року - 16;
Червень 2010 - 20;
Липень 2010 - 21;
Серпень 2010 - 22;
Вересень 2010 - 22;
Жовтень 2010 - 21;
Листопад 2010 - 22;
Грудень 2010 - 22;
Усього - 166 робочих днів.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 25.08.2010 р. № 9111/0/14-10/13, у 2011 році кількість робочих днів становила 250.
Відповідно до листа Мінсоцполітики № 8515/0/14-11/13 від 23 серпня 2011 р., у 2012 році кількість робочих днів становила 251.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13, у 2013 році кількість робочих днів становила 251.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 04.09.2013 р. № 9884/0/14-13/13, у 2014 році кількість робочих днів становила 251.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13, у 2015 році кількість робочих днів становила 251.
Розрахунок за 2016 рік:
Січень 2016 року - 19;
Лютий 2016 - 21;
Березень 2016 - 22;
Квітень 2016 - 21;
Травень 2016 - 19;
Червень 2016 - 20;
Липень 2016 - 21;
Серпень 2016 - 22;
Вересень 2016 - 22;
Жовтень 2016 - 20;
Листопад 2016 - 22;
Грудень 2016 (до 26.12) - 18;
Усього - 247 робочих днів.
За період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року усього робочих днів: 1667.
Таким чином середній заробіток позивача за період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року складає 86 867, 37 грн. (1667х52,11).
У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача середнього заробітку за період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року у розмірі 86 867, 37 грн.
Що стосується доводів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про те, що позивач безпідставно ототожнює ГУ ДКСУ в Одеській області з Державою Україна та з особою яка спричинила шкоду і, на його думку, повинна відповідати за дії органів досудового розслідування та прокуратури. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону від 01.12.1994 № 266/94-ВР, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 затверджене Положення про Державну казначейську службу України.
Згідно з п. 1 цього Положення, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Пунктом 3 Положення визначено, що основними завданнями Казначейства є:
1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів;
2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
Відповідно до п. 4 Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру фінансів; 2) забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку; 3) здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Згідно з п. 9 Положення, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
У відповідності зі ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. ст. 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
За приписами ч. 5 ст. 48 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми.
Як передбачено ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень
Відповідно до пп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 8.07.2010р. №2456-VI, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
За правилами ст.25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже, Казначейство України здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Позивач звернувся з даним позовом до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
На підставі викладеного, суд вважає обґрунтованим визначення позивачем у якості відповідачів у справі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, як територіальний орган Казначейства України.
За таких обставин, суд відхиляє доводи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про те, що останнє є неналежним відповідачем у справі.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, а також необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як стягнення з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури шляхом списання на користь ОСОБА_1 не отримане ним грошове забезпечення за період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року у сумі 86 867, 37 грн., у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення неотриманого грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. та необхідність їх часткового задоволення. Так, позивачем заявлено до стягнення суму у розмірі 87 284, 25 грн., однак суд встановив, що сума неотриманого грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. складає 86 867, 37 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 постанови).
Позивач в обґрунтування спричинення йому протиправними діями/бездіяльністю відповідачів моральних страждань зазначив про таке:
- у відношенні нього незаконно було порушено 3 кримінальні справи;
- 25.08.2009 року пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 364 та ч. 1 ст. 396 КК України, санкції яких передбачали покарання до 10 років позбавлення волі;
- 25.08.2009 року обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд;
- незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності;
- незаконно відсторонено від виконання службових обов'язків;
- внаслідок звільнення, позивач був позбавлений можливості працювати, отримувати заробітну плату та утримувати сім'ю;
- внаслідок звільнення з лав МВС за дискредитацію позивач увесь час не міг улаштуватись на роботу; мав лише тимчасові заробітки;
- був змушений доводити батька, родичам, друзям та знайомим свою невинуватість;
- піддавався знущанню з боку осіб, які проживали на території обслуговування, яких колись притягував як оперуповноважений до адміністративної та кримінальної відповідальності;
- призвело до того, що дружина перестала проживати з позивачем однією сім'єю; внаслідок чого позивач самостійно утримував та піклувався про свого сина;
- позбавлення можливості кар'єрного росту та реалізації себе як офіцера ВС;
- отримав приниження, як офіцера, так і громадянина України, перебуваючи протягом 95 місяців під слідством та судом;
- постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року по справі №815/751/17 скасовано наказ про звільнення та поновлено позивача на попередній посаді, однак через її (посади) відсутність, він був звільнений з займаної посади;
- з грудня 2016 року позивач не може отримати грошове забезпечення з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року, яке підлягає відшкодування у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Суд приймає доводи позивача, що внаслідок кримінального переслідування, яке у подальшому було закрито, він зазнав значних моральних страждань та переживань, порушення нормальних життєвих зв'язків, стосунків з оточуючими людьми, позбавлений можливості працювати та отримувати заробітну плату, що впливало на його матеріальне становище, зазнав інших негативних наслідків.
Водночас, у даному випадку, та як зазначено у відповіді на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди відмовою у проведенні розрахунку не отриманого ним грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Тобто, не фактом кримінального переслідування.
При цьому, як встановлено судом на підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Ананьївського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 505/269/17 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судових витрат.
У відповіді на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а.с. 145-147), позивач вказує, що у цивільній справі № 505/269/17 вимоги про стягнення моральної шкоди обґрунтовані ч. 2 ст. 2, ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також ст.ст. 23, 1167 ЦК України.
Отже, в адміністративній справі №420/4737/21 та у цивільній справі №505/269/17 позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди, яка виникла внаслідок різних обставин:
в адміністративній справі №420/4737/21 внаслідок відмови відшкодування грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;
у цивільній справі № 505/269/17 - внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про те, що позивачем у цій справі повторно заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди.
При цьому, станом на день ухвалення рішення суду у даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє кінцеве судове рішення у справі № 505/269/17.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розглядаючи визначення розміру моральної шкоди, слід зазначити, що це питання вирішується лише судом, проте сторони можуть пропонувати суду свої варіанти.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи усе вищевикладене, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, а саме вважає доцільним відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 8686, 74 грн. (10 % від суми неотриманого позивачем грошове забезпечення за період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року у сумі 86 867, 37 грн.).
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 21, 72, 74-77, 90, 139, 194, 205, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, стягнення неотриманого грошового забезпечення та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Одеської обласної прокуратури про відмову ОСОБА_1 у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, від 10 січня 2020 року.
Стягнути з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури шляхом списання на користь ОСОБА_1 неотримане ним грошове забезпечення за період з 08.05.2010 року по 26.12.2016 року у сумі 86 867, 37 грн. (вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 37 коп.), у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури шляхом списання на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 8686,74 грн. (вісім тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 74 коп.), у зв'язку з відмовою у проведенні розрахунку не отриманого грошового забезпечення за період з 08.05.2010 р. по 26.12.2016 р. у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Одеська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 03528552; 65026, м. Одеса, вул.Пушкінська, 3).
Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526; 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-а).
Суддя О.В. Глуханчук