Справа № 532/1044/21
04 серпня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління МЮУ про визнання протиправною та скасування постанови,
11.05.21 представник позивача звернувся до Кобелянського районного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 02.03.2020 про відкриття виконавчого провадження № 61008474 про накладення штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості.
Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17.05.21 справу № 532/1044/21 за позовом ОСОБА_1 до Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління МЮУ про визнання протиправною та скасування постанови передано до Одеського окружного адміністративного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України.
07.06.21 вищезазначена справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.21 головуючим у справі визначено суддю Завальнюка І.В.
Ухвалою судді від 14.06.21 в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку на звернення до суду із даними вимогами відмовлено; позовну заяву залишено без руху із наданням десятиденного строку з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
Так, судом зазначено, що дізнавшись про порушення свого права 18.03.21, позивач первісно звернувся до суду із даними вимогами 01.04.21, тобто із порушенням спеціального десятиденного строку на звернення до суду із даними вимогами.
При цьому, представник позивача припускається помилки, вважаючи, що строк на звернення до суду обчислюється робочими днями, а не календарними. Водночас, якщо такий строк припадає на вихідний, святковий чи інших неробочий день, процесуальний закон унормовує такий випадок на користь позивача, фактично пролонговуючи такий строк.
02.07.21 до суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку на звернення до суду із даними вимогами, в обґрунтування якої зазначив, що ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. На переконання позивача, зазначена норма є спеціальною відносно приписів КАС України. Крім того зазначено, що позивач перебуває за кордоном та з ним був відсутній зв'язок; зазначено про ускладнення щодо грошового переказу задля оплати судового збору.
З цього приводу суд зазначає, що 11 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 176/2087/19 (2-а/176/43/19), адміністративне провадження №К/9901/3598/20 (ЄДРСРУ № 88124784) висловився щодо необхідності врахування вихідних днів під час обчислення строку на оскарження, з урахуванням позиції Конституційного Суду України, викладеної у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 19 травня 2004 року у справі №11-рп/2004 (справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України): термін "дні", якщо він уживається у правових актах без застережень, означає лише календарні дні, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем його закінчення є наступний робочий день.
Отже, встановлений КАС України десятиденний строк підлягає обчисленню в календарних днях і з цього періоду не виключаються вихідні, святкові або інші неробочі дні, які враховуються лише при визначенні останнього дня строку.
Між тим, стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України (загальною нормою по відношенню до статей 339-341 Господарського процесуального кодексу України, п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України), адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС (позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18)).
Отже в даному випадку для обчислення строку звернення до суду слід керуватися нормами КАС або ГПК, ЦПК України. При цьому, процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.
В той же час, вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління МЮУ про визнання протиправною та скасування постанови слід відмовити.
Так, позивач вважає протиправною постановою державного виконавця Райнової В.Л., винесену у ВП № 6100474 від 02.03.2020, якою на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості 120194 грн, розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки з дня пред'явлення виконавчого документу до виконання. Сума штрафу склала 60097 грн.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною другою цієї ж статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі статтею 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Отже, виходячи зі змісту зазначених норм можна дійти висновку, що штраф, який накладається у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, як і пеня (стаття 196 СК України), є різновидом неустойки, яку боржник має сплатити стягувачу за неналежне виконання своїх зобов'язань зі слати аліментів, суми такого штрафу перераховуються на користь стягувача - фізичної особи.
Тому спори щодо визначення як суми боргу, так і наявності підстав для накладення штрафу за наявну заборгованість зі сплати аліментів мають спільну правову природу та підлягають розгляду у межах однієї юрисдикції - в порядку цивільного судочинства.
Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків їх стягнення на користь держави з метою примушування боржників до виконання покладених на них обов'язків за виконавчими документами.
Такий висновок випливає також зі змісту частини четвертої статті 15 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Водночас стягувачем за накладеними штрафами за невиконання судових рішень про стягнення аліментів є стягувач за виконавчими документами (частина чотирнадцята статті 71 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Отже, враховуючи, що предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і щодо накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 03.02.21 по справі № 2610/27695/2012 (передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України) дійшов висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).
При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись ст. 109 КАС України,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за його позовом до Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління МЮУ про визнання протиправною та скасування постанови.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства судом.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк