справа №380/9034/21
04 серпня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» про стягнення заборгованості,
на розгляд суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» (далі - ТОВ «Тропік», відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 65705 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році в ТОВ «Тропік» становила 528 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - 20 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році для відповідача відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становив 21 особа, що свідчить про невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи. Посилаючись на частину 1 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” зазначає, що сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягає сплаті 65705 грн. Оскільки, відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначені суми, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становить 65705 грн. Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Вказує на те, що ТОВ «Тропік» виділені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Наголошує, що відповідачем створено 22 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю при нормативі 21, що більше від нормативу на 1 місце. Вважає, що відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.
Ухвалою судді від 09.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тропік» відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21.03.1991 №875-XII, встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
22.02.2021 ТОВ «Тропік» подано до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (річна) за формою № 10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №591 від 27.08.2020.
Згідно з формою 10-ПОІ “Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2020рік, що надавався відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 528 осіб, штатні працівники-інваліди на підприємстві 20 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлено статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для відповідача становить 21 осіб, що відповідає вимогам законодавства.
Із звіту відповідача, поданого до відповідного структурного підрозділу центру зайнятості за формою статистичної звітності №3-ПН встановлено, що підприємство в 2020 році інформувало центр зайнятості про наявність двох вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Також встановлено, що центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.
Частинами 1-2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.
Частиною 1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст. 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Водночас, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано гл.24 ГК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Тому, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ “Про зайнятість населення” (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII “Про зайнятість населення”, який втратив чинність 01 січня 2013 року. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Тобто, на час спірних правовідносин (у 2020 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Як встановлено судом, відповідач подавав інформацію, необхідну для працевлаштування, шляхом подання звіту за формою №3-ПН, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для інвалідів, який викладений, зокрема, у постанові від 19.02.2020 по справі №520/4282/19, від 22.03.2018 по справі № 807/545/17, від 24.04.2019 по справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 у справі 820/2380/16, згідно з якими підстави для такого стягнення відсутні, якщо підприємством вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовляв у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до суб'єкта господарської діяльності, або які були направлені до відповідача для працевлаштування, позивачем не були представлені та у справі відсутні.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI , пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» про стягнення заборгованості, відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( 79005, м. Львів, пл. Маланюка, 6, код ЄДРПОУ 13817458).
Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Тропік» (79008, м. Львів, вул. Пекарська, 5 кв. 4, код ЄДРПОУ 20831737).
Суддя Сидор Н.Т.