Іменем України
05 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2762/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Корнієнка Андрія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
28 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Корнієнка Андрія Андрійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:
1) визнати протиправними дії відповідача по невиплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ;
2) зобов'язати відповідача призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син - ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 від 17.08.2019. В квітні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги при народження дитини. У відповіді Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області від 22.04.2021 зазначено, що розпорядженням від 12.04.2021 було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку із тим, що дитині більше 12 місяців.
Позивач та представник позивача вважають дії відповідача протиправним, такими що порушують чинне законодавство України, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а позбавлення дитини відповідної допомоги, відповідач фактично порушив інтереси дитини, що є неприпустимим.
Ухвалою суду від 02 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк.спр.29-30).
Ухвалою суду від 14 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр.53-54).
Управлінням соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області до суду 29 червня 2021 року надано відзив на позовну заяву (арк. спр. 74-76).
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Кремінської міської ради із заявою і пакетом документів для призначення допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 08 квітня 2021 року вищезазначені документи були передані до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області.
Згідно до статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Згідно з пунктом 12 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року №1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Отже, відповідач вважає, що строк для звернення позивача за призначенням державної соціальної допомоги при народженні дитини, встановлений статтею 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та пунктом 12 Постанови КМУ від 27.12.2001 № 1751 сплинув, тому управління не має законних підстав для призначення державної соціальної допомоги при народжені дитини.
Відповідач зазначає, що свідоцтво про народження дитини було отримано вчасно 17 серпня 2019 року на території України, а отже у позивача була можливість своєчасно звернутися за призначенням допомоги, тому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 (арк. спр. 12-17).
Позивач має дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась у м. Алчевську Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 17 серпня 2019 року (арк. спр. 19).
05 квітня 2021 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Кремінської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини (арк. спр. 60-61).
08 квітня 2021 року заява разом з доданими документами Центром надання адміністративних послуг Кремінської міської ради були передані на розгляд до УСЗН Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області, що слідує із змісту листа відповідача від 14.04.2021 № 21/915 (арк. спр. 50).
Розпорядженням від 12.04.2021 УСЗН Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги при народженні дитини (арк. спр. 49).
Листом від 14.04.2021 № 21/915 УСЗН Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області повідомило позивача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку із тим, що звернення за її призначенням відбулось пізніше ніж через 12 місяців після народження дитини (арк. спр. 50).
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача, щодо відмови у призначенні державної допомоги при народженні дитини.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
На підставі статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 1 від 27 грудня 2001 року № 175 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).
Суд зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
У даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Відповідачем не заперечується належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги. При відмові у призначенні допомоги не зазначалось про такі обставини, а єдиною підставою для не призначення допомоги визначався пропуск позивачем 12-місячного строку для звернення за її призначенням.
У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а зроблено висновок, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Тому, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи із завдань адміністративного судочинства, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити позивачу соціальну допомогу при народженні дитини.
Таким чином, за умови звернення позивача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини за формою, встановленою Мінсоцполітики, відповідач при прийнятті рішення мав би враховувати наведені висновки Верховного Суду та оцінювати обставини недотримання позивачем строку звернення з заявою.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, суд приходить до висновку про те, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є саме: визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області від 12.04.2021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини та як наслідок зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за його заявою від 05 квітня 2021 року.
При цьому суд зазначає, що право позивача було порушено прийняттям відповідачем розпорядження від 12.04.2021, тому у даному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню з коригуванням способу захисту.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій, які є предметом оскарження позивачем.
Частиною першою статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Від сплати судового збору позивач звільнений згідно з пунктом 7 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Корнієнка Андрія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області (місцезнаходження: 93300, Луганська область, м. Попасна, пл. Миру, буд. 2, код ЄДРПОУ 43953167) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області від 12 квітня 2021 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його заявою від 05 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Захарова