03 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/10611/20
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування до загального трудового стажу періодів роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993 та відмови у призначенні їй пенсії за віком "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправими;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області включити до загального трудового стажу періоди її роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993 відповідно до записів у трудовій книжці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 03.03.2020.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем було подано до суду відзив у якому вказано, що записи у трудовій книжці позивача не відповідають вимогам п.п.2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 №110, а тому неможливо зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного виснвоку.
Встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 23.03.2020 відповідач позивачу повідомив про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку відсутністю необхідного стажу роботи. До загального страхового стажу не зарахованого періоди роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993, оскільки записи у трудовій книжці не відповідають вимогам п.п.2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 №110.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).
Відповідно до п.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 по 31 грудня 2020 не менше 27 років.
Згідно ст. 24 ЗУ №1058 страховий стаж це період (строк), протягом якого особа піддягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, розповсюдження даної постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
З дослідженої у ході судового розгляду копії трудової книжки позивача не встановлено будь яких неточностей або виправлень у ній, що стосуються періодів, які відповідач не зарахував до загального стажу позивача
Згідно з пунктами 1.1, 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, страховий стаж за період роботи до 1 січня 2004 року обчислюється на підставі записів у трудовій книжці.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, з наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд вважає за необхідне наголосити, що відповідачем взагалі не зазначено у чому саме полягає порушення п.2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 №110, а міститься виключно посилання на ці норми.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Більш того, щодо відсутності в архівах наказів з кадрових питань, де працював позивач, інших первинних документів, суд зазначає про те, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача деяких документів в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначені періоди.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача про те, що стаж роботи позивача за спірні періоди не підтверджений належними доказами.
Отже, відмовляючи позивачці в призначенні пенсії відповідач діяв необґрунтовано.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.
Щодо позбавлення права на пенсію, то необхідно зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме:
(1) чи є втручання законним;
(2) чи переслідує воно "суспільний інтерес";
(3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано:
Справа "Суханов та Ільченко проти України" (заява № 68385/10 та № 71378/10) - зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 52);
Справа "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (<…>), № 26449/95, пункт 54). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109.
Таким чином позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування":
Справа "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74);
Справа "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) - принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37,) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Варто зауважити, що принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок "неналежного урядування".
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67), (пункт 70, 71).
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Нехтування цим може мати у довгостроковій перспективі певні негативні наслідки як економічного, так і соціального та демографічного характеру.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного суду від 25.10.2019 у справі №520/15025/16 у якій суд касаційної інстанції відступив від свої попередніх висновків у даній категорії справ.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до трудового стажу позивача періодів роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993, оскільки такі підтверджені записами в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.
В даному випадку, відповідачем не підтверджено належними доказами у встановленому законом порядку правомірність своїх дій за наявності передбачених законодавством умов для зарахування під час призначення пенсії за віком періодів роботи, які підтверджені трудовою книжкою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Беручи до уваги задоволення позову та приписи ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993 та відмови у призначенні їй пенсії за віком "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області включити до загального трудового стажу періоди ОСОБА_1 роботи з 13.10.1978 по 26.12.1978, з 24.09.1979 по 16.09.1980, з 02.01.1986 по 16.07.1986, з 26.10.1988 по 14.04.1989, з 19.03.1993 по 01.12.1993 відповідно до записів у трудовій книжці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 03.03.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області понесені судові витрати в сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева