22 липня 2021 року Справа № 915/642/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Арлан”, проспект Соборний, 111, м. Олександрія, Кіровоградська обл., 28000 (код ЄДРПОУ 23230441)
до відповідача Державного підприємства “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України, вул. Елеваторна, 10, селище Кавуни, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55310 (код ЄДРПОУ 20885124)
про стягнення грошових коштів в розмірі 26 701, 24 грн.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Арлан” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Державного підприємства “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України заборгованість за договором № 2 від 03.02.2020 у розмірі 26 701, 24 грн., з яких: 21 000, 70 грн. - заборгованість за договором № 2 від 03.02.2020 з урахуванням інфляції; 1 790, 54 грн. - пеня та 3 910, 00 грн. - сума збитків згідно пункту 5.2 договору № 2 від 03.02.2020.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 22.06.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.06.2021 року відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 22.07.2021 року.
Сторони явку повноважних представників в судові засідання 22.06.2021 та 22.07.2021 не забезпечили.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (арк. 50, 63).
Ухвали господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 та від 22.06.2021, надіслані на адресу відповідача Державного підприємства “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України, вул. Елеваторна, 10, селище Кавуни, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55310 повернуті до суду поштовою установою із відміткою пошти “за закінченням строку зберігання” (арк. 46-49, 61-64).
Додатково судом було вжито заходи щодо повідомлення відповідача шляхом направлення телефонограми (арк. 45).
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Ухвали суду направлялись на адресу відповідача Державного підприємства “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України, вул. Елеваторна, 10, селище Кавуни, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55310, вказану в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 22.07.2021 року судом відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України та ч. 4, 7 ст. 240 ГПК України складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
21.07.2021 року до господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява (вх. № 11195/21), в якій позивач просить суд розглядати справу без участі представника позивача. Позивач зазначив, що заявлені у цій справі позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Подану заяву судом розглянуто та задоволено.
Інші заяви та клопотання відсутні.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем ДП “Хлібна база № 76” зобов'язань за договором № 2 від 03.02.2020 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу інфляцію, пеню та збитки згідно пункту 5.2 договору № 2 від 03.02.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 615, 626, 628, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 216-218, 222, 230, 231, 265 ГК України та умовами договору.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
03.02.2020 року між ТзОВ “Арлан” (постачальник) та ДП “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України (покупець) укладено Договір № 2 від 03.02.2020 (арк. 11), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити продукцію в асортименті, кількості і за ціною, що зазначені у підписаних сторонами даного договору товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 6.1 договору договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в відношенні до розрахунків до повного виконання сторонами зобов'язань.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.2 договору сума договору складає суму розрахункових рахунків.
Відповідно до п. 2.1 договору постачання продукції здійснюється на умовах ЕXW склад постачальника: м. Олександрія відповідно до міжнародних правил “Інкотермс-2000”.
Відповідно до п. 2.2 договору постачання продукції здійснюється партіями.
Відповідно до п. 2.3 договору на кожну партію продукції, що поставляється в період дії договору, виписується товарна накладна, що є невід'ємною частиною даного договору, із вказівкою в ній найменування асортименту, кількості, ціни і вартості продукції, що постачається.
Відповідно до п. 3.1 договору оплата одержаної продукції здійснюється покупцем з відстрочкою платежу протягом 20-ти (двадцять) календарних днів з моменту поставки.
Відповідно до п. 3.3 договору датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 29 550, 60 грн., що підтверджується видатковими накладними (арк. 13-14):
- видатковою накладною № К-00000030 від 10.06.2020 року на суму 18 597, 23 грн. Граничний строк оплати відповідно до умов п. 3.1 договору - 30.06.2020 року включно. З 01.07.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання;
- видатковою накладною № К-00000178 від 01.09.2020 року на суму 10 953, 37 грн. Граничний строк оплати відповідно до умов п. 3.1 договору - 21.09.2020 року включно. З 22.09.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Товар отримано Завадським С. Г. на підставі довіреності № 1 від 03.02.2020, яка була дійсна до 31.12.2020 (арк. 12).
Для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № К-00000117 від 10.06.2020 року на суму 18 597, 23 грн. (арк. 53-54).
Відповідачем 30.07.2020 частково проведено оплату за отриманий товар на суму 10 000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою за період з 30.07.2020 по 30.07.2020. В призначенні платежу зазначено “часткова оплата за матеріали зг. рах. № К-00000117 від 10.06.2020, у т.ч. ПДВ 20 % (арк. 15).
02.03.2021 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 1 від 02.03.2021 року, в якій позивач вимагав виконати зобов'язання за договором № 2 від 03.02.2020 належним чином та перерахувати суму заборгованості в розмірі 20 449, 93 грн., пеню за порушення умов оплати товару в розмірі 1 194, 68 грн. та збитки в розмірі 3 910, 12 грн. (арк. 16-17). Факт направлення претензії підтверджується поштовим поверненням (арк. 18-20).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
5.1. Щодо вимоги про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до п. 3.1 договору оплата одержаної продукції здійснюється покупцем з відстрочкою платежу протягом 20-ти (двадцять) календарних днів з моменту поставки.
Відповідно до п. 3.3 договору датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 29 550, 60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Граничними строками оплати по видатковим накладним є:
- за видатковою накладною № К-00000030 від 10.06.2020 року на суму 18 597, 23 грн. граничний строк оплати - 30.06.2020 року включно. З 01.07.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною № К-00000178 від 01.09.2020 року на суму 10 953, 37 грн. граничний строк оплати - 21.09.2020 року включно. З 22.09.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідачем 30.07.2020 частково проведено оплату за отриманий товар на суму 10 000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою за період з 30.07.2020 по 30.07.2020.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 19 550, 60 грн. (29 550, 60 грн. - 10 000, 00 грн.).
Суду не подано доказів сплати вказаної заборгованості, як і не спростовано факту наявності заборгованості, строк оплати якої настав в силу умов п. 3.1 договору. Отже, позовна вимога в частині стягнення 19 550, 60 грн. є обґрунтованою та підставною.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути заборгованість з урахуванням індексу інфляції та зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 21 000, 70 грн. Індекс інфляції розраховано, виходячи з суми боргу в розмірі 19 550, 60 грн. за період з жовтня 2020 по березень 2021 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, період визначено правильно, нарахування здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, детальний розрахунок наявний в матеріалах справи (арк. 2).
Судом встановлено, що індекс інфляції за період з жовтня 2020 по березень 2021 року становить 1 450, 10 грн. Детальний розрахунок здійснений судом міститься в матеріалах справи (арк. 67).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 21 000, 70 грн. (19 550, 60 грн. + 1 450, 10 грн.). В цій частині позов підлягає задоволенню.
5.2. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 5.1 договору за невиконання чи неналжне виконання зобов'язань прийнятих за даним договором, сторони несуть майнову відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Відповідно до п. 5.2 договору в випадку порушення строків оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити суму боргу за рахунком установленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також на вимогу постачальника, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день просрочки, одночасно крім пені відшкодувати зчинені простроченням наступі збитки постачальника: 20% від простроченої суми за використання чужих грошових коштів, витрати в зв'язку з розглядом спорів між постачальником і покупцем, транспортні витрати пов'язані з доставкою співробітників для розгляду спорів.
Позивачем нараховано відповідачу 1790, 54 грн. - пені.
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що нарахування пені здійснено позивачем за період з 01.07.2020 року по 28.04.2021 року.
Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені, позивачем неправильно визначено період нарахування, а саме позивачем включено день оплати в період нарахування, а також не враховано, що у 2020 році 366 днів (високосний рік). Крім того, позивачем нарахування пені по видатковій накладній № К-00000030 від 10.06.2020 здійснено за період з 01.07.2020 по 28.04.2021 (302 дні), а по видатковій накладній № К-00000178 від 01.09.2020 - за період з 22.09.2020 по 28.04.2021 (220 днів), тобто поза межами шестимісячного сороку (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
В постанові Верховного Суду КГС від 08.10.2018 року по справі № 927/490/18 зазначено, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).
Судом здійснено перерахунок розміру пені, по кожній видатковій накладній окремо та встановлено, що пеня становить 1 273, 55 грн. Детальний розрахунок здійснений судом наявний в матеріалах справи (арк. 68)
Отже, вимога про стягнення пені в розмірі 1 273, 55 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті пені в розмірі 516, 99 грн. слід відмовити.
5.3. Щодо вимоги про стягнення збитків.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з приписами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Системний аналіз ст. 22, 623 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України дозволяє дійти висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) противоправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Підставою для відшкодування збитків є вина особи, яка їх заподіяла, за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями винної особи і самими збитками.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача. З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків (шкоди) може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила (п. 5.16 постанови ВП ВС від 18.06.2019 по справі № 920/85/18).
Відповідно до п. 5.2 договору в випадку порушення строків оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити суму боргу за рахунком установленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також на вимогу постачальника, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день просрочки, одночасно крім пені відшкодувати зчинені простроченням наступі збитки постачальника: 20% від простроченої суми за використання чужих грошових коштів, витрати в зв'язку з розглядом спорів між постачальником і покупцем, транспортні витрати пов'язані з доставкою співробітників для розгляду спорів.
Позивачем нараховано відповідачу 3 910, 00 грн. - 20 % збитків згідно п. 5.2 договору.
Виходячи з положень вищевказаних норм законодавства, позивач відповідно до положень ст. 74 ГПК України має довести належними та допустимими доказами у справі факт вчинення відповідачем правопорушення, а саме усі елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків/шкоди та її розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками/шкодою.
Враховуючи, що позивачем в порушення ст. 74 ГПК України не подано жодного доказу на підтвердження понесених позивачем збитків в розмірі 3 910, 00 грн., суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення збитків, оскільки позивачем не доведено склад цивільного правопорушення.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 1 893, 63 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 376, 37 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Державного підприємства “Хлібна база № 76” Державного агентства резерву України, вул. Елеваторна, 10, селище Кавуни, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55310 (код ЄДРПОУ 20885124) на користь позовивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Арлан”, проспект Соборний, 111, м. Олександрія, Кіровоградська обл., 28000 (код ЄДРПОУ 23230441):
- 19 550, 60 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят грн. 60 коп.) - заборгованості за договором № 2 від 03.02.2020;
- 1 450, 10 грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят грн. 10 коп.) - інфляційних втрат;
- 1 273, 55 грн. (одна тисяча двісті сімдесят три грн. 55 коп.) - пені;
- 1 893, 63 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто три грн. 63 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.08.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш