вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" серпня 2021 р. Справа№ 910/20361/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Кропивної Л.В.
Владимиренко С.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства власників квартир «Будматеріали» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Товариства власників квартир «Будматеріали»
про стягнення 83 132, 99 грн,-
У грудні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі також - Київводоканал) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства власників квартир «Будматеріали» (далі також - Товариство) про стягнення заборгованості у розмірі 83132,99 грн, з яких: 73834,94 грн - основного боргу, 894,80 грн - інфляційних втрат, 500,10 грн - 3 % річних, 519,66 грн - пені та 7 383,49 грн - штрафу, у зв'язку з неналежним виконанням товариством зобов'язань за договором № 02462/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 21.05.2003 (далі також - договір № 02462/4-06 від 21.05.2003).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства власників квартир «Будматеріали» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 73 834,94 грн - заборгованості, 461,84 грн - пені, 500,04 грн - 3 % річних, 565,03 грн - інфляційних втрат, 7 383,49 грн - штрафу та 2 092,19 грн - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 6, 11, 509, 526, 626, 627, 629, 901-903 Цивільного кодексу України, статей 1, 6, 12, 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статей 3, 19, 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», положення пунктів 3.1, 3.7, 3.13, 5.21 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі також - Правила користування), дійшов висновку про підтвердження позивачем належними доказами надання ним на виконання умов договору відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період - липень 2019 року - жовтень 2020 року на загальну суму 73 834, 94 грн. Відсутність доказів оплати, як і підтверджена матеріалами справи відмова здійснювати оплату наданих послуг визначена судом як достатня підстава для задоволення вимог позивача у цій частині у повному обсязі.
Щодо вимог ПАТ «АК «Київводоканал» про стягнення з відповідача 894,80 грн - інфляційних втрат та 500,10 грн - 3 % річних за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, 519, 66 грн - пені за період з 21.06.2020 по 31.10.2020 та 7 383, 49 грн - штрафу у розмірі 10 % від несплаченої суми, то, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені. У зв'язку з чим, заявлені вимоги про стягнення пені судом задоволено частково, у розмірі 461,84 грн, а інфляційні, 3% річних та штраф у розмірі 10% задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будматеріали» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.
В обгрунтування вимог за апеляційною скаргою, ТВК «Будматеріали» посилається на неврахування судом:
обставин покладення саме на КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» (далі також - Київтеплоенерго) функцій виконавця послуги з постачання гарячої води населенню та укладення ним прямих договорів зі споживачами, що виключає покладення на відповідача відшкодування вартості холодої води поданої для підігріву;
п. 3.13 Правил користування, за положенням якого саме на КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» як на суб'єкт господарювання, який користується тепловим пунктом ТВК «Будматеріали» покладено обов'язок провести розрахунки з виробником за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання;
відсутності підстав покладення на відповідача відповідальності за те, що КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго», отримавши від споживачів кошти за гарячу воду не провело відповідних розрахунків з позивачем;
обставин відсутності підстав віднесення ТВК «Будматеріали» до виконавця послуг з постачання гарячої води, оскільки на законодавчому рівні втратив підстави виступати стороною в договорі на постачання питної води для приготування гарячої та можливість здійснювати будь-які нарахування. Такою обставиною, за аргументами відповідача є прийняття на законодавчому рівні закону, який обмежив ТВК «Будмвтеріали» виступати виробником послуг з постачання гарячої води.
Відтак, висновок суду про підтвердження належними доказами надання позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період: липень 2019 року - жовтень 2020 року на загальну суму 73 834,94 грн є безпідставним.
Одночасно, апелянтом заявлено вимоги про скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 28.01.2021, якою відмовлено у задоволенні заяви про залучення Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в якості третьої особи та задоволення відповідної заяви на стадії апеляційного провадження.
У апеляційній скарзі апелянтом також заявлено клопотання про витребування доказу у Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». А саме, інформації про обсяги наданої КП «Київтеплоенерго» послуги з гарячого водопостачання споживачам, що проживають/знаходяться у будинку ТВК «Будматеріали» №48 по вул. Шовковичній у м. Києві, нараховані суми платежів для оплати споживачами та сплачені на рахунок організації за період з 01.07.2019 по 30.09.2020 включно, яке Господарським судом міста Києва, в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, не розглядалося.
Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.
14.04.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Руденко М.А., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 апеляційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з визнанням судом неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021, оскільки апелянтом не доведено та не підтверджено доказами факт об'єктивної неможливості своєчасної сплати судового збору та подання апеляційної скарги. Апелянту надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду заяви про поновлення строків на апеляційне оскарження з зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.
11.05.2021 на адресу суду надійшло клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 задоволено клопотання Товариства власників квартир «Будматеріали» та постановлено поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 та відкрито апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
01.06.2021 на адресу суду надійшло клопотання Київводоканалу про розгляд в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін апеляційної скарги Товариства власників квартир «Будматеріали».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2021 Приватному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» у задоволенні клопотання про розгляд в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін апеляційної скарги Товариства власників квартир «Будматеріали» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 - відмовлено у зв'язку з відсутністю обставин, які б зумовили необхідність проведення судового засідання та участі у ньому сторін на стадії апеляційного розгляду справи.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Руденко М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.07.2021 у справі №910/20361/20, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Руденко М.А., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Владимиренко С.В.
Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 Київводоканалу надано строк для подання відзиву на апеляційу скаргу до 14.06.2021.
Станом на момент ухвалення постанови апеляційного суду, відзив позивачем не подано.
Цією ж ухвалою суду від 17.05.2021 встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань, а також заперечень та пояснень третьої особи щодо апеляційної скарги або відзиву на неї, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 23.06.2021.
21.07.2021 ТДВ «Будматеріали» звернулось до суду із клопотанням про приєднання до матеріалів справи Додаткових пояснень Київтеплоенерго у справі №910/16324/19, які, на переконання відповідача, підтверджують наявність саме у Київтеплоенерго, а не у відповідача статусу виконавця послуг із постачання гарячої води фізичним особам - безпосереднім споживачам послуг.
Відповідно до ч.2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
У зв'язку з викладеним, а також оскільки Товариство звернулось із клопотанням поза межами строку, встановленого п. 6 ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 без відповідного клопотання про поновлення такого строку, колегія суддів залишає подане відповідачем клопотання без розгляду.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказу у Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», а саме інформації про обсяги наданої КП «Київтеплоенерго» послуги з гарячого водопостачання споживачам, що проживають/знаходяться у будинку ТВК «Будматеріали» №48 по вул. Шовковичній у м. Києві, нараховані суми платежів для оплати споживачами та сплачені на рахунок організації за період з 01.07.2019 по 30.09.2020 включно, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення.
Так, статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Водоканалу про стягнення неналежно виконаного Товариством зобов'язання за укладеним між ними договором № 02462/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 21.05.2003. Зокрема, в частині постачання води на підігрів.
У постановах від 04.05.2018 року у справі № 910/23521/16, від 23.11.2018 року у справі № 910/17776/17, від 12.02.2019 року у справі № 910/3286/18 Верховним судом наголошено на тому, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
З урахуванням позиції Верховного суду, до предмету доказування, у справі, що переглядається входить встановлення приналежності теплового пункту (перебування на балансі), у якому розміщено лічильник, за яким обліковується вода, що використовується для виготовлення гарячої води (вода на підігрів).
Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин сторін, предмет спору та обсяг обставин, що підлягають доказуванню, колегія суддів не убачає необхідності з'ясування питання наявності договорів на постачання гарячої води, укладених між Київтеплоенерго та мешканцями будинку за адресою м. Київ, вул.. Шовковична, 48, як і встановлення обсягів отриманих ними послуг за період з липня 2019 року до жовтня 2020 року та здійснених оплат цих послуг, оскільки, такі докази не встановлюють приналежність теплового пункту, як і не спростовують наявність у відповідача обумовлених договором зобов'язань розраховуватись за поставлену йому Водоканалом воду незалежно від призначення використання такої води.
За викладеного, відсутні правові підстави для задоволення поданого Товариством клопотання про витребування у Київтеплоенерго доказу, а саме, інформації про обсяги наданої КП «Київтеплоенерго» послуги з гарячого водопостачання споживачам, що проживають/знаходяться у будинку ТВК «Будматеріали» №48 по вул. Шовковичній у м. Києві, нараховані суми платежів для оплати споживачами та сплачені на рахунок організації за період з 01.07.2019 по 30.09.2020.
Частиною першою статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Одночасно, згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з таким.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 21.05.2003 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» яке в подальшому перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - постачальник) та Товариством власників квартир «Будматеріали» (далі - абонент) укладено договір № 02462/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення, умовами якого передбачено, що за договором постачальник зобов'язується забезпечити абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розрахуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила №65).
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник, зокрема забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна»; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.
Згідно п. 2.2. договору, абонент, зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).
Пунктом 3.3 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
За умовами п. 3.4. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятидений термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми.
Згідно п. 4.2. договору, за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору).
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості послуг з водопостачання та водовідведення на суму 73 834, 94 грн, наданих у період з 01.07.2019 по 30.09.2020, а також нарахованих у зв'язку із несвоєчасною оплатою пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, а саме: 519,66 грн - пені за період з 21.06.2020 по 31.10.2020 та 7 383, 49 грн - штрафу у розмірі 10 % від несплаченої суми, 500, 10 грн. - 3 % річних за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, 894, 80 грн. - інфляційних втрат за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020.
Відповідач, заперечуючи проти позову вказує лише на те, що його зобов'язаня з оплати вартості поставлених послуг за договором № 02462/4-06 від 21.05.2003 припинились у зв'язку з неможливістю його виконання (стаття 607 Цивільного кодексу України). І така неможливість аргументована Товариством прийняттям на законодавчому рівні закону, який обмежив ТВК «Будматеріали» в можливості виступати виробником послуг з постачання гарячої води. Отже, за постачання води, наданої для підігріву має розраховуватись саме постачальник послуг, тобто, Київтеплоенерго, оскільки саме з ним укладено індивідуальні договори на постачання гарячої води співвласниками. При цьому, відповідачем не заперечується ні обсяг наданих послуг, підтверджених наявними у матеріалах справи актами обстеження та зняття показань з приладів обліку за спірний період, ні вартість таких послуг.
Суд, відхилив заперечення відповідача з посиланням на те, що укладення договорів про надання послуг з водопостачання та водовідведення виключно з власниками квартир, наймачами (орендарями) житлових приміщень/квартир, як споживачами послуги, жодним чином не впливає на необхідність виконання відповідачем зобов'язань за наданими послугами відповідно до діючого договору, який недійсним не визнавався і дія якого не припинялася, тобто, не нівелюють обов'язку відповідача сплатити вартість наданих позивачем послуг у період, щодо якого відсутні докази того, що споживачем (абонентом) наданих позивачем послуг були інші особи, а не відповідач.
Встановивши, що Київводокалом надано послуги з постачання питної води за договором № 02462/4-06 від 21.05.2003 на загальну суму 73 834, 94 грн у період з липня 2019 року до жовтня 2020 року, суд задовольнив вимоги у повному обсязі.
Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погоджується з наявністю підстав для стягнення суми основного боргу, у зв'язку з таким.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення Глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».
Згідно зі статтею 6 Закону Україну «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення боргу), суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону Україну «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтею 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» передбачено, що питне водопостачання - це діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - це діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод; централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення (стаття 4 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 307 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення», вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення визначено такою, що підлягає ліцензуванню.
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі також - Правила). Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил).
За визначенням статей 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
За змістом статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між Водоканалом та Товариством укладено договір № 02462/4-06 від 21.05.2003, предметом якого є надання послуг з постачання питної води та відведення стоків.
Матеріалами справи також підтверджується, що на виконання умов договору Водоканалом встановлено 5 лічильників та присвоєно відповідно 5 різних особових рахунків. Зокрема:
1. Особовий рахунок №6-528-98.
Адреса точки обліку: вул.. Шовковична, 48.
Прилад обліку: №201801006186 MTW-UA-32.
Місце встановлення: теплопункт.
Прилад обліку опломбовано у липні 2018 року відповідно до акту опломбування №М0071346 (арк..38).
Прилад обліку зареєстровано 25.10.2018 як лічильник холодної води на підігрів та стоків. Також зазначено про приналежність бойлера ТВК «Будматеріали», теплопостачальник - Київенерго(арк.. 48).
Матеріали справи містять акти зняття показань з лічильника за період з липня 2019 року до березня 2020 року та за листопад 2020 року від підпису якого абонент (відповідач) відмовився.
2. Особовий рахунок №6-528-33.
Адреса точки обліку: вул.. Шовковична, 48.
Прилад обліку: №120040223 WPDynamic-65.
Місце встановлення: насосна.
Прилад обліку опломбовано 28.04.2012 відповідно до акту опломбування №М00022507 (арк..39).
Прилад обліку зареєстровано 15.07.2016 як лічильник загального обсягу води та стоків тариф для споживання 114 (арк.. 46).
Матеріали справи містять акти зняття показань з лічильника за період з липня 2019 року до березня 2020 року та за листопад 2020 року від підпису якого абонент (відповідач) відмовився.
3. Особовий рахунок №6-528-99.
Адреса точки обліку: вул.. Шовковична, 48.
Прилад обліку: №00386647 E-T 1,5-U-15.
Місце встановлення: підвал.
Прилад обліку опломбовано у жовтні 2018 року відповідно до акту опломбування №М0074521 (арк..35).
Прилад обліку зареєстровано 25.10.2018 як лічильник на полив, постачання холодної води, встановлено тариф для споживання 311 (арк.. 45).
Матеріали справи містять акти зняття показань з лічильника за період з липня 2019 року до березня 2020 року та за листопад 2020 року від підпису якого абонент (відповідач) відмовився.
4. Особовий рахунок №6-528-100.
Адреса точки обліку: вул.. Шовковична, 48.
Прилад обліку: №00383134 E-T 1,5-U-15.
Місце встановлення: санвузол, кім-1.
Прилад обліку зареєстровано 25.10.2018 як лічильник на стоки, встановлено тариф для споживання 311 (арк.. 49).
Матеріали справи містять акти зняття показань з лічильника за період з липня 2019 року до березня 2020 року.
5. Особовий рахунок №6-528-101.
Адреса точки обліку: вул.. Шовковична, 48.
Прилад обліку: №00387184 E-T 1,5-U-15.
Місце встановлення: санвузол, кім-1.
Прилад обліку опломбовано у жовтні 2018 року відповідно до акту опломбування №М0074519 (арк..36).
Прилад обліку зареєстровано 25.10.2018 як лічильник холодної води та стоків, встановлено тариф для споживання 311 (арк.. 47).
Матеріали справи містять акти зняття показань з лічильника за період з липня 2019 року до березня 2020 року та за листопад 2020 року від підпису якого абонент (відповідач) відмовився.
Позовна заява не містить посилань за яким із приладів обліку за Абонентом рахується борг у заявленому розмірі у спірному періоді. Разом з цим, беручи до уваги наданий позивачем Розгорнутий розрахунок позовних вимог до боржника ТВК «Будматеріали», договір №02462/4-06 від 21.05.2003 (арк.. 13), співставивши обсяг спожитих м.куб зазначений у таблиці із даними актів обстеження та зняття показань з вузла обліку, колегія суддів встановила, що позивачем заявлено позовні вимоги до відповідача за особовим рахунком №6-528-98, тобто води, поставленої Водоканалом для підігріву.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Статтею 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».
Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Відповідно до п.п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
Саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
З огляду на викладене, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 910/23521/16, від 23.11.2018 року у справі № 910/17776/17, від 12.02.2019 року у справі № 910/3286/18.
Отже, до предмету доказування, у справі, що переглядається входить встановлення приналежності теплового пункту (перебування на балансі), у якому розміщено лічильник, за яким обліковується вода, що використовується для виготовлення гарячої води (вода на підігрів).
З'ясовуючи питання приналежності теплопункту Товариству або ж іншим особам, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до пункту 1 Статуту Товариства власників квартир «Будматеріали» (арк.. 82-92) діючий житлово-будівельний кооператив після переходу усіх квартир у власність його членів із збереженням назви і місцезнаходження відповідно до статті 39 ЦК України трансформується в Товариство власників квартир з виконання функцій, пов'язаних з управлінням та ремонтом, забезпеченням членів товариства комунальними та іншими послугами, представленням та захистом їх інтересів.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.02.1994 Державною адміністрацією в Старокиївському районі міста Києва за №2376-т/0097 проведено реєстрацію Статуту Товариства власників квартир, затвердженого рішенням Загальних зборів від 22.01.1994 №1 та видано свідоцтво №2012, що підтверджує реєстрацію Товариства як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду - №22894914. Відомості внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 10.01.2005.
За пунктом 1 Розділу ІІ Статуту «Діяльність Товариства власників квартир. Права і обов'язки товариства» у власність членів товариства переходить тільки квартира. Усі інші частини багатоквартирного будинку є колективною власністю Товариства. Зокрема, у Товариства залишається право колективної власності на фундамент, дах, місця загального користування і системи комунікації в них, ліфтове та інше інженерне обладнання за межами квартир, сміттєпровід, надвірні будівлі, вбудовані приміщення, службові квартири, нежитлові приміщення, потрібні для нормальної діяльності Товариства та ін.
За пунктом 5 Розділу ІІ Статуту «Діяльність Товариства власників квартир. Права і обов'язки товариства» плата за користування тепловою та електричною енергією, газом, водопроводом та каналізацією, ліфтами, системою протипожежної автоматики і димовидалення, а також за вивоз побутових та великогабаритних відходів тощо провадиться товариством по договорах з відповідними підприємствами та організаціями за установленими тарифами та ставками.
06.07.2018 згідно з Розпорядженням на реєстрацію* чи підтвердження* даних щодо водолічильника та відкриття о/р, за адресою об'єкта водоспоживання вул.. Шовковична, 48, місце встановлення - теплопункт, належність мереж - власні, встановлено та зареєстровано (25.10.2018) лічильник тип MTW-UA, діаметр 32, зав. №201801006186 холодної води на підігрів (тільки стоки), на окремий будинок (схема додається).
Присвоєно особовий рахунок № 6-528-98 .
11.01.2006 року Київською міською державною адміністрацією, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, рішення Київської міської ради від 30.11.2000 року № 106/1083 «Про впорядкування прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчого житлового фонду та інженерних мереж» та враховуючи звернення Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.10.2005 року № 044/114/7899 і АТ ХК «Київміськбуд» від 26.09.2005 року № 24-3885, було прийнято Розпорядження № 11 від 11.01.2006 року «Про новозбудовані насосні станції», за яким визначено, що:
1. До комунальної власності територіальної громади міста Києва новозбудовані насосні станції для підкачування холодної води до жилих будинків (далі - насосні станції) приймаються наступним чином.
1.1. Окремо розміщені насосні станції безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються у володіння та користування ВАТ «АК «Київводоканал»;
1.2. Насосні станції, які встановлені в окремо розміщених центральних теплових пунктах та мають загальний або окремий електроводооблік, безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються у володіння та користування АЕК «Київенерго» з відшкодуванням їй витрат на експлуатацію цих насосних станцій згідно з чинним законодавством;
1.3. Вбудовано-прибудовані до жилих будинків насосні станції безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються до комунальної власності територіальних громад районів міста Києва з наступною передачею ними цих насосних станцій на баланс балансоутримувачам жилих будинків.
2. Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та експлуатуючі організації інших недержавних форм власності, які приймають на свій баланс жилі будинки, приймають і вбудовано-прибудовані до жилих будинків теплові пункти і насосні станції як неподільне майно житлового комплексу.
До відзиву на позов, Товариством додано укладений 25.03.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - сторона-1) та Товариством власників квартир «Будматеріали» (далі - сторона-2) договір про співпрацю під час надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності №0620019 (далі також - Договір від 25.03.2019 №0620019, Договір про співпрацю).
За умовами пункту 1.1 Договору про співпряцю сторона-1 зобов'язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води тепловими мережами, зовнішньо- та внутрішньобудинковими системами, включаючи теплове обладнання сторони-2 від межі розподілу балансової належності та експлуатаційної відповідальності до квартир/приміщень споживачів, при наданні стороною-1 споживачам послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в будинку(ах), зазначеному(их) в додатку № 1 до цього договору.
За пунктом 1.2. Договору про співпрацю, межа розподілу балансової належності та експлуатаційної відповідальності Сторін визначається Додатками №4 та №5 до цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору про співпрацю зобов'язання сторін за цим договором виконуються сторонами на безоплатній основі.
Інші зобов'язання сторін, що виконуються на оплатній основі, регулюються окремим (и) договором (договорами) (п. 5.2 договору).
У пунктах 7.1, 7.2 договору про співпрацю передбачено, що він набирає чинності з 01.03.2019 і діє до 15.05.2020. У разі коли за місяць до закінчення дії цього договору жодною із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів констатує, що Товариством не було подано жодних Додатків до договору про співпрацю ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.
Північний апеляційний господарський суд, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги зауважує, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд також зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18.
Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі №914/1680/18 підкреслив, що під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.
Одночасно, колегія суддів враховує, що за змістом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи положення Статуту ТВК «Будматеріали», затвердженого рішенням Загальних зборів власників квартир від 22.01.1994 №1, Розпорядження від 06.07.2018 на реєстрацію чи підтвердження даних щодо водолічильника та відкриття о/р, за адресою об'єкта водоспоживання вул.. Шовковична, 48, яким зафіксовано встановлення приладу обліку у теплопункті, що є власністю Товариства, положення Розпорядження КМДА № 11 від 11.01.2006 «Про новозбудовані насосні станції», яким встановлено обов'язок балансоутримувачів будинку приймати на баланс і вбудовано-прибудовані теплопункти, беручи до уваги неподання Товариством будь-яких доказів, які б вказували на передачу теплопункту, у якому встановлено лічильник №201801006186 MTW-UA-32, за яким присвоєно особовий рахунок №6-528-98 (облік води на підігрів) на баланс Київтеплоенерго, а також відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо приналежності саме йому згаданого теплового пункту із встановленим там приладом обліку, колегія суддів приходить до висновку, що за подану на підігрів воду за особовим рахунком №6-526-98, поставлену на виконання договору № 02462/4-06 від 21.05.2003 зобов'язаний розрахуватись Відповідач, як особа, у якої на балансі перебувають і теплопункт, і бойлер, і лічильник.
Висновки суду першої інстанції у цій частин є мотивованими.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на п. 3.13 Правил користування, за положенням якого за аргументами Товариства, саме на КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» як на суб'єкт господарювання, який користується тепловим пунктом ТВК «Будматеріали» покладено обов'язок провести розрахунки з виробником за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання.
Так, згаданим пунктом встановлено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.
Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Відповідач не надав доказів передання теплопункту на баланс або ж у користування Київтеплоенерго, що виключає можливість покладення саме на нього, а не на Відповідача обов'язку з оплати води, поданої Водоканалом для підігріву. Поданий відповідачем договір про співпрацю за відсутності додатків №4 та №5, якими визначено межі балансової відповідальності, не свідчить про перебування теплопункту у користування Київтеплоенерго.
Колегія суддів також відхиляє доводи Товариства про те, що покладення на КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» функцій виконавця послуги з постачання гарячої води населенню та укладення ним прямих договорів зі споживачами, виключає покладення на відповідача відшкодування вартості холодної води поданої для підігріву, оскільки як уже було зауважено, і така позиція підтримана Верховним судом, постачання гарячої води кінцевому споживачу та постачання води на підігрів для виготовлення гарячої води є окремими видами послуг, з огляду на норми чинного законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, отже, і розрахунки за такі послуги проводяться на підставі окремих договорів.
З цих же мотивів колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав покладення на нього відповідальності за те, що КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго», отримавши від споживачів кошти за гарячу воду не провело відповідних розрахунків з позивачем.
Безпідставними є твердження відповідача стосовно припинення зобов'язання з оплати отриманих ним за договором № 02462/4-06 від 21.05.2003, зроблені з посиланням на статтю 607 Цивільного кодексу України.
Так, за приписами статті 607 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Така обставина аргументована ТВК «Будматеріали» прийняттям на законодавчому рівні закону, який обмежив ТВК «Будматеріали» виступати виробником послуг з постачання гарячої води.
Надаючи оцінку згаданому Закону колегія суддів враховує, що цей закон не містить жодних норм, які б обмежили відповідача у праві власності на теплопункт та бойлер, а також у виконанні статутних завдань у частині забезпечення співвласників в отриманні ними комунальних послуг на належному рівні. Як і не поклав на постачальників гарячої води обов'язок з оплати вартості води, поставленої для підігріву.
Переглядаючи спір в апеляційному поряду, колегія суддів не може погодитись з позицією заявника апеляційної скарги про розповсюдження дії згаданого ним закону на спірні правовідносини сторін, оскільки матеріали справи не містять доказів, що метою укладення Товариством договору №02462/4-06 від 21.05.2003 було забезпечення Товариства сировиною для виготовлення гарячої води. Так, за умовами договору № 02462/4-06 від 21.05.2003 Товариство є абонентом, тобто споживачем послуг з постачання йому холодної води, а не виконавцем послуг із постачання гарячої води мешканцям будинку.
Колегія суддів не може не зауважити на тому, що договір про співпрацю укладено Товариством і Київтеплоенерго 25.03.2019. Водоканалом заявлено вимоги про стягнення води за особовим рахунком №06-528-98 у період з липня 2019 доку по жовтень 2020 року. У вказаний проміжок часу, тобто з моменту укладення договору і до виникнення боргу, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на врегулювання питання виокремлення послуг з постачання води на підігрів зі сфери дії договору № 02462/4-06 від 21.05.2003. Тобто мало місце постачання води до мереж, які є власністю Товариства, на підставі укладеного між сторонами договору, а облік здійснювався за допомогою приладу обліку, встановленого у теплопункті відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Пунктами 3.1, 3.7 Правил користування №190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 3.13 Правил користування №190 обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.
Згідно з п. 5.21. Правил користування №190 зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем.
Відповідно до п. 3.5. договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятидений термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем здійснювалось зняття показів лічильників води у період з липня 2019 року до березня 2020 у присутності відповідача із складанням відповідних двосторонніх актів про зняття показань з приладу обліку, у листопаді 2011 року зафіксовано відмову відповідача від підписання актів, у тому числі і за особовим рахунком № 06-528-98 .
При цьому, відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих послуг не повідомляв, свого представника з документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту не направляв.
Не звертався відповідач до позивача і з повідомленням про перехід теплопункту на баланс або у користування іншої організації та про необхідність у зв'язку з цим розірвання договору або ж зняття з обліку та реєстрації за відповідачем лічильника, яким обліковується обсяг поставленої води на підігрів.
Отже, у силу положень п. 3.5. договору, кількість та вартість наданих позивачем послуг у вказаний період вважаються безумовно прийнятими.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у період з липня 2019 року до жовтня 2020 року Водоканалом за особовим рахунком №06-528-98 надано послуг на загальну суму 73834,94 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п. 18, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 3.4. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Матеріали справи містять довідку АТ «Банк Кредит Дніпро» від 23.09.2020 №55/9-1306 з доданим до неї реєстром дебетових повідомлень, що надсилались на адресу ТВК «Будматеріали», однак, оскільки реєстр не містить повідомлень про сплату послуг за особовим рахунком №06-528-98 за визначений у позові період, то суд не може прийняти ці докази у якості таких, що підтверджують виконання позивачем умов п.3.6 договору. Висновки суду першої інстанції про виконання Водоканалом вимог пункту 3.4, 3.6 договору є безпідставними.
Одночасно, ненадсилання Водоканалом дебетових повідомлень не вказує на відсутність у відповідача обов'язку з оплати наданих йому послуг. З огляду на положення пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим, відбулося прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 02462/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 21.05.2003, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 73 834, 94 грн підлягають задоволенню.
Щодо вимог Водоканалу про стягнення 894,80 грн - інфляційних втрат за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, 500,10 грн - 3 % річних за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, 519,66 грн - пені за період з 21.06.2020 по 31.10.2020 та 7 383,49 грн - штрафу у розмірі 10 % від несплаченої суми.
Як встановлено судом тв підтверджується матеріалами справи, пунктом 4.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
За частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як унормовано статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
У силу положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в статті 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Апеляційний суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується із висновком суду першої інстанції про допущення позивачем помилки у визначенні розміру нарахування пені.
Обґрунтованою є сума пені в розмірі 461,84 грн, розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 21.06.2020 по 31.10.2020, а тому, судом першої інстанції обгрунтовано зауважено на тому, що вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7383,49 грн - штрафу у розмірі 10 % від несплаченої суми, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми.
Так, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Апеляційний суд, перевіривши розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 4.1. договору, погоджується з висновком місцевого суду про те, що сума штрафу нарахована правильно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, що свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача 7 383,49 грн - штрафу у розмірі 10 % від несплаченої суми (73 834, 94 грн), оскільки під час судового розгляду встановлено безпідставне ухилення відповідача від здійснення розрахунків за поставлену йому за договором воду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 894,80 грн. - інфляційних втрат за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, 500,10 грн. - 3 % річних за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Апеляційний суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат погоджується із висновками суду першої інстанції про допущення позивачем помилок у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Обґрунтованою є сума 3 % річних у загальному розмірі 500,04 грн, розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, а також сума інфляційних втрат у розмірі 565,03 грн, за періоди з 21.08.2019 по 31.10.2020 та з 21.03.2020 по 31.10.2020, відтак, висновок суду про часткове задоволення вимог і цій частині є мотивованим.
Отже, за результатами здійсненого колегією суддів апеляційного розгляду справи, суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив матеріали справи та доводи сторін, застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, якими врегульовано ці правовідносини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Підстави для його скасування - відсутні.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процессуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом пункту 3.13 Прави користування, як і судження стосовно не дослідження у повній мірі обставин, що мають значення для розгляду справи, не підтвердились під час апеляційного перегляду справи.
Відсутні підстави стверджувати, що під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення вимог процесуального права.
Так, апелянтом заявлено вимоги про скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 28.01.2021, якою відмовлено у задоволенні заяви про залучення Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в якості третьої особи та задоволення відповідної заяви на стадії апеляційного провадження.
За приписами статті 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Отже, обов'язковою умовою залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору є встановлена судом можливість впливу рішення суду на права чи обов'язки таких осіб. Разом з цим, під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», з огляду на предмет та підставу позову у даній справі щодо стягнення заборгованості за договором № 02462/4-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 21.05.2003, укладеним між позивачем та відповідачем, та відсутності підстав стверджувати, що рішення суду обмежить Київтеплоенерго у наявних правах, або створить нові обов'язки. Суд першої інстанції ухвалив законне рішення суду. Підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 також відсутні.
Відсутні підстави стверджувати, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення 04.03.2021, а не 01.03.2021, чим ухилився від розгляду клопотання поданого відповідачем, оскільки за нормою частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, Господарський кодекс пов'язує дату ухвалення рішення із датою його проголошення, або складення повного тексту, а не з датою внесення цього рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень, як помилково вважає заявик апеляційної скарги.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, судові витрати покладаються судом на скаржника.
Керуючись статтями 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу товариства власників квартир «Будматеріали» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20 - без змін.
2.Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/20361/20.
3.Справу №910/20361/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Поляк
Судді Л.В. Кропивна
С.В. Владимиренко