Справа № 344/11241/19
Провадження № 2/344/580/21
22 липня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Бородовського С.О.,
за участі секретаря Герлан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні,-
В позові вказано, що з 1979 року по 2004 рік позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем є донька позивача зі спадкодавцем ОСОБА_5 . Позивачка зі спадкодавцем придбали дві земельні ділянки під час шлюбу. У позивача відсутні документи про речове право на земельні ділянки. Вовчинецька сільська рада надала позивачу інформацію про те, що за спадкодавцем числяться дві земельні ділянки. Позивач не вважає себе спадкоємцем. Тому позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини земельних ділянок площею 0,0485 га, 0,0482 га для ведення садівництва, розташовані в с. Вовчинець м. Івано-Франківськ, в садівничому товаристві «Агрохімік».
Представник Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори подала суду заяву про розгляд справи без її участі.
Сторони не з?явились в судове засідання.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Оскільки позивача та відповідача повідомлено про судовий розгляд у спосіб, що визначений законом, тому правові наслідки за не виконання ними обов?язків щодо доказування фактичних обставин справи та правових підстав правової позиції в спорі процесуальним законом покладено на відповідних сторін.
Судом встановлено наступні обставини.
02/11/2018 позивач склала звернення до Вовчинецької сільської ради запит про те, чи за спадкодавцем обліковувались земельні ділянки.
27/12/2018 Вовчинецька сільська рада надала позивачці інформацію про те, що за спадкодавцем числяться земельні ділянки 0,0485 га, 0,0482 га для ведення садівництва в с. Вовчинець в садівничому товаристві «Агрохімік».
07/11/2018 від Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори позивач отримала відповідь про те, що до Глави 11, розділу 2, п. 2.2 Порядку вчинення нотаріальних дій - видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, які підтверджують право власності подружжя на таке майно.
Відповідно до заяви позивача від 01/12/2018 позивачем вказано, що у неї відсутні документи про підтвердження речових прав на спірні земельні ділянки.
Відповідно до заяви позивача від 01/05/2019 позивачем вказано, що у неї відсутні документи про підтвердження речових прав на спірні земельні ділянки.
ОСОБА_6 подала суду заяву про те, що в провадженні суду вже є позов про визнання права власності на спірні земельні ділянки відповідачки до позивачки.
17/07/2015 ОСОБА_3 подала заяву до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкодавця.
23/08/2016 позивач подала до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори заву про прийняття спадщини спадкодавця.
Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 ОСОБА_7 помер 02/02/2015.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб №00017004881 позивач та ОСОБА_7 розірвали шлюб 25/08/2004, який було укладено 29/04/1979.
Відповідно до довідки КП «ЄРЦ» ОСОБА_3 була зареєстрована зі спадкодавцем за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю №018397 ОСОБА_8 належала земельна ділянка для ведення садівництва в с. Вовчинці Івано-Франківської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 15/10/1999, площею 0,0482 га.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15/10/1999спадкодавець придбав земельну ділянку на території Вовчинецької сільської ради площею 0,0482 га для садівництва.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_8 належала земельна ділянка для ведення садівництва в с. Вовчинці Івано-Франківської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 19/03/1997, площею 0,0485 га.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19/03/1997 спадкодавець придбав земельну ділянку на території Вовчинецької сільської ради площею 0,0485 га для садівництва.
06/07/2015 ОСОБА_6 подала заяву про прийняття спадщини спадкодавця.
Так, відповідно до Глави 11, розділу 2, п. 2.2 Порядку вчинення нотаріальних дій - видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, які підтверджують право власності подружжя на таке майно.
Отже законодавством України однозначно врегульовано відносини, що на думку позивача є спірними, однак права в яких реалізуються в безспірному порядку.
Після надання нотаріусу документів, які передбачені в Порядку вчинення нотаріальних дій, передбачено здійснення нотаріусом України дій щодо видачі відповідного свідоцтва на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Отже замість того, що виконати свої обов?язки з надання нотаріусу документів та оплати державного мита за вчинення нотаріальних дій позивачем здійснено дій щодо удавання наявності спору.
Однак як засвідчують матеріали спадкової справи, сформованої нотаріусом заінтересовані спадкоємці спадкодавця надали нотаріусу документи, які в тому числі зобов?язана була надати нотаріусу позивач.
Крім цього позивач не була позбавлена можливості надати інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки така інформація є відкритою, публічною і загальнодоступною.
Таким чином, після надання документів про власність нотаріусу відсутні будь-які перешкоди у здійсненні нотаріусом оформлення речових прав сторін в порядку та у спосіб, що встановлені законом та є безспірними.
Так само відповідно до висновку Верховного Суду в постанові №2-390/2006 зверненню до суду має передувати вирішення питання про видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.
Отже на час звернення позивача до суду законом було однозначно врегульовано відповідні відносини, встановлено обов?язки сторін щодо звернення саме до нотаріуса, а не подання позову, що не обґрунтований будь-якими правовими підставами.
Після розгляду таких документів нотаріусом ним буде ухвалено рішення про вчинення відповідної нотаріальної дії або про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії.
По-друге, позивачка пред?явила до відповідачів позов про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок.
Так, по-перше, для визнання права власності на частину земельної ділянки необхідним є призначення та проведення земельно-технічної експертизи для безпосереднього поділу земельних ділянок в натурі.
Жоден з учасників не подав суду клопотання про проведення земельно-технічної експертизи.
Жоден з учасників не зазначив питання, які належить поставити перед експертом, не оплатив експертизу, не вказав на експертну установу для проведення експертизи.
Отже відповідна можливість перед судом не доведена.
По-третє, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже тільки власник майна може пред?явити позов про визнання права власності і тільки у разі оспорення цього права іншим учасником цивільних відносин.
Однак позивачем не доведено оспорювання її прав іншими учасниками цивільних відносин взагалі, а також в іншому спорі за її участі зокрема.
Право власності на землю реалізується та його підтвердження здійснюється в порядку, що встановлений законом.
Так законом встановлено порядок підтвердження права одного із подружжя на частку в спільному майні, після смерті другого з подружжя.
Позивач подала позов саме з підстав смерті іншого з подружжя, а тому саме такий спосіб оформлення її права визначено законодавством про вчинення нотаріальних дій.
Крім цього право власності може бути оформлено в порядку, що встановлений законом на час необхідності його підтвердження.
По-четверте, безпосередньо в змісті позову вказано, що зазначені в позові обставини та правове регулювання є підставою для пред?явлення позову про визнання права на частку в речовому праві на земельні ділянки. Однак позов подано позивачем про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок, а не права на частку, що є різними позовами, за різними предметами спорів.
Отже позивачем безпосередньо в позові вказано і визнано, що зазначені в ньому підстави і правове регулювання не є підставою для такого виду позову.
За змістом позову позивач не вважає себе спадкоємцем спадкодавця, а вважає, що набула право на частку в праві власності на спірне майно спільно з титульним власником і звернулась до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори саме для того, щоб це було враховано при видачі свідоцтв спадкоємцям про прийняття спадщини і свідоцтва про право іншого з подружжя - позивача, однак одночасно з цим позивачем подано позов про визнання права власності на частину майна, але без здійснення його поділу.
Спадщина набувається з моменту її відкриття, але за умови її прийняття та оформлення у встановлений законом спосіб. Тому до моменту прийняття спадщини і її оформлення спадкоємцями вони не є титульними власниками майна. При цьому позивач не пред?явила позов титульному власнику майна на час його життя.
Отже позивачем не доведено оспорювання її права, невизнання його чи заперечення іншими особами.
Позов подано з підстави наявності у позивача переживання, що під час видачі свідоцтв спадкоємцям можливо буде порушено її речове право, що набуто нею на час придбання майна в шлюбі.
Однак законом не гарантовано право на судовий захист переживань учасників цивільних відносин. Крім цього законодавство України про нотаріат передбачає встановлення нотаріусом обставини придбання майна в шлюбі і визначення співвласників на підставі положень матеріального закону, чинного на час придбання майна.
Разом з цим позивач не надала суду доказу того, що Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про спадщину спадкоємцям взагалі, або порушила права позивача такою дією, видавши свідоцтво спадкоємцям і на частку, яку позивач вважає своєю, або що має місце невизнання прав позивача, що потребує захисту в судовому порядку.
Позивач не надала суду доказу того, що будь-хто з відповідачів у будь-який спосіб порушив або порушують її права та заперечують їх чи в майбутньому має намір порушити такі права позивача.
Як однозначно вказано в усталеній практиці Європейського суду з прав людини судовому захисту підлягає тільки реально існуюче порушене право, а інститутом позову не забезпечується уявний захист від уявних особою порушень. Уявний захист від уявних особою порушень також не охоплюється інститутом охоронюваного законом інтересу та правомірного очікування.
За умови не порушення прав позивача будь-якими учасниками цивільних відносин у позивача відсутні правові підстави на подання позову до осіб, які не порушують права позивача.
Крім зазначеного положеннями ЦК України не визначено, що виділ частки в праві спільної сумісної власності, правове регулювання якого вказано в змісті позову, здійснюється у спосіб саме подання позову про визнання права власності.
Виділ часток співвласників здійснюється в порядку, передбаченому законом на час оформлення речових прав на земельні ділянки за змістом ЦК України, ЗК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Оформлення прав осіб не здійснюється в судовому порядку, оскільки юрисдикційна діяльність суду щодо вирішення спору не належить до правоохоронної діяльності.
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже завданням цивільного судочинства є вирішення спорів між учасниками цивільних відносин, а не оформлення речових прав, які позивач не оформила з моменту вчинення договору і до цього часу.
Оскільки положеннями ЦК України, ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено порядок оформлення речових прав, а тому саме обов?язком позивача є виконання положень законодавчих актів.
Дії позивача всупереч встановленому порядку регулювання відповідних відносин належать до порушення обов?язків, а тому, до зловживання правом.
В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.
В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.
Так само Велика Палата Верховного Суду по справі № 127/18934/18 зазначила, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Отже Верховний Суд в постанові №2-390/2006 від 16 січня 2019 року однозначно вказав, що зверненню до суду має передувати вирішення питання про видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.
Доказу вирішення питання нотаріусом, до якого звернулась позивач та спадкоємець позивач суду не надала. При цьому питання не вирішено нотаріусом, саме з причин повідомлення його сторонами про незадоволення одне одним і їх побоювання у зв?язку з цим, а не про їх претензії за їх спорами.
Таким чином позов позбавлено будь-яких правових підстав, він не спрямований на захист порушених прав, порушення прав позивача перед судом не доведено, позов спрямовано на зловживання правом на звернення до суду з відповідним позовом, в той час як законодавством України передбачено безспірне оформлення прав, які вказано як спірні.
Крім зазначеного не може бути здійснено визнання права на частину земельної ділянки, яка ще не визначена в натурі на місцевості, без розроблення відповідної технічної документації, без проведення відповідної земельної експертизи, про призначення якої не просили суд сторони.
Так само в прохальній частині позову не вказано, на які безпосередньо земельні ділянки за якими саме координатами, за яким саме місцем розташування, за якими саме кадастровими номерами, а також по яким саме межами і поворотними точками підлягали виділу і визнання права власності.
Протягом усього часу розгляду спору саме позивач була зобов?язана виконати її обов?язок та однозначно зазначити в прохальній частині позову, які саме земельні ділянки, за якими саме координатами, за яким саме місцем розташування, за якими саме кадастровими номерами, а також по яким саме межами і поворотними точками підлягали виділу і визнання права власності.
Не може бути вирішено спору про поділ земельної ділянки та визнання права власності на її частину, що визначена абстрактними критеріями та не визначена безпосередніми поворотними точками, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України однією із загальних засад правосуддя є обов'язковість виконання судових рішень. Однак не може бути виконано рішення про визнання права на абстрактну частину, невизначеної земельної ділянки.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини земельних ділянок площею 0,0485 га, 0,0482 га для ведення садівництва, розташовані в с. Вовчинець м. Івано-Франківськ, в садівничому товаристві «Агрохімік», відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Бородовський С.О.