Справа №756/14483/19 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3143/2021 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
29 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Скачок, Кіровського району, Могильовської області, Республіки Білорусь, громадянина України, непрацюючого, з неповною середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 03.12.2015 вироком Дарницького районного суду м. Києва за ст.ст. 15, 186 ч. 2, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
- 12.12.2017 вирком Дарницького районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, 70 КК України до 7 років позбавлення волі;
- 21.01.2019 вироком Оболонського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним строком 2 роки
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України і призначено йому покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21.01.2019 року та остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з 13 серпня 2021 року.
Вироком вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Як вбачається з вироку суду І-ї інстанції, ОСОБА_7 , не маючи постійного джерела доходу, переслідуючи корисливі мотиви, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, вирішив вчинити вимагання відносно знайомих громадян з метою отримання грошових коштів.
Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом вимагання, ОСОБА_7 обрав об'єктом злочинного посягання ОСОБА_9 , яка працювала слідчим Оболонського УП ГУНП у м. Києві, за якою він тривалий час спостерігав, збираючи інформацію про її місце роботи, контактні телефони та інші особисті дані. При цьому, ОСОБА_7 з метою входження в довіру до ОСОБА_9 в період з лютого по травень 2019 року неодноразово намагався спілкуватися з останньою, зустрічав її на вулиці та телефонував їй під приводом бажання підтримання з останньою дружніх стосунків.
Так, близько 10 години 18.05.2019, ОСОБА_7 , знаходячись у м. Києві, в невстановленому досудовим розслідуванням місці, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, шляхом пред'явлення вимоги передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, зателефонував ОСОБА_9 та в телефонній розмові, а також за допомогою надсилання повідомлень через мобільні додатки «WhatsApp» та «Viber», безпідставно, в рішучій формі, висловив вимогу ОСОБА_9 передати йому грошові кошти в сумі 700 доларів США, погрожуючи у разі невиконання його вимог, заподіяти ОСОБА_9 та її рідним тяжкі тілесні ушкодження чи вчинити її вбивство. При цьому ОСОБА_7 наказав ОСОБА_9 перерахувати грошові кошти на вказану ним банківську картку.
Того ж дня, ОСОБА_9 , сприймаючи погрози ОСОБА_7 як реальні, через банківський термінал самообслуговування, за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 95-В, перерахувала грошові кошти в розмірах 14 050 грн. та 4 361 грн., на вказану ОСОБА_7 банківську картку, на загальну суму 18 411 грн., якими у подальшому ОСОБА_7 розпорядився на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_9 матеріального шкоду на вказану суму.
В подальшому, в період часу з 04.08.2019 по 13.08.2019, ОСОБА_7 , знаходячись у м. Києві в невстановлених досудовим розслідуванням місцях, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на реалізацію заздалегідь спланованого злочинного умислу на заволодіння грошових коштів ОСОБА_9 , шляхом пред'явлення вимоги передачі грошових коштів, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, діючи повторно, з корисливих мотивів, телефонував ОСОБА_9 та в телефонних розмовах, а також за допомогою надсилання повідомлень через мобільні додатки «WhatsApp» та «Viber», безпідставно в рішучій формі, висловлював вимогу ОСОБА_9 передати йому грошові кошти в сумі 2 000 доларів США, погрожуючи у разі невиконання його вимог, заподіяти ОСОБА_9 та членам її родини тяжкі тілесні ушкодження чи вчинити її вбивство, а також розголосити відомості, які потерпіла ОСОБА_9 бажала зберегти в таємниці.
Потерпіла ОСОБА_9 , сприймаючи погрози ОСОБА_7 як реальні, побоюючись за життя та здоров'я своє та своїх близьких, а також побоюючись розголошення відомостей, які остання бажала зберегти в таємниці 13.08.2019 близько 17.31 год., за адресою: місто Київ, вул. Маршала Малиновського, 2/4, на вимогу ОСОБА_7 передала останньому грошові кошти в сумі 200 грн., а потім того ж дня, в період часу з 20.55 год., до 21.02 год, через платіжний термінал самообслуговування, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 14, на території Мінського ринку ТОВ «Явір-95», перерахувала грошові кошти в розмірах 190 грн., та 4 462 грн., на вказану ОСОБА_7 банківську картку, на загальну суму 4 652 грн., таким чином ОСОБА_7 шляхом вимагання заволодів належними потерпілій ОСОБА_9 грошовими коштами на загальну суму 23 263 грн., спричинивши потерпілій матеріального збитку на вказану суму.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції представник потерпілої - адвокат ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 189 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. Відповідно до ст. 71 КК України приєднати до покарання призначеного цим вироком частково невідбуте покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21.01.2019 року та остаточно призначити покарання ОСОБА_7 у вигляді 5 років позбавлення волі.
Зазначає, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 , є явно несправедливим через м'якість.
Так, вказує, що обставиною, яка пом'якшує покарання суд визнав щире каяття ОСОБА_7 у скоєному, разом з тим матеріали кримінального провадження не містять даних, які б вказували на що обвинувачений дійсно щиро розкаюється, намагається будь-яким чином допомогти потерпілій, компенсувати перенесені витрати, а тому щире каяття, як обставина що пом'якшує покарання безпідставно врахована судом при призначенні ОСОБА_7 саме такого покарання.
Крім того, на думку захисника судом не достатньо враховано дані про особу ОСОБА_7 , який неодноразово судимий, не має постійного джерела доходу, вчинив умисний корисливий злочин перебуваючи на іспитовому терміні.
Вислухавши доповідь судді, доводи потерпілої та її представника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення прокурора, яка висловилась на підтримку поданої апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
Суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.189 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються, а тому, відповідно до положень ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Доводи апеляційної скарги представника потерпілої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Так, частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Всупереч доводам апеляційної скарги суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 189 КК України дотримався вказаних норм кримінального закону.
Так, призначаючи вид і міру покарання ОСОБА_11 суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше судимий, має посередні характеристики за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин в період іспитового строку, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого суд першої інстанції визнав його щире каяття, обставин, що обтяжують покарання стосовно обвинуваченого не встановлено, та дійшов висновку, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення ОСОБА_7 нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства.
Колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення останньому покарання як за ч. 2 ст. 189 КК України, так і за сукупністю вироків, вважаючи призначене покарання необхідним та достатнім для його виправлення, а тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.
З приводу доводів апеляційної скарги на відсутність щирого каяття з боку обвинуваченого та не відшкодування шкоди, то колегія суддів зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року № 13-70кс19).
Так, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою провину у скоєному, засуджує свою поведінку, визнав заявлений потерпілою цивільний позов, що свідчить про його прагнення усунути заподіяну шкоду.
На думку апеляційного суду, всі обставини, на які посилається в апеляційній скарзі представник потерпілої, судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання враховані в повному обсязі, а тому доводи про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а вирок суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника потерпілої залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий:
Судді: