Справа № 11-cc/824/3642/2021 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер справи № 757/51409/20-к
28 липня 2021 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року,
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
власника майна - ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2020 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12019100100007902 та накладено арешт зокрема на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 , шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2020 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 .
Представник зазначає, що власнику майна лише 28.04.2021 року стало відомо про накладення арешту на квартиру, копію оскаржуваної ухвали отримано не було, крім того, ознайомитися із матеріалами справи не виявилося за можливе, у зв'язку із чим апеляційна скарга подана в межах апеляційного строку.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник зазначає, що ОСОБА_6 не є особою, якої стосується дане кримінальне провадження, останній придбав квартиру 19.02.2020 року та є добросовісним набувачем.
Придбана була квартира у ОСОБА_9 , яка на момент вчинення правочину не перебувала у статусі підозрюваної чи обвинуваченої, дана нерухомість не відносилася до спільного сумісного майна подружжя.
На думку представника, слідчий суддя безпідставно наклав арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
ОСОБА_6 було придбано квартиру у відповідності до ринкових цін і прокурором не було доведено протилежне.
В судове засідання у справі прокурор не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційного провадження. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна та його представника, представника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів судового провадження вбачається, розгляд клопотання прокурора було здійснено без участі власника майна або його представника, а про накладення арешту представнику власника майна стало відомо 28.04.2021 року. Копію оскаржуваної ухвали останнім отримано не було, а ознайомитися з матеріалами провадження не виявилося можливим, не дивлячись на неодноразові спроби адвоката. Апеляційну скаргу було подано 28.05.2021 року. Проте, враховуючи викладене строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді пропущено не було, у зв'язку з чим такий строк поновленнюне підлягає.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Офісом Генерального прокурора здійснюється нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12019100100007902 від 20.08.2019 року за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 206-2 КК України.
Органом досудового розслідування зазначено, що до СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява гр. ОСОБА_10 , що діє в інтересах ОСОБА_11 з приводу шахрайських дій гр. ОСОБА_12 , що виразилась в шахрайському заволодінні майном ОСОБА_11 внаслідок чого останньому завдано матеріальної шкоди.
Постановою слідчого від 02.10.2020 року було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належить ОСОБА_6
24.11.2020 року прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12019100100007902, зокрема на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 , шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2020 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12019100100007902 та накладено арешт зокрема на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 , шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
Задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на вищевказану квартиру, слідчий суддя виходив з того, що вказане нерухоме майно відповідає ознакам, визначеним ст. 98 КПК України, а тому вважає за необхідне накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді у цій частині, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя, прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вищевказане майно, оскільки це майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказану квартиру, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні прокурор зазначив забезпечення збереження речових доказів, а тому доводи апелянта про законність набуття вказаного майна у власність не можуть бути прийняті колегією суддів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на вищевказану квартиру, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Проте, колегія суддів не може погодитися з викладеними у оскаржуваній ухвалі висновками слідчого судді в частині встановлення заборони користуватися та розпорядження вищевказаним нерухомим майном,з огляду на наступне.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Виходячи зі змісту ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. При цьому, в ухвалі зазначається заборона, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.
В даному випадку, арешт накладається з метою збереження речових доказів. Вказане свідчить, що на даному етапі досудового розслідування потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна як позбавлення права користування та розпорядження. Для досягнення завдань такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з даних підстав достатнім буде позбавлення права лише в частині заборони відчуження, що не передбачає вилучення арештованого майна із користування власника.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що заборона користування нерухомим майном та його розпорядженням буде надмірним втручанням в права та інтереси власника майна і не є виправданим на даному етапі досудового розслідування, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12019100100007902 зокрема на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 389713380000), яка на праві власності належать ОСОБА_6 шляхом заборони відчуження вказаного майна.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
__________________ _______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4