03 серпня 2021 року
м.Суми
Справа №591/2528/19
Номер провадження 22-ц/816/1116/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності :
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідачів:
Державної казначейської служби України - Шиянової Віри Василівни
Сумської обласної прокуратури - Циганенка Богдана Миколайовича,
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії - Литвиненка Артура Олеговича
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2021 року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 14 травня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Сумської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши свої позовні вимоги (т. 1, а.с. 112), просила стягнути з держави Україна на свою користь шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Казначейську службу України 1000000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.
Свої вимоги мотивувала тим, що 27 квітня 2004 року прокуратурою Ковпаківського району м. Суми відносно неї порушено кримінальну справу за фактом шахрайських дій та підробки матеріалів документів, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України. Під час проведення досудового слідства їй було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, з нею проводилися слідчі дії. 19 січня 2006 року матеріали кримінальної справи з обвинувальним висновком відносно неї було направлено на розгляд до Ковпаківського районного суду м. Суми, а 10 квітня 2006 року дана кримінальна справа була повернута прокурору Ковпаківського району м. Суми для проведення додаткового розслідування. Після чого вона повторно в серпні 2006 року викликалася слідчим на допит. У червні 2018 року вона дізналася, що кримінальна справа відносно неї була закрита слідчим 18 серпня 2006 року, на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
У наслідок незаконного перебування під слідством їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 1000000 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 180000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду сторонами подано апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 1038000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури.
Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, не було враховано те, що фактично під слідством вона перебувала аж до червня 2018 року, так як про закриття кримінальної справи її не було повідомлено та вона вважала, що застосовані відносно неї запобіжні заходи тривали. На переконання позивача, загальний строк перебування її під судом та слідством тривав 14 років 5 місяців, а тому виходячи з положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди становить 1038000 грн.
Відповідач Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує на те, що позивач на обґрунтування розміру моральних страждань не посилалася на жодний доказ, який підтверджував спричинення їй душевних страждань, а такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення.
В апеляційній скарзі Сумська обласна прокуратура, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати судове рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 180000 грн, ухваливши нове судове рішення, яким зменшити розмір присудженої до стягнення суми до 67 600 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом. Зокрема, з виявлених в архіві Сумської обласної прокуратури матеріалів наглядового провадження за зверненнями ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області вбачається, що позивач під слідством та судом фактично перебувала з 29 березня 2004 року (порушення відносно неї кримінальної справи) до 28 липня 2004 року (закриття об'єднаної кримінальної справи), з 23 серпня 2005 року (скасування постанови про закриття кримінальної справи) до 06 жовтня 2005 року (закриття кримінальної справи), з 17 жовтня 2005 року (скасування постанови про закриття кримінальної справи) по 12 серпня 2006 року (закриття кримінальної справи), тобто всього 15 місяців та 18 днів.
Крім того зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не повідомила про те, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 липня 2005 року, яке набрало законної сили, стягнуто на її користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, пов'язаної з притягненням її до кримінальної відповідальності за період з 27 січня 2004 року по 28 липня 2004 року.
Відповідач вважає, що є підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури за період з 23 серпня 2005 року по 06 жовтня 2005 року та з 17 жовтня 2005 року по 12 серпня 2006 року, загальною тривалістю 11 місяців 8 днів, що виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, становить 67600 грн.
В апеляційній скарзі Управління МВС України в Сумській області, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди та не обґрунтовано з яких міркувань вона виходила при визначенні розміру моральної шкоди.
Від відповідача Сумської обласної прокуратури надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на те, що доводи позивача про її необізнаність із закриттям кримінальної справи відносно неї спростовуються зібраними по справі доказами, просить апеляційну скаргу відхилити.
У відзиві на апеляційні скарги відповідач УМВС України в Сумській області вказує на те, що не погоджується з доводами позивача та вважає їх необґрунтованими. У той же час повністю підтримує доводи апеляційних скарги викладених відповідачами Сумською обласною прокуратурою та Державною казначейською службою України .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та заперечила проти апеляційних скарг відповідачів у справі, думку представників відповідачів, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та заперечили проти апеляційної скарги позивача у справі, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріли справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідачів у справі підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що постановою прокурора Ковпаківського району м. Суми від 27 січня 2004 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України. Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2005 року скаргу ОСОБА_1 на постанову про порушення кримінальної справи від 27 січня 2004 року залишено без задоволення (т. 1, а.с. 19, 122).
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2006 року вказану постанову Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2005 року залишено без задоволення (т.1, а.с. 20-22, 123-124).
Постановою прокурора Ковпаківського району м. Суми від 16 липня 2004 року кримінальну справу № 04290096 для організації проведення досудового розслідування направлено начальнику СВ Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області. Обвинуваченою в даній справі визнана ОСОБА_1 в скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 190, ч.2, 15, 190, ч.2, 358, ч.2 358 КК України, якій обрано міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд (т.1, а.с.23-24).
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 квітня 2006 року по справі №2-124/2006 кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. ст. 358 ч.2, 358 ч.3 КК України повернуто прокурору Ковпаківського район м. Суми для провадження додаткового розслідування, запобіжний захід ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд (т.1, а.с. 33-35, 153-154).
З копій повісток вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово викликалася до Ковпаківського ВМ СМВ України (т.1, а.с. 38).
Відповідно до повідомлення голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області на ім'я ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року №1/я-582 вбачається, що кримінальна справа №04290096 порушена проти ОСОБА_1 (арх.№ 20016Л) за ч.2 ст. 190 та ч.3 ст. 358 КК України та закрита 18 серпня 2006 року за п.2 ст. 6 КПК України, знищена актом від 28 лютого 2011 року №7/341. Постанова про закриття кримінальної справи знищена актом від 28 березня 2018 року №661/01/13-2018 (т.1, а.с. 39).
З копії акту про вилучення та знищення документів, справ, термін зберігання яких закінчився прокуратури Ковпаківського району м. Суми від 05 грудня 2011 року вбачається, що кримінальна справа №04290096 порушена проти ОСОБА_1 знищена 08 грудня 2011року шляхом спалення (т.1, а.с.72-74).
Відповідно до акту Головного управління Національної поліції в Сумській області від 28 березня 2018 року № 661/01/13-2018 про вилучення для знищення секретних документів не внесених до Національного архівного фонду, знищено справи з постановами про закриття кримінальних справ проти особи з крайніми датами з 31 січня 2011 року по 04 лютого 2011 року, з 07 лютого 2011 року по 11 лютого 2011 року, з 14 лютого 2011року по 18 лютого 2011 року (т.1, а.с. 134-138).
З копії акту УМВС України в Сумській області від 28 лютого 2011 року №7/341 вбачається, що кримінальна справа № 04290096 порушена проти ОСОБА_1 за незаконне отримання путівки, за ч.2 ст. 190 та ч.3 ст. 358 КК України, знищена (архівний № 20016) (т.1, а.с.139-143).
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 27 січня 2004 року по 18 серпня 2006 року, періоду проведення досудового розслідування та судового розгляду справи, позивачка зазнала моральних страждань, були порушені її нормальні життєві зв'язки, для організації свого життя вона витратила додаткові зусилля та була позбавлена можливості реалізувати свої звички й бажання, так як відносно неї було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, з урахуванням характеру моральних страждань у їх сукупності, дійшов до висновку про мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди та часткове задоволення позову в даній справі.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню в тому числі моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року по справі №6-2203цс15 та постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі №308/13047/16-ц.
При визначенні моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи (6000грн. 00 коп.).
Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідачів УМВС України в Сумській області та Державної казначейської служби України щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження спричинення їй моральної шкоди та необґрунтованості його розміру з огляду на те, що спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди підтверджується самим фактом незаконного притягнення її як обвинуваченої в кримінальній справі, яка була закрита за реабілітуючи обставинами. Як уже зазначалося, розмір моральної шкоди не має бути меншим від розміру, визначеного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Перевіряючи рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг в частині визначеного періоду перебування позивача під слідством та судом, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №192/875/17 сформовано наступний правовий висновок.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення статті 43 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції.
У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.
Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Сумської обласною прокуратурою долучених до апеляційної скарги матеріалів наглядового провадження за скаргою ОСОБА_1 надано не було. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач наголошував на тому, що матеріли кримінальної справи відносно ОСОБА_1 були знищені та надані відповідні акти.
Подаючи нові докази до апеляційного суду, Сумською обласною прокуратурою не наведено об'єктивних підстав їх неподання у визначений ст. 83 ЦПК України строк до суду першої інстанції, зважаючи на те, що вони перебували в архіві відповідача.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, є підставою для прийняття та дослідження апеляційним судом копії рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 липня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Ковпаківського району м. Суми, Ковпаківського відділу поліції Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури (т. 2, а.с. 95-97). Рішення набрало законної сили 02 серпня 2005 року.
Вказаним судовим рішення, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 було стягнуто у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням її, як обвинуваченої за період з 27 січня 2004 року (порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи) до 26 липня 2004 року (закриття кримінальної справи), в суму 5000 грн.
За змістом ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити в тому числі підтвердження того, що ним не було подано іншого позову (позовів) до цього з відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок, при зверненні до суду з позовом, повідомляти про судові справи між сторонами, якими вирішувалися спірні правовідносини.
Проте, будучи достеменно обізнаною із ухваленням вказаного судового рішення, яке до того ж було виконано відповідачем та стягнута за ним сума ОСОБА_1 була виплачена, при зверненні до суду з позовом повторно просила стягнути моральну шкоду за період перебування під слідством з 27 січня 2004 року по 26 липня 2004 року, вказавши при цьому, що до суду з тим самим предметом позову і з тих самих підстав не зверталася.
З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди, завданої притягненням її, як обвинуваченої за період 27 січня 2004 року по 26 липня 2004 року слід відмовити.
Крім того, при визначенні періоду незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством, судом першої інстанції не була надана належна оцінка ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2006 року, постановленої у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2005 року (т. 1, а.с. 123-124), з якої вбачається, що у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 в тому числі вказувала на те, що постановою від 28 липня 2004 року кримінальна справа відносно неї була закрита, та прокуратурою Сумської області, в порядку нагляду, була скасована 28 березня 2005 року.
Тобто, позивач під час розгляду поданої скарги на постанову прокурора Ковпаківського району м. Суми про порушення кримінальної справи відносно неї, визнала, що в період з 28 липня 2004 року по 28 березня 2005 року кримінальна справа відносно неї була закрита та обмеження, які були встановлені до неї, як до обвинуваченої, в зазначений період фактично не застосовувалися, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за вказаний період.
Щодо доводів позивача про те, що її незаконне перебування під слідством фактично тривало до червня 2018 року (повідомлення про закриття кримінальної справи), що з моменту відкриття кримінальної справи становить 14 років 5 місяців, то вони не підтверджуються на доказах. Зокрема, позивачем не було надано будь-яких доказів, які б вказували на те, що її право на свободу пересування у період з серпня 2006 року по червень 2018 року було обмежено. Жодних слідчих дій з її участю в цей період органами досудового розслідування також не проводилися, а останні повістки про виклик її до органів досудового слідства датовані серпнем 2006 року ( т.1 а.с.38).
Отже, враховуючи визначений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати, що становить 6000 грн, колегія суддів дійшла до висновку, що є підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням її під слідством та судом у період з 28 березня 2005 року по 18 серпня 2006 року у розмірі 96000 грн (16 місяців * 6000 грн).
Таким чином, у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру присудженого до стягнення моральної шкоди, стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 96000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури та те, що позивач звільнена від сплати судового збору, відповідачу належить частково компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, судовий збір в розмірі 1260 грн. 00 коп., сплачений за апеляційний перегляд рішення суду.
Крім того, ухвалами Сумського апеляційного суду від 22 червня 2021 року та 19 липня 2021 року (т. 2, а.с. 117, 181), відповідачам Державній казначейській службі України та УМВС України в Сумській області відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи те, що колегією суддів частково задоволено апеляційні скарги цих відповідачів , тому на користь держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду з Державної казначейської служби України в сумі 1350 грн 00 коп., а з УМВС України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії необхідно не стягувати судовий збір у сумі 1338 грн 00 коп., обмежившись сумою судового збору сплаченого даним апелянтом на користь держави при зверненні з апеляційною скаргою у сумі 1362 грн.00 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2021 року в частині розміру присудженої до стягнення моральної шкоди змінити.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 96000 гривень 00 копійок моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.
Частково компенсувати Сумській обласній прокуратурі за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, судовий збір в розмірі 1260 гривень 00 копійок, сплачений за апеляційний перегляд рішення суду.
Стягнути з Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 1350 гривень 00 копійок за апеляційний перегляд рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 4 серпня 2021 року.
Головуючий - О.І. Собина
Судді: Т.А. Левченко
С.С. Ткачук