Номер провадження: 22-ц/813/5696/21
Номер справи місцевого суду: 505/3740/16-ц
Головуючий у першій інстанції Нікітішин В. П.
Доповідач Гірняк Л. А.
29.07.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Гірняк Л.А.
Суддів - Сегеди С.М.,Цюра Т.В.
За участю секретаря - Ющак А.Ю.,
Представника позивача- Богатир В.К. (представник спіціалізоваої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону)
Представник позивача- Єрмаков А.В. (представник Міністерства оборони України)
розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом Заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1
-про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди,-
Корткий зміст позовних вимог
24.10.2016 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси звернувся з позовом в якому просив суду зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди державі в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси в користуванні земельною ділянкою площею 33,9 кв. м., шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самочинно побудованої кам'яної будівлі (гаражу) площею 33,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на території військового містечка № НОМЕР_1 , в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом), а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Б № 032255 виданого Котовській квартирно-експлуатаційній частині у 1986 році, правонаступником якої наразі є квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси (далі - КЕВ м. Одеси), надано для потреб оборони у постійне та безоплатне користування земельні ділянки загальною площею 387,3 гектарів, розташовані в місті Подільськ, Одеської області, до складу яких, також, входить земельна ділянка площею 343,89 га, на якій розташоване військове містечко № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 протиправно, самовільно зайняв частину земельної ділянки, площею 33,9 кв. м., на території військового містечка №1 за адресою: АДРЕСА_1 , в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом) та за відсутності відповідних дозволів самовільно побудував капітальну кам'яну будівлю (гараж) на зазначеній території.
Використання земельної ділянки останній здійснював на підставі Довідки №7/785 від 20.09.2005 виданої начальником КЕЧ Котовського району про виділення земельної ділянки для будівництво гаражу, в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом).
Позивач зазначає, що вказана довідка не відповідає вимогам наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 «Про затвердження положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями».
Зазначені дії ОСОБА_1 , щодо будівництва будівлі з фундаментом на земельній ділянці, що належить на праві постійного користування КЕВ м. Одеси є незаконними та протиправними.
Корткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Котовського міськрайонного уду Одеської області від 21.11.2117 року зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди державі в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси в користуванні земельною ділянкою площею 33,9 кв. м., шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самочинно побудованої кам'яної будівлі (гаражу) площею 33,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на території військового містечка № НОМЕР_1 , в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової прокуратури Південного регіону України сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн.
Задовільняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що позховні вимоги є обгрунтованими оскільки ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку для площею 33,9 кв.м., яка підлягає поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених під час незаконного її використання та зведення гаражу. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівлі, здійснюється за рахунок ОСОБА_1 , який самовільно зайняв зазначену земельну ділянку.
Ухвалою Котовського районного суду Одеської області від 21.02.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі за позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди - залишено без задоволення.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з пийняттям нового про відмову в позовних вимогах, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що земельна ділянка ним отримана на підставі довідки №7/785 від 20.09.2005 виданої начальником КЕЧ Котовського району про виділення земельної ділянки для будівництво гаражу, в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом).
З тексту рішення суду не зрозуміло яка будівля підлягає знесенню та не досліджувалось питання щодо наслідків знесення спірної будівлі та їх вплив на стан прилеглих до нього будівель.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судове засідання ОСОБА_1 , представник квартирно- експлуатаційного відділу м. Одеси не з'явиись, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті.
В силу частини 2 ст.372 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін що з'явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного.
Судом встановлено, що Військовою прокуратурою Одеського гарнізону було зареєстровано кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42016161010000251 від 16 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, а саме за фактом зловживання Службовими особами Котовської КЕЧ району Одеської області своїм службовим становищем, які всупереч інтересам служби надали незаконні дозволи на виділення земельних ділянок на території військового містечка АДРЕСА_2 для будівництва гаражів, чим заподіяли істотної шкоди інтересам держави. Досудове слідство, по вказаному кримінальному провадженню здійснюється Котовським ВП ГУНП в Одеській області.
В ході проведення досудового розслідування Котовським ВП ГУНП в Одеській області по кримінальному провадженню №42016161010000251 від 16 серпня 2016 року, було допитано громадянина ОСОБА_1 в якості свідка, останній пояснив, що вказана кам'яна будівля належить йому, проте правовстановлюючих документів на неї та на земельну ділянку він не має.
Використання земельної ділянки ОСОБА_1 здійснював на підставі Довідки №7/785 від 20.09.2005 виданої начальником КЕЧ Котовського району про виділення земельної ділянки для будівництва гаражу, в районі житлового масиву біля БОС №664 (за генеральним планом).
Згідно копії Технічоного паспорту на гараж, виготовленого Котовським БТІ 12.09.2005 року на ім'я ОСОБА_1 , його площа забулови складає 30,9 кв.м.
Постановою по справі про адміністративне правопорушення №643 від 16.09.2016 року за результатами перевірки відповідно до постанови про залучення спеціаліста для досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016161010000251, встановлено, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , територія військового містечка №1, біля БОС №694, гараж № НОМЕР_2 , без документів, що надають право на виконання будівельних робіт та без документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, виконав будівельні роботи з будівництва індивідуального гаражу розмірами 5,68х6,1м, загальною площею 30,3 кв.м. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 96 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн.
Міністерство оборони України здійснює централізоване керівництво військовими частинами і установами, до числа яких відноситься квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, який, відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", є суб'єктом господарської діяльності, яка утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, веде відокремлене господарство, має самостійний баланс доходів та видатків, а також окремі рахунки в банківських установах.
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 815/1784/18 (адміністративне провадження № К/9901/12887/19) зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 3 цього Закону). Законом України «Про використання земель оборони» (ч. 1 ст. 4) передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Суд також звернув увагу на те, що у Рішенні від 12 лютого 2002 року № 3?рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин (третє речення абз. 4 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення).
Окрім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 11 листопада 2008 року № 25-рп/2008 (абз. 3 підпункту 3.2 п. 3 мотивувальної частини) зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.
Враховуючи, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на користування землі, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у цій справі стосується підзаконного регулювання порядку надання земель оборони фізичним та юридичним особам для її використання, а тому рішення у цій справі стосується обов'язків уряду.
З огляду на наведене Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов'язків уряду щодо здійснення такого регулювання.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
01.01.2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Наведеним Законом визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».
З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Так, у підпункті «а» пункту 4 цього розділу зазначено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
-на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;
-які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
-які належать до земель оборони.
Землями оборони, згідно статті 77 Земельного кодексу України визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Водночас, питання передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність врегульовано статтею 117 Земельного кодексу України, частиною першою якої визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
В свою чергу, статтею 120 Земельного кодексу України врегульовано питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.
Цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (стаття 1 Закону України «Про землеустрій»).
Як визначено статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (стаття 20 Земельного кодексу України).
Частиною п'ятою цієї ж статті визначено, що земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Відповідно до частини першої статті 2 даного Закону, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Частиною другою статті 4 цього Закону визначено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
В контексті наведених приписів законодавства суд зазначає, що присвоєння назви населеному пункту, який є військовим містечком та створення селищної ради із подальшим затвердженням меж відповідного населеного пункту, не змінює правового статусу розміщеного на території такого населеного пункту військового майна, серед якого нерухоме майно, що відноситься до житлового фонду та об'єктів соціального призначення. Військовим майном є і земельні ділянки, на яких розміщено відповідні об'єкти нерухомості.
Існування наведених обставин дають можливість судовій колегії критично оцінити твердження відповідача, що він спірну земельну ділянку використав на власні потреби д для будівництва гаражу на підставі довідки № 7/785 від 20.09.2005 року так як земельна ділянка із земель оброни не може використовуватись не за цільовим призначенням.
Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.
В силу пункту 45 даного Порядку, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Крім того постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил (Порядок №1282).
Порядок визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
Відповідно до визначень, наведених у Порядку №1282, військове майно - державне майно, закріплене на праві оперативного управління за військовими частинами, до якого належать військові містечка, будинки, споруди (цілісні майнові комплекси, об'єкти соціальної інфраструктури, нежитлові приміщення, об'єкти незавершеного будівництва та інше нерухоме майно), передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Військове містечко № 1 за адресою: Одеська область м. Подільськ, визначено, як майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.
Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно зі ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на земельній ділянці, на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом, споруджувати виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувача підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва.
За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі:
- істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб,
- істотного порушення будівельних норм і правил.
У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
Гараж побудований на земельній ділянці оборони, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи а тому стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
Доводи апеляційної скарги що знесення є крайньої мірою не заслуговують на увагу, оскільки гараж є самочинним будівництвом, не можуть бути приведений до легітимного стану.
Посилання на те, що рішення йому незрозуміле не є підставою для його скасування , не позбавляє права відповідача на звернення до суду з заявою відповідно до ст.271 ЦПК України.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст. 367,368,374,375,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року, без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 04.08.2021 року.
Головуючий суддя - Л.А. Гірняк
С.М.Сегеда
Т.В.Цюра