Номер провадження: 22-ц/813/7188/21
Номер справи місцевого суду: 522/6744/20
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Комлева О. С.
04.08.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Проект-2010» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2021 року, постановленого під головуванням судді Бондар В.Я., повний текст рішення суду складений 10 лютого 2021 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Проект-2010» про розірвання договору оренди, передачу транспортного засобу власнику та стягнення суми, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Проект-2010» (далі ТОВ «Арт Проект-2010») про розірвання договору оренди, передачу транспортного засобу власнику та стягнення суми, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив розірвати договір оренди транспортного засобу від 18 вересня 2017 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Арт Проект-2010»; зобов'язати ТОВ «Арт Проект-2010» повернути ОСОБА_1 транспортний засіб, марки КАМАЗ, модель 6520, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - вантажний самоскид, зареєстрований РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 18.09.2010 року, та передане разом з автомобілем Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , виданого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 18.09.2010 року; транспортний засіб Екскаватор, марки NEW HOLLAND В-ПО, 2008 року випуску, заводський номер НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 реєстраційний номер НОМЕР_6 , тип - вантажний самоскид, зареєстрований Одеською ІДТН в Одеській області 17.09.2010 року, та передане разом з екскаватором Свідоцтво про реєстрацію машини серія НОМЕР_7 , виданого Одеською ІДТН в Одеській області 17.09.2010 року; транспортний засіб, марки ВА326-220, модель на шасі МАЗ 533603-220 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 , зареєстрований РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 20.10.2010 року, та передане разом з автомобілем Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_10 , виданого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 20.10.2010 року; стягнути з ТОВ «Арт Проект-2010» на користь ОСОБА_1 : загальну заборгованість за період з 20.10.2017 року по 05.07.2020 року у розмірі 127 400.27 грн., яка складається з заборгованості по орендній платі 108 000 грн., штрафу за п. 6.2 Розділу 8 Договору у розмірі 6 000 грн., 3 % річних 4977,94 грн., інфляційні витрати 8 422,33 грн., судовий збір у розмірі 1710,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Арт Проект-2010» було укладено договір оренди транспортного засобу, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1004.
Згідно з умовами договору оренди транспортного засобу позивач передав, а ТОВ «Арт Проект-2010» прийняв в орендне користування, належні позивачеві транспортні засоби: вантажний самоскид, КАМАЗ-6520 - 3 одиниці (дві пізніше були продані); ВА326-220, модель на шасі МАЗ 533603-220 - 1 одиниця; Екскаватор NEW HOLLAND В-110 - 1 одиниця. Відповідно до розділу 2 Договору термін дії оренди складає 1 рік. У разі якщо Орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору оренди то за відсутності заперечень Орендодавця протягом одного місяця він вважається продовженим на цей же термін на цих же умовах на наступний рік. В такому ж порядку цей договір продовжує свою дію в наступні періоди.
28 вересня 2017 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди транспортного засобу. Зазначеним договором про внесення змін до договору оренди розділ 3 «Плата за користування транспортним засобом» був викладений в наступній редакції: 3.1 за домовленістю сторін розмір плати за користування транспортним засобом виплачується Орендодавцю без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору; 3.2 Сума орендної плати за місяць складає 1000 гривень за кожен транспортний засіб; 3.3 Оплата проводиться Орендарем щомісяця готівкою, або перерахуванням на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Передача транспортних засобів здійснювалася за актом приймання-передачі від 18.09.2017 року.
Пунктом 6.2 розділу 6 Договору оренди транспортного засобу «Відповідальність сторін» передбачено: «За невиконання інших зобов'язань, що передбачені цим договором, винна сторона сплачує штраф у розмірі 10% суми річної орендної плати».
Позивач зазначав, що з моменту укладання договору оренди транспортного засобу TOB «Арт Проект-2010» не здійснило жодного платежу за зазначеним договором.
03.03.2020 року позивачем було направлено лист - претензія на ім'я директора ТОВ «Арт Проект - 2010» з вимогою погасити виниклу заборгованість, але до цього часу позивач не отримав ні відповіді, ні коштів за користуванням вказаними транспортними засобами.
Під час розгляду справи позивач заявив до суду клопотання про відмову від позовних вимог щодо повернення позивачу транспортних засобів, яке судом було задоволено.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, передачу транспортного засобу власнику та стягнення суми задоволений частково.
Стягнуто з ТОВ «Арт-Проект-2010» на користь ОСОБА_1 заборгованість за період з 20.10.2017 року по 05.07.2020 року у розмірі 127 400 грн. 27 коп., яка складається з заборгованості по орендній платі - 108 000 грн., штрафу за п.6.2 Розділу 8 Договору - 6000 грн., 3% річних - 4977,94 грн., інфляційні витрати - 8422,33 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «Арт Проект-2010» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено докази наявні в матеріалах справи, не надано правову оцінку фактам викладеним у відзиві на позовну заяву, запереченням на позовну заяву, зроблено невірний висновок щодо наявності у позивача доказів, а саме відсутність оригіналу акту приймання передачі транспортних засобів та інших доказів, які підтверджують факти, викладені у позовній заяві, проігноровані факти, які підтверджують наявність транспортних засобів у позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та дійсності, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним те, що транспортні засоби, як предмет договору оренди були передані позивачем відповідачу, який зауважень щодо кількості чи якості транспортних засобів не надав.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за договором оренди транспортного засобу від 18.09.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Ганченко О.М. реєстр. № 1004, ОСОБА_1 , як орендодавець, передав, а ТОВ «Арт Проект-2010», як орендар, прийняло у тимчасове платне користування (оренду) транспортні засоби, зокрема:
- транспортний засіб, марки КАМАЗ, модель 6520, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - вантажний самоскид, зареєстрований РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 18.09.2010 року, що належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , виданого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 18.09.2010 року;
- транспортний засіб Екскаватор, марки NEW HOLLAND В-ПО, 2008 року випуску, заводський номер НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 реєстраційний номер НОМЕР_6 , тип - вантажний самоскид, зареєстрований Одеською ІДТН в Одеській області 17.09.2010 року, що належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_7 , виданого Одеською ІДТН в Одеській області 17.09.2010 року;
- транспортний засіб, марки ВА326-220, модель на шасі МАЗ 533603-220 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 , зареєстрований РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 20.10.2010 року, що належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_10 , виданого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 20.10.2010 року.
28 вересня 2017 року між сторонами договору оренди було укладено договір про внесення змін до договору оренди транспортного засобу, який посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Ганченко О.М., реєст. № 1047, за яким: внесено зміни до договору оренди розділ 3 «Плата за користування транспортним засобом» та який був викладений в наступній редакції:
Пункт 3.1 - за домовленістю сторін розмір плати за користування транспортним засобом виплачується Орендодавцю без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору;
Пункт 3.2 - сума орендної плати за місяць складає 1000 гривень за кожен транспортний засіб;
Пункт 3.3 - оплата проводиться Орендарем щомісяця готівкою, або перерахуванням на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Передача транспортних засобів здійснювалася за актом приймання-передачі від 18.09.2017 року, який підписано орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем - директором ТОВ «Арт Проект-2010» Каратай А.П.
За вказаних обставин, суд на законних підставах визнав доведенним те, що вказані транспортні засоби, як предмет договору оренди, були передані позивачем відповідачу, а останній зауважень щодо кількості чи якості транспортних засобів не надав.
Опосередкованим доказом експлуатації вказаних транспортних засобів відповідачем суд вірно визнав те, що сам відповідач у Довідці про наявність необхідного обладнання та матеріально-технічної бази №112 від 05.04.2018 року для підтвердження тендерної пропозиції, зазначає в п. 14-16 Довідки про наявність у нього транспортних засобів, які є предметом зазначеного договору оренди.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, передачу транспортного засобу власнику та стягнення суми, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов'язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору найму оренди транспортного засобу, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 758 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди.
Зі змісту ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно ст. 321 ПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналіз вказаних норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За правилами ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких, за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК. належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Однак, згідно п. 2.1. Договору оренди, цей договір укладено на 1 рік з 18.09.2017 року по 18.09.2018 року. Згідно п.2.2. Договору, він поновлюється на той же строк, у разі якщо орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку дії договору, а орендодавець не заперечує цьому протягом одного місяця.
Судом вірно встановлено, що орендоване майно повернуто позивачеві, який заперечує проти подальшого продовження дії договору оренди, а отже, строк дії Договору оренди від 18.09.2017 року закінчився, а сам Договір втратив свою чинність, а отже не може бути розірваним в розумінні ст. 651 ЦК України.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вимоги про розірвання договору оренди між сторонами є необґрунтованими, у зв'язку з чим на законних підставах відмовив у задоволені позову в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ТІК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1,3 ст. 549 ПК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 6.2 розділу 6 Договору оренди транспортного засобу «Відповідальність сторін» передбачено: «За невиконання інших зобов'язань, що передбачені цим договором, винна сторона сплачує штраф у розмірі 10% суми річної орендної плати».
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
На підставі з'ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки, через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором найму (оренди) транспортних засобів виникла загальна заборгованість, яка за період з 20.10.2017 року по 05.07.2020 року складає 127400.27 грн. та складається з заборгованості по орендній платі 108 000 грн., штрафу за п. 6.2 Розділу 8 Договору у розмірі 6 000грн., 3 % річних 4977,94 грн., інфляційні витрати 8422,33 грн., а доказів на спростування суми заборгованості відповідачем не надано, натомість заява про визнання позову містить і визнання такої суми заборгованості.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Арт Проект-2010» про те, що судом першої інстанції не досліджено докази наявні в матеріалах справи, не надано правову оцінку фактам викладеним у відзиві на позовну заяву, запереченням на позовну заяву, зроблено невірний висновок щодо наявності у позивача доказів, а саме відсутність оригіналу акту приймання передачі транспортних засобів та інших доказів, які підтверджують факти, викладені у позовній заяві, проігноровані факти, які підтверджують наявність транспортних засобів у позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки передача транспортних засобів здійснювалася за актом приймання-передачі від 18.09.2017 року, який підписано орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем - директором ТОВ «Арт Проект-2010» Каратай А.П., при цьому є доведеним факт того, що вказані транспортні засоби, як предмет договору оренди, були передані позивачем відповідачу, а останній зауважень щодо кількості чи якості транспортних засобів не надав.
Крім того доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Проект-2010» - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 04 серпня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра