Номер провадження: 11-сс/813/1093/21
Номер справи місцевого суду: 947/20185/21 1-кс/947/9045/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2021 року про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12021160000000987 від 01.07.2021 року,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2021 року застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», строком до 29.08.2021 року, в межах строку досудового розслідування.
Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мотивоване наявністю обґрунтованої підозри за фактом вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України; наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, огляду на обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_9 покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у його вчиненні, беручи до уваги наслідки, які були спричиненні в результаті вчинення такого кримінального правопорушення, у вигляді, зокрема, смерті двох осіб та третій особі спричинені тілесні ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, в яких вказують на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, зокрема, захисники стверджують, що:
- посилання слідчого на існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, ґрунтуються на припущеннях та є суто формальним їх переліченням, без підтвердження їх жодними доказами з констатуванням неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу;
- наявність обґрунтованої підозри не є автоматичним фактом наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та не може бути єдиною підставою для застосування до особи найбільш суворого запобіжного заходу;
- слідим суддею не встановлено існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного;
- ОСОБА_9 має поганий стан здоров'я, впродовж декількох років звертається за медичною допомогою до лікарів та проходить необхідне лікування;
- ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки: має постійне місце проживання разом із сім'єю та не переховується ; має позитивні характеристики за місцем мешкання;
- ОСОБА_9 перебуває у пригніченому стані через ДТП, що сталась, щиро кається, важко переживає події, що відбулись та відбуваються, не має наміру переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, готовий активно сприяти органу досудового розслідування та суду та відшкодувати шкоду, завдану потерпілим;
- застосування до ОСОБА_9 домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю дозволить повною мірою забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та гарантує запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Посилаючись на викладене, захисники просять скасувати оскаржену ухвалу і ухвалити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання, з носінням електронного пристрою контролю.
Позиції учасників судового розгляду.
21 липня 2021 року захисник ОСОБА_10 направив на електрону пошту апеляційного суду заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 надав пояснення до апеляційної скарги, у яких захисник акцентував увагу на захворюваннях, на які страждає ОСОБА_9 , та які, на думку захисника, унеможливлюють утримання підозрюваного у слідчому ізоляторі; на міцні соціальні зв'язки ОСОБА_9 та відсутність у нього судимостей, що у сукупності свідчить про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Окрема захисник зауважив. Що потерпілі у кримінальному проваджені на мент розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу не висували до нього будь-яких вимог та не вимагали позбавлення волі. З урахуванням викладеного захисник просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , підтримавши доводи апеляційної скарги, звернувши увагу на неможливість підозрюваного знищити або пошкодити докази, з огляду на зібрання відповідних доказів у досудовому розслідуванні, а також впливати на свідків, оскільки їх вже було допитано, просив оскаржувану ухвалу скасувати та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Прокурор у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити без змін оскаржувану ухвалу.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч.1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вказані вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримані, його висновки про необхідність відносно ОСОБА_9 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Щодо висновку суду першої інстанції про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого злочину, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Аналіз норм КПК України дає підстави дійти до висновку про те, що КПК України оперує поняттям доказування, яке у даному випадку втілюється у понятті «обґрунтованість підозри», а також у стандарті «достатніх підстав».
Разом з тим, чинним КПК України не визначено саме поняття «обґрунтованість підозри».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Таким чином, при повідомлені особі про підозру при вказаних обставинах, КПК України передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав».
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
Аналогічно, в п. 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» наведено поняття «обґрунтована підозра», яке означає, що існують факти й інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ розумна підозра у вчиненні кримінального правопорушення, про яку йдеться у статті 5 (підпункт с) пункту 1) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин.
Також ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, черга до яких надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення, відповідно обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Крім того, відповідно до п. 73 рішення «Степуляк проти Молдови» (Stepuleac v. Moldova), 8207/06, 6 листопада 2007 року, ЄСПЛ вказує на те, що інформація, яка перебуває у розпорядженні об'єктивного спостерігача, повинна давати можливість останньому дійти висновку щодо можливості причетності особи до вчинення конкретного правопорушення.
Стандарт переконання «обґрунтована підозра» достатньо вимогливий, хоча значно слабкіший за стандарт «поза розумним сумнівом», який вимагається для кримінального засудження.
При цьому, на етапі досудового розслідування слідчий суддя неуповноважений вирішувати питання, які підлягають вирішенню судом під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, з'ясовувати наявність складу кримінального правопорушення в діях підозрюваної особи, правильність кваліфікації цих дій, оцінювати докази у справі з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.
Крім того, враховуючи положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до якої повідомлення про підозру є лише початковою стадією притягнення до кримінальної відповідальності, оцінка обґрунтованості підозри не повинна пред'являти до наданих доказів у кримінальному провадженні таких же високих вимог, як під час прийняття рішення про висунення обвинувачення чи прийняття рішення судом по суті розгляду кримінального провадження.
Слідчий суддя повинен, ґрунтуючись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, встановити певну співрозмірність між рівнем обмеження прав і свобод підозрюваного, з одного боку, та між рівнем обґрунтованості повідомленої підозри, з іншого.
У даному випадку, слідчий суддя звернув увагу на наявність доказів обґрунтованості підозри, без прямого їх дослідження, чим було виконано вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, та дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні.
Оцінюючи доведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених слідчим ризиків, та, відхиляючи посилання захисника на їх формальність, апеляційний суд враховує такі обставини.
Враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, враховуючи суспільно-небезпечний характер такого діяння, а тому розуміючи, що йому може бути призначена реальна міра покарання у виді позбавлення волі, він може мати намір уникнути покарання, апеляційний суд приходить до переконання, що наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик у вигляді можливого переховування підозрюваної від органу досудового розслідування та суду.
Безпідставність відповідних посилань апелянта щодо недостатності таких факторів як обґрунтованість підозри та тяжкість покарання для доведення ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, спростовується, зокрема і наступним висновком Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Безпідставними апеляційний суд вважає і доводи апелянта про формальність посилань прокурора на намір обвинуваченого ухилитись від слідства, зважаючи на наведені вище ризики. Жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_9 у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу на вказаній стадії кримінального процесу ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.
Водночас, зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно підозрюваного ОСОБА_9 не прийнято, існує ризик того, що останній може незаконно впливати на свідків та потерпілих у вказаному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ч.4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано у порядку, передбаченому ст.225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Отже, лише з моменту надання показань свідками у суді першої інстанції під час розгляду справи та їх повної фіксації на технічному носії такі показання, з огляду на положення стст.84, 95 КПК, набувають ознак доказу в кримінальному провадженні. Тож посилання захисника на вже проведений допит свідків та потерпілої є такими, що не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Соціальні зв'язки ОСОБА_9 , на які звертають увагу його захисники у апеляційних скаргах та поясненнях до неї, апеляційний суд відхиляє, оскільки, на переконання апеляційного суду, місце проживання та позитивні характеристики за ним, сім'я, постійна робота та стабільний дохід не є достатньо переконливими, щоб нівелювати вище зазначені ризики, обставини ж щодо перебування на утриманні підозрюваного пристарілих батьків та бабусі, яка хвора на онкологічне захворювання, належними доказами стороною захисту підтверджені не були.
Жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_9 у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу на вказаній стадії кримінального процесу слідчому судді надано не було.
Апеляційний суд також не погоджуються з доводами апеляційної скарги та поясненнями сторони захисту в ході апеляційного перегляду про необхідність зміни запобіжного заходу з тих підстав, що стан здоров'я ОСОБА_9 є вкрай поганим, а тому він не може утримуватись в умовах слідчого ізолятору, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК спростовуються матеріалами кримінального провадження, а відсутність будь-яких вимог з боку у потерпілого хоча і заслуговує на увагу, але не є тією безумовною обставиною, яка унеможливлює продовження строку тримання під вартою або ж беззаперечно знижує (зменшуює) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за наявності ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, неможливим є застосування жодного із більш м'яких запобіжних заходів забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, тому застосування тримання під вартою на даному етапі є виправданим.
Апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Аналізуючи вищевикладені обставин в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статями 176, 177, 178,182, 183, 194, 196,197 370-372, 376, 404, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2021 року про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12021160000000987 від 01.07.2021 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4