Дата документу 03.08.2021 Справа № 331/896/19
03 серпня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 331/896/19
Провадження №22-ц/807/2334/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року, повний текст якого складено 05 квітня 2021 року, в складі судді Задорожка Д.А, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням, індексу інфляції, трьох відсотків річних та моральної шкоди,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням, індексу інфляції, трьох відсотків річних та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що 07 червня 2012 року, біля села Кам'янське Василівського району Запорізької області, рухаючись автодорогою Харків-Сімферополь, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, створив аварійно небезпечну ситуацію для руху іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого сталась дорожньо-транспортна пригода (надалі ДТП) між автомобілем, яким він керував та який належав йому на праві приватної власності, та маршрутним таксі «Бердянськ-Запоріжжя».
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота з розривом селезінки, яка супроводжувалась внутрішньочеревною кровотечею, грудної клітки з переломами 4,5 ребер зліва по пахвовій лінії і перелому 6 ребра справа по пахвовій лінії кісткових уламків, забій правого плечового суглоба з частковим відривом акроміального кінця ключиці (дистальної її частини) без зміщення кісткових фрагментів, з наявністю обширних саден і ран на правому плечі і передпліччі з дефектом м'яких тканин, забою головного мозку з наявністю скальпованої рани волосистої частини голови справа в лобно-тім'яної області.
За даними обставинами СВ Василівського РВ УМВС України в Запорізької області було відкрите кримінальне провадження з правовою кваліфікацією ч.2 ст.286 КК України.
09 січня 2013 року позивачем було подано позов до ОСОБА_1 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
05 червня 2013 року Василівським районним судом Запорізької області оголошено вирок у справі № 1/311/343/2013, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та частково задоволено цивільний позов позивача до ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_1 на його користь було стягнуто шкоду заподіяну у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 80 000,00 гривень.
Позивач вказує, що відповідач, якого визнано винним у заподіяні шкоди, уникає матеріальної відповідальності.
За зверненням позивача було відкрите виконавче провадження з виконання вищевказаного рішення суду, однак у зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від виконання своїх зобов'язань, виконавче провадження закривалось. 14 листопада 2017 року за клопотанням позивача виконавче провадження знову було відкрите.
ОСОБА_2 наголошує, що, починаючи з дня винесення судового рішення і до дня звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення та заборгованість не сплачує. Станом на 09 жовтня 2018 року заборгованість за вказаним виконавчим провадженням не погашена, підтвердження щодо виконання ОСОБА_1 рішення суду відсутні.
Позивач вказує, що у зв'язку з викладеним виникла заборгованість з дня винесення судового рішення по теперішній час в розмірі 80 000,00 грн.
За час примусового виконання вироку суду в частині часткового задоволення цивільного позову, за виконавчим провадженням ВП № 55028924, яке проводиться Комунарським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, відповідачем не було здійснено жодної виплати.
Позивач зазначає, що ним неодноразово вживалися заходи для виконання відповідачем зобов'язання, але всі вони були марними.
ОСОБА_2 , вказав, що розмір 3 % річних за період прострочення у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення грошових коштів, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, становить 10 297 грн., а сума інфляційних втрат становить 91 551 грн. 47 коп.
Діями відповідача позивачу також було завдано немайнових втрат, завданих моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті, переживання та спогади, насторогу, тривогу, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов'язків; фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації; переживання фізичних незручностей; тимчасову відірваність від активного соціального життя; знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння; емоційну напругу, дратівливість; неможливість відновлення роботи внутрішнього органу (селезінки), в результаті її втрати у ДТП.
Позивач вимушений постійно звертатися до лікарів у зв'язку зі станом свого здоров'я, оскільки відсутність внутрішнього органу завдавала йому постійну біль та страждання.
Ураховуючи той факт, що рішення суду до теперішнього часу не виконано, вважає, що діями відповідача, завдається йому моральна шкоду, яку він оцінює в розмірі 200 000, 00 грн.
З огляду на вказане, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за виконавчим листом ВП №43746374 в розмірі 80 000.00 грн., 3% річних в розмірі 10 297,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 91 551,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.
Заочним рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 10 297, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 91 551, 00 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 грн., а усього - 121 848, 00 грн.
В задоволені іншої частини вимог відмовлено.
Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.
Скасовано заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 листопада 2019 року в цій справі, справу призначено до розгляду.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 7200, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 29392, 00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн., на загальну суму 46 592, 00 грн.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 768, 40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього моральної шкоди, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про заподіяння йому моральних страждань саме невиконанням вироку суду. Те, що ОСОБА_2 не отримував стягнення за виконавчим листом було зумовлено несвоєчасним пред'явленням виконавчого документу до виконання. Звертає увагу, що вироком суду з нього на користь ОСОБА_2 було стягнуто 80 000, 00 грн. моральної шкоди, а в частині матеріальної шкоди було відмовлено. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення не міститься обґрунтувань та посилань на докази, які б свідчили, що позивачу заподіяна моральна шкоду саме невиконанням вироку. Пояснення позивача вказують на те, що лікування, яке він проходить, пов'язане саме з пошкодженнями, отриманими внаслідок ДТП. Суд, стягнувши з нього моральну шкоду, допустив подвійне стягнення компенсації за одну і ту саму моральну шкоду.
У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Оскільки рішення Василівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року не оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 7200, 00 грн., інфляційних втрат в розмірі 29392, 00 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн., виходив із характеру, обсягу та тривалості страждань, які поніс позивач внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , які виразилися в його душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення та його морально-психологічних переживаннях, пов'язаних з позбавленням можливості вести нормальне повноцінне існування, а також змінами в його нормальному ритмі життя.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 05 липня 2013 року Василівським районним судом Запорізької області було винесено вирок у справі № 1/311/343/2013, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та частково задоволено цивільний позов позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 гривень. Вирок набрав законної сили 21 жовтня 2013 року (а.с.13-21).
13 червня 2014 року Василівським районним судом Запорізької області видано за вказаним рішенням виконавчий лист № 1/311/343/2013 про стягнення з відповідача на користь позивача 80 000 грн. Зі строком пред'явлення до виконання до 21 жовтня 2014 року (а.с. 72).
Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 26 вересня 2017 року в справі № 6/311/89/2017 заяву ОСОБА_2 задоволено, поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа № 1/311/343/2013, виданого 13 червня 2014 року (а.с. 73).
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження ВП №55028924 Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя (а.с.69-125), 14 листопада 2017 року державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Лавровою К.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.75) за виконавчим листом №1/311/43/2013, виданим Василівським районним судом Запорізької області (а.с.22). В межах виконавчого провадження на теперішній час проводяться виконавчі дії. Заборгованість за виконавчим листом відповідачем не погашена.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивач, обґрунтовуючи завдання йому моральної шкоди посилався на негативні зміни у його житі, неможливість відновлення роботи селезінки, в результаті її втрати у ДТП, на вимушеність постійного звернення до лікарів, переживання фізичних незручностей, емоційну напругу, а також на тривале невиконання відповідачем судового рішення.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Василівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вже було стягнуто в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 гривень, яка завдана у зв'язку з ДТП. Судом було враховано тяжкість вимушених змін в житті позивача, час та зусилля, які необхідні для лікування, тяжкість травм, операції, необхідність в тривалій реабілітації.
Отже, судом вже було вирішено питання про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, винним у якому визнано ОСОБА_1 .
Позивач не наводить інших або нових обставин завдання моральної шкоди з посиланням на належні та допустимі докази, яка завдана йому у зв'язку із вказаним ДТП.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист № 1/311/343/2013 про стягнення з відповідача на користь позивача 80 000 грн. був виданий судом 13 червня 2014 року, зі строком пред'явлення до виконання до 21 жовтня 2014 року.
14 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження за названим виконавчим листом ( а.с.75).
Доказів про те, що позивачем виконавчий лист пред'являвся до примусового виконання раніше, але не виконувався через ухилення відповідача від виконання рішення суду, матеріали справи не містять.
Позивач, зазначаючи про завдання моральної шкоди фактом невиконання судового рішення, не надає належних та допустимих доказів протиправності дій ОСОБА_1 , вини відповідача у тривалому невиконанні судового рішення, наявності шкоди, що є обов'язком позивача.
Саме лише посилання позивача на те, що йому заподіяна моральна шкода, також не може бути підставою для задоволення позову без надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
З мотивів, викладених вище, апеляційний суд, приходить до висновку, що позивачем не надано належних і достатніх доказів на підтвердження наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору неповно дослідив обставини справи та помилково дійшов висновку щодо доведеності позовних вимог в частині завдання моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Однак, ОСОБА_2 обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, обмежився лише посиланням у позовній заяві на норми законодавства та зазначив про завдання йому моральної шкоди.
Отже, колегія суддів, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних про стягнення моральної шкоди з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ураховуючи, що апеляційну скаргу задоволено у повному обсязі, відповідачу підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 147, 20 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року в цій справі в частині стягнення моральної шкоди скасувати та прийняти в цій частині постанову наступного змісту:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1 147, 20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова