Дата документу 04.08.2021 Справа № 335/5834/20
Єдиний унікальний №335/5834/20 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко І.А.
Провадження № 22-ц/807/2029/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«04» серпня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційними скаргами Запорізького державного медичного університету та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2021 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням),
В липні 2020 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету. З відповідачем було укладено Типову угоду від 01 вересня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою.
Згідно з укладеною угодою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу прибути на місце направлення і відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання.
У 2015 році відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобула кваліфікацію лікаря (диплом НОМЕР_1 ).
Одночасно з отриманням диплому відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), відповідно до Списку працевлаштування персонально кожного випускника та направлення МОЗ №58, однак після навчання в інтернатурі (31 липня 2017 року) відповідач до міста роботи - Андріївської амбулаторії КУ «Бердянський районний ЦПМСД» не прибула, сертифікату про отримання звання лікаря-спеціаліста не надала, та була звільнена згідно п.2 ст.36 КЗпП.
Необхідний термін роботи відповідач не відпрацювала, що свідчить про відмову приступити до роботи за направленням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі.
На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_1 витрати державного бюджету з її підготовки за державним замовленням у сумі 86517,11 грн., яка складається з фактичних витрат на навчання 64942,00 грн. та стипендії у розмірі 21575,11 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету фактичні витрати на навчання у сумі 64 942,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Запорізький державний медичний університет подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що стипендія призначається лише за умови навчання за державним замовленням та є витратами, пов'язаними з таким навчанням, просив скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що угодою між сторонами не передбачено її обов'язку відшкодувати збитки в разі невиконання зобов'язання, позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру позовних вимог, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізького державного медичного університету відкрито, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 відкрито, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2021 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №607/3693/17 (провадження № 14-151цс20).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 (провадження № 14-151цс20), яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23 липня 2021 року, задоволено частково касаційну скаргу Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України, скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області віл 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, задоволено позов Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України про стягнення коштів за навчання.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року поновлено апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Запорізького державного медичного університету підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишенню без задоволення.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для повернення за рахунок відповідача витрачених коштів на навчання в розмірі 64 942 грн., при цьому зазначив, що стипендія не відноситься до витрат, якій випускник закладу має компенсувати.
Матеріалами справи підтверджено, що 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 було зараховано студенткою першого курсу Запорізького державного медичного університету. Між навчальним закладом та відповідачем було укладено Типову угоду № 2009 062 від 01 вересня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою (а.с.7).
Згідно укладеної Угоди відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання.
ОСОБА_1 отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію «лікар», що підтверджується дипломом спеціаліста НОМЕР_1 від 30 червня 2015 року (а.с.8).
Згідно зі Списком працевлаштування кожного випускника та направлення МОЗ №58 відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади) (а.с.11,12).
Відповідно до наказу Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації №256-О від 26 липня 2015 року випускницю 2015 року Запорізького державного медичного університету ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Загальна практика - сімейна медицина» до КУ «Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» з 03 серпня 2015 року по 31 липня 2017 року. Після закінчення інтернатури перевести ОСОБА_1 на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Андріївської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини КУ «Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (а.с.10).
Згідно з листом КУ «Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №145 від 09 лютого 2018 року випускниця Запорізького державного медичного університету 2015 року зі спеціальності «Лікувальна справа» ОСОБА_1 після проходження інтернатури зі спеціальності «Загальна практика - сімейна медицина» з 01 серпня 2015 року по 31 липня 2017 року направлена на роботу до КУ «Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Бердянської районної ради на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря Андріївської АЗПСМ, сертифікату про отримання звання лікаря-спеціаліста не надала, та була звільнена згідно з п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.9).
Довідкою про доходи та суми утримань за весь період навчання ОСОБА_1 Запорізького державного медичного університету №162 від 26 травня 2020 року підтверджується, що за період з вересня 2009 року по червень 2015 року ОСОБА_1 нараховано 21 575,11 грн. (а.с.14).
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року "Про освіту" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, визначено: частиною другою статті 52 Закону України "Про освіту" (чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 15 лютого 2008 року № 136), пунктом 2 Указу Президента України "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням" від 22 серпня 1996 року № 992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 15 лютого 2008 року № 136) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки частина друга статті 52 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов'язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2009 року, регулюються саме ними.
Отже, дії особи, яка не прибула на місце працевлаштування, зазначене в направленні, чи до будь-якого іншого закладу державного сектору економіки, чи звільнилась за власним бажанням, відмовилась від виконання взятих на себе зобов'язань, передбачають правові наслідки, встановлені законом та угодою, а саме - повернення витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого ця особа здобула освіту у вищому навчальному закладі.
У діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина.
ОСОБА_1 , добровільно підписуючи угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, погодилась на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись за кошти державного бюджету, погодилась відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу.
Пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, передбачено обов'язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, отже і виплати стипендії, які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 "Про питання стипендіального забезпечення" виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 607/3690/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/3681/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 607/3682/17, від 15 травня 2019 року у справі № 598/760/17, від 26 червня 2019 року у справі № 607/7122/17-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц.
В постанові від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
122. Отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров'я, куди випускник направлений за розподілом).
123. Зобов'язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров'я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.
124. До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна норма статті 52 Закону України "Про освіту", чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг.
Отже, у позивача були обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно даних бухгалтерської та фінансової звітності фактичні витрати на навчання ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2009 року по 30 червня 2015 року без врахування отриманої стипендії становить 64 942 грн., згідно з довідкою про доходи та суми утримань . Запорізького державного медичного університету №162 від 26 травня 2020 року ОСОБА_1 за період з вересня 2009 року по червень 2015 року нараховано 21 575,11 грн. (в тому числі стипендія та індексація) (а.с.14,15).
Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру вартості навчання колегія суддів вважає неприйнятними.
Наданий позивачем розрахунок не спростований, відповідачем власний розрахунок не наданий.
Із клопотанням про витребування первинних бухгалтерських документів та наказів, згідно з якими встановлено розмір та виплачено відповідачу стипендію та у який спосіб, а також доказів про розмір таких витрат за кожний навчальний рік, доказів про розмір державних коштів, виділених на кожний навчальний рік для відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції не зверталась, в апеляційній скарзі таких вимог також не заявляла.
За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду згідно з пунктами 1,4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків у вигляді стипендії з прийняттям в цій частині нової постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету у відшкодування збитків у вигляді стипендії 21 575, 11 грн. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Запорізького державного медичного університету задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2021 року у цій справі в частині відмови у відшкодуванні збитків у вигляді стипендії скасувати та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету у відшкодування збитків у вигляді стипендії 21 575 (двадцять одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 11 копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 04 серпня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова