Дата документу 03.08.2021 Справа № 336/288/21
Єдиний унікальний №336/288/21 Головуючий у 1 інстанції: Зарютін П.В.
Провадження № 22-ц/807/2260/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«03» серпня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди за наслідком дорожньо-транспортної пригоди,
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Страхова компанія «Кредо» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди за наслідком дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є власником транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_1 (до перереєстрації транспортного засобу, на дату скоєння ДТП мав державний номер НОМЕР_2 ).
21 травня 2020 року о 11:20 в м. Запоріжжі по вул. Зачиняєва сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 217030, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок якої транспортні засоби отримали пошкодження. Зазначена дорожньо-транспортна пригода буда оформлена спільно складеним учасниками ДТП повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (євро протокол) від 21 травня 2020 року, згідно якого ДТП сталось внаслідок порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в ТОВ «Страхова компанія «Кредо», до якої завчасно здійснено відповідне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
21 травня 2020 року представниками ТОВ «Страхова компанія «Кредо» було проведено огляд транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , оформлений протоколом огляду транспортного засобу № НОМЕР_4 .
Розмір заподіяної шкоди оцінено в 24912 грн.
09 жовтня 2020 року він звернувся до ТОВ «Страхова компанія «Кредо» із заявою про відшкодування шкоди за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, проте 19 жовтня 2020 року отримав від відповідача відповідь із відмовою у здійсненні відшкодування понесеної шкоди у зв'язку з тим, що згідно даних, які містяться в Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Запорізькій області, на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , було зареєстровано за ОСОБА_3 , наданий договір купівлі-продажу транспортного засобу від 08 травня 2020 року №6413/20/005754 не є документом, що підтверджує право власності на транспортний засіб.
На підставі зазначеного просив стягнути з ТОВ «Страхова компанія «Кредо» на його користь 24912 грн. страхового відшкодування та витрати на правову допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на виникнення права власності з моменту передання майна, неможливість здійснення реєстрації транспортного засобу через запровадження карантину, необґрунтованість рішення суду, не вирішення його клопотання про виклик свідків, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
ТОВ «Страхова компанія «Кредо» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріалами справи підтверджено, що 21.05.2020 року о 11:20 в м. Запоріжжі по вул. Зачиняєва сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 217030, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок якої транспортні засоби отримали пошкодження.
Зазначена дорожньо-транспортна пригода була оформлена спільно складеним учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомленням про ДТП (європротокол) від 21.05.2020 року, згідно якого ДТП сталось внаслідок порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху (а.с.16).
Цивільну-правову відповідальність ОСОБА_3 застраховано в ТОВ «Страхова компанія «Кредо» (а.с.17).
21.05.2020 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Страхова компанія «Кредо» із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с.60).
21.05.2020 року представниками страхової компанії «Кредо» було проведено огляд транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , оформлений протоколом огляду транспортного засобу № НОМЕР_4 (а.с.18).
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області власником транспортного засобу марки Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 21.05.2020 року є ОСОБА_3 , який відповідно до складеного учасниками ДТП європротоколу від 21.05.2020 року є особою винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (а.с.64).
09.07.2020 року страховим актом ТОВ «Страхова компанія «Кредо» №1200 ОСОБА_3 було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність щодо пошкодженого транспортного засобу Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виникла, оскільки саме ОСОБА_3 є особою, винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та власником забезпеченого/винного транспортного засобу ВАЗ 217030, реєстраційний номер НОМЕР_5 , про що ОСОБА_3 було повідомлено листом-роз'ясненням за №1678 від 09.07.2020 року (а.с.65,66).
09.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Страхова компанія «Кредо» із заявою про відшкодування шкоди за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, в якій зазначив, що станом на 21.05.2020 року ( на час дорожньо-транспортної пригоди) він був власником транспортного засобу Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_2 , згідно договору купівлі-продажу від 08.05.2020 року (а.с.67).
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 підтверджується, що автомобіль Daewoo Lanos, VIN-код НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_1 , як власником транспортного засобу з 16.09.2020 року (а.с.68).
19.10.2020 року за результатами розгляду заяви на виплату страхового відшкодування листом за №3479 страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_1 , роз'яснивши, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 21.05.2020 pоку, власником (тобто потерпілим в розумінні Закону) транспортного засобу Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 , був ОСОБА_3 , а тому у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання страхового відшкодування за наслідками ДТП (а.с.69).
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).
Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За приписами ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За приписами ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, зокрема, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності і власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходів з того, що позивач не був власником пошкодженого транспортного засобу на день дорожньо-транспортної пригоди.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставі, що не заборонено законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Правове регулювання відносин пов'язаних з правом власності на транспортні засоби здійснюється на підставі положень ЦК України та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 1998 року № 1388 (далі - Порядок).
Закон України "Про дорожній рух" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.
Згідно з пунктом 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Крім того, відповідно до пункту 8 Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах.
Такий правовий висновок вищевикладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 910/11266/17.
В якості доказів на підтвердження переходу права власності на вищезазначений автомобіль ОСОБА_1 посилався на договір купівлі-продажу від 08.05.2020 року №6413/20/005754, укладений між ОСОБА_1 та Першою філією ПП «Корінтія», що діяла в інтересах ОСОБА_3 згідно з договором комісії від 08.05.2020 року №6413/20/005754 (а.с.10-11,12-13).
Матеріалами справи підтверджено, що реєстрація транспортного засобу за ОСОБА_1 відбулась лише 16.09.2020 року, а отже й право власності у ОСОБА_1 виникло з моменту такої реєстрації.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про набуття права власності з моменту укладання договору купівлі-продажу є безпідставними.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 звертався до територіального органу з надання сервісних послуг МВС для перереєстрації автомобіля Daewoo Lanos, VIN-код НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , у період з 08.05.2020 року по 18.05.2020 року.
Посилання ОСОБА_1 на неможливість здійснити запис до електронної черги для реєстрації транспортного засобу також не підтверджено належними доказами.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Доводи апеляційної скарги щодо не проведення судового засідання не підтверджено належними доказами, позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать матеріали справи та зазначається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.
В апеляційній скарзі міститься клопотання про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються, зокрема, обставини, які він може підтвердити.
Згідно ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів судом повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цього доказу.
Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказує, які саме обставини могли підтвердити свідки.
З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявив ідентичне за змістом клопотання, яке також не містило зазначення обставин, які могли підтвердити свідки.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом залишенню без змін.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 03 серпня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова