Дата документу 19.07.2021 Справа № 320/3372/18
Єдиний унікальний № 320/3372/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1290/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
19 липня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року, якою у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
1) 12 квітня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді штрафу 850 грн.;
2) 16 травня 2014 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 липня 2021 року включно, -
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 липня 2021 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тяжкістю злочину, який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_6 , відсутністю відомостей про наявність у нього тяжких захворювань, які унеможливлюють перебування останнього у слідчому ізоляторі, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку та зазначив, що такий запобіжний захід потрібен для запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, спробам обвинуваченого переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою обрати йому цілодобовий домашній арешт за місцем його мешкання, а саме: АДРЕСА_3 .
В обґрунтування своїх вимог вказує, що під час судового провадження прокурор, не дотримуючись вимог ч. 2 ст. 184 КПК України, з порушенням строку для ознайомлення, надав йому копію клопотання про продовження строку тримання під вартою на початку судового засідання, що порушує його право на захист.
Зазначає, що стороною обвинувачення в порушенні вимог ч. 5 ст. 184 КПК України жодного разу не надавалось матеріалів, які підтверджують заявлені ризики та виправдовують необхідність такого продовження.
Вказує, що прокурор в обґрунтування свого клопотання виклав нічим не підтверджені обставини, відповідно до яких попередньо визнав його винним у скоєнні жахливого злочину.
Вважає, що суд першої інстанції має критично відноситись до передчасних доводів сторони обвинувачення, так як вказані обставини мають бути проаналізовані судом під час їх оцінювання в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення на предмет їх допустимості.
Зазначає, що до клопотання прокурора не надано жодного доказу на обґрунтування наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, показань свідків про його намір переховуватись, придбання квитків, зміну місця проживання, відомості про відсутність місця проживання, тощо.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував те, що він не перешкоджав встановленню істини по справі, не продовжував злочинну діяльність, також відсутність в матеріалах кримінального провадження фактичних даних, на підставі яких можливо вважати з достатньою виразністю, що інші міри запобіжного заходу не забезпечили б належної поведінки.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував його міцні соціальні зв'язки, стан його здоров'я, місце проживання.
Також звертає увагу на те, що судом першої інстанції були проігноровані усі розумні строки, зокрема, строк його перебування під вартою становить 3 роки.
В своїх доповненнях до апеляційної скарзі від 10 червня 2021 року обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_3 .
В обґрунтування своїх доповнень до апеляційної скарги вказує, що за вищевказаною адресою проживає його бабуся - ОСОБА_9 , яка в останньому судовому засіданні надала документи про те, що не заперечує щодо спільного їх мешкання.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, встановивши його за адресою: АДРЕСА_3 , без застосування електронного засобу контролю-браслету.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України взагалі відсутні.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 має на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_10 , 2014 року народження, наявне постійне місце проживання, раніше жодного разу не був оголошений у розшук як на території України, так і за її межами, а тому немає жодних підстав стверджувати про наявність ризику переховування від правосуддя.
Вказує, що жодних підстав передбачати незаконний вплив на свідків та потерпілих немає, оскільки на сьогодні усі особи дали свої свідчення у судовому засіданні, досліджені усі письмові докази сторони обвинувачення.
Звертає увагу, що обвинувачений має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за якою мешкав до затримання та позитивно характеризується. Вказаний будинок належить бабусі обвинуваченого - ОСОБА_9 , яка неодноразово надавала свою письмову згоду на зміну запобіжного заходу обвинуваченому.
Крім того зазначає, що обвинувачений на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував та не перебуває.
Вказує, що злочин, в якому підозрюється ОСОБА_6 та ступінь причетності його до вчинення, а також обставини його вчинення є недоведеними та більш м'який запобіжний захід буде достатнім для запобігання ризикам, що виключає застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Звертає увагу, що іншому обвинуваченому у цьому кримінальному провадженні - ОСОБА_8 8 лютого 2021 року ухвалою Запорізького апеляційного суду був змінений запобіжний захід, який до сьогодні перебуває на домашньому арешті.
Зазначає, що застосування до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з одного боку забезпечить необхідний контроль за поведінкою та місцезнаходженням обвинуваченого, а з іншого боку він надасть можливість обвинуваченому повноцінно реалізовувати право на захист у даному кримінальному провадженні.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 підтримала подані апеляційні скарги, та просила звернути увагу на те, що з останнього перегляду апеляційним судом ухвали про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 судом першої інстанції проведено тільки одне судове засідання, яке відкладено у зв'язку із неявкою свідків. Вказує, що було надано докази про постійне проживання обвинуваченого ОСОБА_6 . Зазначає, що іншому обвинуваченому ОСОБА_8 було змінено запобіжний захід та він з'являється до суду, обов'язки не порушує, при цьому обвинувачення обом обвинуваченим пред'явлено однакове. Вказує, що залишилось допитати 3 свідків.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подані апеляційні скарги, зазначив, що попередні судові засідання, де йому продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, проводились в режимі відеоконференції, при цьому ані клопотання прокурора, ані ухвали суду першої інстанції він не отримував.
Повідомлений належним чином прокурор у судове засідання апеляційного суду не з'явився, клопотань про відкладення розгляд апеляційних скарг не подавав.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (справа «Боротюк проти України», п. 61).
У п. 62 зазначеного рішення ЄСПЛ вказав, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Отже, наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, суд повинний зазначити конкретні, а не абстрактні підстави для тримання особи під вартою, розглянути можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції не дотримався вище наведених вимог.
Так, оцінюючи ризик переховування обвинуваченого від суду поряд із наявністю постійного місця проживання, наявність соціальних зв'язків, відсутність доказів переховування ОСОБА_6 схиляє судову колегію до висновку про мінімальну ступень зазначеного ризику.
При цьому, посилання суду першої інстанції на тяжкість вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення не може бути єдиною підставою для встановлення ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки необхідність продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може обґрунтовуватись лише тяжкістю злочину та суворістю передбаченого за нього покарання, оскільки тримання під вартою є заходом забезпечення виконання особою процесуальних обов'язків, а не покаранням за вчинений злочин.
Разом з тим, колегія суддів, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово судимий за вчинення в тому числі злочину проти власності, має не зняту та непогашену судимість, не працює, суспільно-корисною працює не займається, вважає доведеним ризик вчинення нових злочинів.
Висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до ОСОБА_6 іншого більш м'якого запобіжного заходу не аргументований переконливими обставинами, носить формальний характер, здебільшого посилаючись на тяжкість злочину.
Положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з'явилися нові. Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема "Харченко проти України", "Єлоев проти України", "Фельдман проти України") неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Колегія суддів не може не звернути увагу на те, що як вбачається із матеріалів кримінального провадження обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України надійшов до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 3 травня 2018 року (а.с. 12). Обвинуваченому ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про те що останній вже понад 3 роки перебуває під вартою.
Між тим таке обмеження відносно ОСОБА_6 за обставин його тривалого характеру, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення і очікуваного покарання, не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.
У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистості ОСОБА_6 , колегія суддів прийшла до висновку, що запобігти ризику вчинення обвинуваченим іншого злочину можливо шляхом застосування до останнього альтернативного запобіжного заходу.
При цьому, покладення ж на обвинуваченого обов'язків прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, також істотно зменшують вищевказаний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи вказані обставини, і те, що в ухвалі суду про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою протягом більше 3 років містяться посилання, фактично, на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу, тобто без належного доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків зі спливом часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання особи під вартою не можна вважати виправданою.
Вирішуючи питання щодо застосування до ОСОБА_6 іншого виду запобіжного заходу, судова колегія приходить до наступного висновку.
Так, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, зокрема, довідки голови квартального комітету від 3 червня 2021 року, яка свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_6 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 72), документів щодо право власності на вказаний будинок за ОСОБА_9 (а.с. 74, 80-91), яка є бабусею обвинуваченого ОСОБА_6 та її письмової згоди на застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою будинку, який їй належить, апеляційний суд вважає, що процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який хоча і є одним із найсуворіших запобіжних заходів, але все ж таки із найсприятливішими наслідками з приводу певних відмінностей щодо умов тримання.
При цьому, покладення на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України матиме додаткових гарантій для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, зокрема і внаслідок заходів з боку працівників поліції, направлених на контроль за поведінкою обвинуваченого, що передбачено ч.4, ч.5 ст. 181 КПК України.
Встановлені порушення вимог кримінального процесуального закону обумовлюють скасування оскаржуваного судового рішення, а обставин, встановлені в суді апеляційної інстанції вказують на необхідність зміни раніше застосованого по відношенню до ОСОБА_6 запобіжного заходу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є достатнім для запобігання встановленим ризикам.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 199, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 до 30 липня 2021 року включно, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 .
Змінити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід, застосувавши до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту строком до 30 липня 2021 року включно, із забороною цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_3 , з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: з'являтися за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, у якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Звільнити ОСОБА_6 з-під варти негайно в залі суду.
Виконання ухвали покласти на Мелітопольське районне управління поліції ГУНП в Запорізькій області за місцем проживання обвинуваченого.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_11 ОСОБА_4