Єдиний унікальний номер 229/10/21
Номер провадження 22-ц/804/1715/21
04 серпня 2021 року
м. Бахмут
справа № 229/10/21
провадження № 22-ц/804/1715/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.
при секретарі Цимбал Д.А.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Реммаш»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Реммаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди (суддя Рагозіна С.О.), ухваленого в приміщенні суду в місті Дружківка Донецької області,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Реммаш» (далі - ТОВ «Завод Реммаш») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 15 листопада 2018 року по 27 травня 2020 року позивач перебував в трудових відносинах з ТОВ «Завод Реммаш» за сумісництвом на посаді інженера-конструктора згідно з трудовим договором.
27 травня 2020 року він був звільнений за угодою сторін.
17 листопада 2020 року він отримав з Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу і довідався, що відповідач нараховував йому зарплату у розмірі 7700 грн. щомісяця, тобто до виплати (з урахування утримання податків та обов'язкових платежів) щомісяця повинно бути 6198 грн. 50 коп., а фактично він отримував на банківську картку щомісяця меншу суму.
Таким чином відповідач не доплатив за відпрацьований ним період заробітну плату у загальній сумі 26681 грн., яка складається з наступного: на зарплатну банківську картку за період його роботи відповідач перерахував суму 99470 грн. 89 коп. з якої 5000 грн. є матеріальна допомога та оплата за 14 днів чергової відпустки у сумі 2892 грн. 63 коп., тобто фактично сплачена йому зарплата за весь період роботи з урахуванням оплати за 14 днів чергової відпустки складає 94470 грн. 89 коп.
Враховуючи, що він відпрацював у листопаді 2018 року 12 робочих днів, тому нарахована йому заробітна плата (без утримання податків та обов'язкових платежів) за листопад 2018 року виходячи з окладу 7700 грн. повинна складати 4200 грн. 00 коп., а до виплати 3381 грн. 00 коп., нараховано 1850 грн. 00 коп., тобто різниця складає: 2350 грн. (4200 грн. 00 коп. - 1850 грн. 00 коп.).
У травні 2020 року він відпрацював 17 робочих днів, тому нарахована йому заробітна плата (без утримання податків та обов'язкових платежів) за травень 2020 року виходячи з окладу 7700 грн. повинна складати 6884 грн. 11 коп., а фактично до виплати 5541 грн. 70 коп.
На момент звільнення відповідачем не нарахована та несплачена компенсації за невикористані за період його роботи 22 календарних дні чергової відпустки.
Середньоденна заробітна плата для обчислення середньої зарплати для оплати щорічної відпустки складає: 7700x12/354=261,02 грн. (354 число календарних днів в року за відрахуванням святкових днів).
Компенсація за 22 календарних дні невикористаної щорічної відпустки складає: 5742 грн. 44 коп. = 22 х 261,02 грн. Фактично на момент його звільнення відповідач за травень 2020 року повинен нарахувати суму у розмірі 12626 грн. 55 коп. (6884,11 грн. + 5742,44 грн.), а помилково нараховано 1733 грн. 77 коп., тобто різниця складає: 10892,78 грн. (12626 грн. 55 коп. - 1733 грн. 77 коп.).
Нарахована відповідачем сума зарплати та компенсації за відпустки за весь період його роботи з повинна складати 150336 грн. 75 коп. (137093,97 грн. + 2350грн. + 10892,78грн.), а до виплати повинно бути 121021,08 грн.
На момент звільнення позивача з урахуванням вимог ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був сплатити всю заборгованість по заробітній платі за період його роботи з урахуванням грошової компенсації за невикористану відпустку, що в загальній сумі складає 26550 грн. 19 коп. (121021,08 грн. - 94470,89 грн.) Вказана сума по теперішній час позивачу не сплачена.
У зв'язку з несплатою позивачу зарплати були порушені його законні права на її своєчасне отримання, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, постійного хвилювання яким чином забезпечити сім'ю. Він втратив спокій та сон. Все це вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Несплата відповідачем заробітної плати завдали йому моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Середньоденна заробітна плата складає 252 грн. 46 коп.
За період з 28 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року позивач має 188 днів затримки виплати заробітної плати. Сума середньомісячної зарплати за весь термін затримки виплати заробітної плати, з 28 травня 2020 року по 31 грудня 2020 pоку, складає: 188 х 252,46 грн. = 47462 грн. 48 коп.
Просив стягнути з відповідача на його користь несплачену заробітну плату у сумі 26550 грн. 19 коп. та середньомісячну зарплату за весь строк затримки виплати заробітної плати, з 28 травня 2020 року по 31 грудня 2020 pоку, що складає 47462 грн. 48 коп., а також заподіяну йому моральну шкоду у сумі 10000 грн.
Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 19 квітня 2021 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Посилається на статті 115, 116 КЗпП України та зазначає, що роботодавець не довів відсутність заборгованості по заробітній платі перед ним.
Зазначає, що роботодавець не надав суду будь-яких відомостей на спростування наявності заборгованості перед працівником, проте позивачем суду було надано відомості з ПФУ, виписку з банківської картки на підтвердження отриманих виплат.
Відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Завод Реммаш» не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати.
Представник відповідача ТОВ «Завод Реммаш» в судове засідання не з'явився, причину не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно довідки ТОВ «Завод Реммаш» від 04.06.2020 року №04/06-01, за підписом директора ТОВ «Завод Реммаш» Нікітіна В.Є., ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем за сумісництвом на посаді інженера-конструктора в період з 15.11.2018 року по 27.05.2020 згідно наказу №15/11-18 від 15.11.2018 року. Звільнений з посади 27.05.2020 року наказом №27/05-20 від 27.05.2020 року. (а.с. 5)
ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог надано довідку ПФУ про нараховану заробітну плату від 17.11.2020 року (а.с. 5 зворот), виписку з банківської картки (а.с. 6-8)
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення виходячи з наступного.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідно до вимог статті 81 ЦПК України не доведено факт наявності заборгованості з заробітної плати відповідача перед ним, тому в задоволенні позову відмовив в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно статті 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з вимогами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.
Згідно виписки з банківської картки за період з 07.12.2018 року по 20.08.2020 року, ТОВ «Завод Реммаш» проведено наступні виплати ОСОБА_1 :
грудень 2018 року 8000 грн, січень 2019 року 3500 грн, лютий 2019 року 5500 грн, березень 2019 року 5000 грн, квітень 2019 року 3500 грн, травень 2019 року 4000 грн, червень 2019 року 6500 грн, липень 2019 року 5000 грн, серпень 2019 року 1500 грн, вересень 2019 року 5000 грн, жовтень 2019 року 5238,10 грн, листопад 2019 року 3500 грн, грудень 2019 року 6500 грн, січень 2020 року 5000 грн, лютий 2020 року 5000 грн, березень 2020 року 10601,21 грн, квітень 2020 року 6500 грн, травень 2020 року 3500 грн, червень 2020 року 2631 грн, липень 2020 року 0 грн, серпень 2020 року 0 грн., що загалом становить 96970, 31 гривень.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Та відповідно до частин 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК).
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статтей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статтей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями частини 4 статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз'яснено обов'язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.
Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов'язків (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до норм законодавства), а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, посвідчених належним чином.
Щодо Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України апеляційний суд зазначає наступне.
Положення частин другої, восьмої статті 9, частини другої статті 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначають, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Таким чином, Індивідуальні відомості про застраховану особу з Пенсійного фонду України, передбачають отримання відомостей про суми заробітної плати для нарахування пенсії й не може бути безумовним доказом факту її невиплати.
Встановлені судом обставини не спростовані позивачем, а надані ним на підтвердження заборгованості докази (відомості з ПФУ та виписка з банківського картрахунку) за відсутності інших доказів щодо часу роботи та нарахування заробітної плати не можна визнати належними доказами.
При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ «Завод Реммаш» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, а відтак й у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2270 гривень (а.с. 52, 63)
Відповідно до пункту 31 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10 якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі - частина перша статті 82 ЦПК), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення.
Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами встановлюється ставка судового збору у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 2270 грн.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , окрім вимоги про стягнення заробітної плати, заявлено майнові вимоги про стягнення середнього заробітку у розмірі 47462,48 грн та моральної шкоди у розмірі 10000 гривень.
Отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 становить: ((2270 грн х 0,4) + (2270 грн х 0,4)) х 150%) = 2724 гривні.
Таким чином, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Держави недоплачений судовий збір у розмірі 454 гривні. (2724 грн - 2270 грн)
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 квітня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір у розмірі 454 гривні.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Я.В. Хейло
Судді: О.А. Мірута
О.О. Тимченко
Повний текст постанови складено 4 серпня 2021 року Я.В.Хейло