Єдиний унікальний номер 219/1021/21
Номер провадження 22-ц/804/2060/21
03 серпня 2021 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Кішкіної І.В.,
суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Кіпрік Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 219/1021/21 за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та встановлення місця проживання неповнолітньої дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2021 року (суддя Феняк О.Р., повний текст рішення складений 24 червня 2021 року),
05 лютого 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та встановлення місця проживання неповнолітньої дитини, посилаючись на те, що з 17 січня 2009 він перебував у шлюбі з відповідачкою, який було розірвано за рішенням Дебальцівського міського суду від 08 грудня 2010 року у справі №2-4697/2010. У вказаному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_2 , яка на підставі договору дарування від 23 вересня 2013 року є власницею квартири АДРЕСА_1 , в якій вона проживає на цей час разом з батьком. ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 , у вказаній квартирі не проживає з літа 2018 року, що є підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням, а також нехтує своїми обов'язками і покинула дитину на тривалий час з дідом та бабою, своїми батьками, що є підставою для визначення місця проживання ОСОБА_2 з батьком за вищевказаною адресою. Реєстрація відповідачки за адресою квартира АДРЕСА_1 перешкоджає позивачу та його дитині оформити субсидію, правом розпорядження належним їм майном, також комунальні послуги нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб, при цьому позивачу не можуть призначити субсидію у зв'язку з реєстрацією в квартирі відповідачки, а також позивач несе додаткові витрати, пов'язані з оплатою комунальних послуг, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб. На цей час ОСОБА_3 сплачує на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_2 за судовим наказом (справа №219/4019/19, провадження 2-н/219/472/2019) від 14 червня 2019 року в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця. В кінці 2018 року позивач змінив замок вхідних дверей в квартиру АДРЕСА_1 через злам донькою ключа. Ключ від нового замку відповідачці не надавався, однак на її прохання їй було передано тонометр, який знаходився в зазначеній квартирі. Просив суд встановити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі своїм батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання та реєстрації, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2021 року позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та встановлення місця проживання неповнолітньої дитини, задоволено частково.
Встановлено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його мешкання та реєстрації, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
З вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 , не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в зазначеній частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, тому що суд не з'ясував всі обставин, що мають значення для справи. Судом не взято до уваги акт про не проживання відповідачки з листопада 2018 року у спірній квартирі, складений житловою організацією. При цьому суд зазначив, що в квартирі залишились речі відповідачки, але вказане є припущенням, оскільки ніяких доказів відповідачкою не надано. Крім того, суд не взяв до уваги, що відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника втрачають право користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, а відповідачка літом 2018 року покинула спірне житлове приміщення за власним бажанням, перешкод при цьому в проживанні їй ніхто не вчиняв, про зміну замка вона знала, але з проханням надати їй ключ не зверталась.
Відповідачкою ОСОБА_3 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу безпідставною та обґрунтованою.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 , який діє на підставі на ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Надала заяву, згідно якої просить справу розглядом відкласти після 25 серпня 2021 року, оскільки їй потрібен час для подання апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог позивача. Апеляційний суд вважає, що клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача про оскарження рішення суду в частині відмови в задоволення позову про визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відповідачка скористалась, при цьому право відповідачки на оскарження рішення суду в частині задоволення позову про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини апеляційним судом не порушено.
Представник органу опіки та піклування в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини позивачем не оскаржується, тому апеляційний суд висновки щодо неоскарженої частини не робить.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 08 грудня 2010 року Дебальцівський міський суд Донецької області ухвалив рішення у справі №2-4697 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований між ними 17 січня 2009 року виконкомом Світлодарської міської ради м.Дебальцеве Донецької області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у вищевказаному шлюбі народилася ОСОБА_2 , на утримання якої 14 червня 2019 року у справі №219/4019/19 (провадження №2-н219/472/2019) видано судовий наказ, за яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Відповідно до договору дарування квартири від 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 .
В середині літа 2018 року ОСОБА_3 залишила житлове приміщення за адресою: квартира АДРЕСА_1 , та весь час у вказаному житловому приміщенні не проживала. В кінці 2018 року позивачем було замінено замок на вхідних дверях зазначеної квартири, ключ від якого відповідачці не надано. На цей час відповідачка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний будинок відповідачці не належить.
З актів ПП «Квартал» від 09 вересня 2019 року та ЖЕД №1 КП «БЖУК» від 26 січня 2021 року вбачається, що за адресою: квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не проживає з липня 2018 року.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Бахмутської міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , враховуючи що вихованням та утриманням малолітньої дитини ОСОБА_2 займається батько ОСОБА_1 та бажання малолітньої дитини проживати разом з батьком, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 з батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до «Довідки про участь батьків у вихованні доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учениці 5-А класу Бахмутської ЗОШ №5 від 19 березня 2021 року №75» з 2018 року вихованням дівчинки займається батько ОСОБА_1 . Батько постійно тримає на контролі відвідування донькою школи, слідкує за її навчальними досягненнями, позитивно реагує на рекомендації вчителів-предметників, відвідує батьківські збори. В канікулярний час приділяє увагу оздоровленню та відпочинку своєї доньки. З 2018 року мати з родиною не проживає. За період навчання ОСОБА_4 у 3-4 класах мати, ОСОБА_3 , відвідувала батьківські збори, постійно телефонувала класному керівнику. З 1 вересня 2020 року, коли дівчинка перейшла до 5 класу, мати батьківські збори не відвідувала, але телефонує класному керівнику з питань щодо стану здоров'я та успішності доньки.
Відповідно до «Характеристики учениці 5-А класу Бахмутської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 з профільним навчанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » виховується дівчинка в неповній родині. Вихованням ОСОБА_4 займається батько ОСОБА_1 , який постійно відвідує батьківські збори, дотримується рекомендацій учителів, цікавиться шкільним життям своєї доньки, підтримує тісний зв'язок з класним керівником. Батько сумлінно ставиться до своїх батьківських обов'язків. Мати з 2018 року з родиною не проживає, але підтримує зв'язок з класним керівником доньки.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених судом обставин, зокрема зміну позивачем вхідного замка вхідних дверей, ключа від якого відповідачці не надано, враховуючи наведені приписи законодавчих актів, суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідачка втратила право користування житловим приміщенням за адресою: квартира АДРЕСА_1 , а саме: визнання відповідачки такою, що втратила право проживання відповідає інтересам власника квартири ОСОБА_2 від імені та в інтересах якої діє позивач; нормативне обґрунтування правомірності визнання особою втрати права проживання, за умови що такій особі, як законному представнику власника житла, належить право розпорядження майном, в тому числі право дозволяти проживання в такому приміщенні, що, відповідно, кореспондується з забороною визнання власника таким, що втратив право проживання в належному йому житловому приміщенні; наявність у відповідачки можливості безперешкодно користуватися житлом, тобто відсутності поважних причин непроживання, до яких відноситься неможливість вільно попасти в житлове приміщення; факт реєстрації відповідачки за вказаною адресою став підставою для відмови позивачу чи власнику житлового приміщення в оформлені субсидії, чи став підставою для нарахування вартості комунальних послуг в збільшеному обсягу. За таких умов суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК України з урахуванням положень частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком (квартирою) та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку (квартири) права власності на цей будинок (квартиру), а відтак - припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком (квартирою).
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідачки понад встановлені статтею 405 ЦК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Як роз'яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду із вказаним позовом про захист прав власника на володіння, користування та розпорядження майном - квартирою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування вище вказаною квартирою з підстав не проживання без поважних причин протягом більше одного року у вказаній квартирі, тобто з підстав, визначених частиною 2 статті 405 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачка втратила право користування житловим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1 , а саме: визнання відповідачки такою, що втратила право проживання відповідає інтересам власника квартири неповнолітньої ОСОБА_2 ; наявність у відповідачки можливості безперешкодно користуватися житлом, тобто відсутності поважних причин непроживання, до яких відноситься неможливість вільно попасти в житлове приміщення; факт реєстрації відповідачки за вказаною адресою став підставою для відмови позивачу в оформлені субсидії, чи став підставою для нарахування вартості комунальних послуг в збільшеному обсягу.
За таких обставин, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, з урахуванням встановлених обставин і вимог дійшов обґрунтованого висновку про те, що належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідачки у спірній квартирі без поважних причин понад один рік матеріали справи не містять, що виключає можливість визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення в частини відмови в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою квартира АДРЕСА_1 , з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2021 року в частини відмови в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою квартира АДРЕСА_1 , залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1362 (тисяча триста шістдесят дві) грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 серпня 2021 року.
Судді І.В. Кішкіна
В.Б. Азевич
О.В. Халаджи