Єдиний унікальний номер 242/3711/20
Номер провадження 22-ц/804/1945/21
04 серпня 2021 року
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючий суддя: Мірути О.А.,
суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Цимбала Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 у цивільній справі № 242/3711/20 за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Другої Селидівської нотаріальної контори Доценко Ольги Вікторівни про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину, визнання дій неправомірними на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 травня 2021 року ухваленого в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області, (суддя Капітонов В.І.),
ОСОБА_1 звернувся до Селидівського міського суду Донецької області із позовом до державного нотаріуса Другої Селидівської нотаріальної контори Доценко Ольги Вікторівни про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину, визнання дій неправомірними. В обґрунтування позовної заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 склав заповіт від 02 березня 2017 року. Про існування зазначеного заповіту позивач дізнався після смерті батька. Квартира, яку заповів батько позивача, належала йому та матері позивача - ОСОБА_3 , яка померла в 2016 році. Позивач зазначив, що частки співвласників в квартирі виділені не були, тому свідоцтво про право на спадщину батьку із зазначенням частки квартири було видане з порушенням закону. Крім того, позивач вважає, що заповіт, складений ОСОБА_2 , також був посвідчений із порушенням встановленого порядку, оскільки ОСОБА_2 не міг розпоряджатися власністю на підставі документів, виданих з порушенням закону.
На підставі вищевикладеного, позивач просить суд визнати дії державного нотаріуса Другої Селидівської державної нотаріальної контори неправомірними, визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 лютого 2017 року та заповіт від 02 березня 2017 року недійсними.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного нотаріуса Другої Селидівської нотаріальної контори Доценко Ольги Вікторівни про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину, визнання дій неправомірними, відмовлено.
У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач посилається на неправильне застосування матеріальних норм права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що саме нотаріус повинен нести відповідальність за злочинні свої дії, відповідно до вимог ст. 50 Закону України «Про нотаріат». Вважає, що саме відповідач порушив його право на власність, тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відмову у задоволені його позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явився, належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, заяв про відкладення судового засідання або будь яких клопотань не надходило.
Беручи до уваги належне, завчасне повідомлення сторін у справі про місце, день та час розгляду справи, про що свідчать наявні у справі рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ( судових повісток ), колегія суддів апеляційного суду у відповідності до норм статті 372 ЦПК України ухвалила розглянути справу за апеляційною скаргою на рішення суду у відсутності її сторін, котрі не з'явилися до суду.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 07 березня 2000 року Службою приватизації державного житлового фонду ДХК «Селидіввугілля», квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 та членам його родини: дружині ОСОБА_3 та сину ОСОБА_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 лютого 2017 року державним нотаріусом Другої Селидівської державної нотаріальної контори Доценко О. В., спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1949 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її чоловік - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 26 листопада 2019 року Селидівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений 02 березня 2017 року державним нотаріусом Другої селидівської державної нотаріальної контори Доценко О. В., відповідно до якого 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , він заповідає ОСОБА_4 .
Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі, з наступних підстав.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач оспорює видане відповідне свідоцтво про право на спадщину відносно ОСОБА_2 та посвідчений заповіт відносно спадкоємця ОСОБА_4 , то таким чином, нотаріус не може бути відповідачем у даній справі.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом до державного нотаріуса Другої Селидівської нотаріальної контори Доценко О.В., ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії нотаріуса та визнати недійсним заповіт посвідчений 02 березня 2017 року державним нотаріусом Другої Селидівської державної нотаріальної контори Доценко О. В., відповідно до якого 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , він заповідає ОСОБА_4 .
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що частки співвласників в квартирі не були виділені, тому свідоцтво про право на спадщину батьку із зазначенням частки квартири було видане з порушенням закону. Крім того, позивач вважає, що заповіт, складений ОСОБА_2 , також був посвідчений із порушенням встановленого порядку, оскільки він не міг розпоряджатися власністю на підставі документів, виданих з порушенням закону.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII Про нотаріат (далі - Закон України Про нотаріат ) нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Верховний Суд зазначає, що законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України Про нотаріат ).
У такому разі позовні вимоги можуть бути пред'явлені безпосередньо до нотаріуса.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України Про нотаріат право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.
У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Верховний Суд зазначає, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20) вказано, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних цій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не відкриття провадження.
Також відповідно до Постанови Касаційного Цивільного Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі № 761/40184/16-ц, провадження № 61-5802св19 зазначено, якщо право позивача оспорюється іншими учасниками конкретних цивільних правовідносин, які вважають, що вчинення чи не вчинення певної нотаріальної дії вплине на їх права та обов'язки, такий спір підлягає вирішенню саме між особою, яка безпосередньо брала участь у нотаріальному процесі, та особою, яка оспорює права, що виникають на підставі вчиненої нотаріальної дії. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
Враховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини справи, апеляційний суд зазначив, що спір щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 існує у позивача з ОСОБА_4 , на яку було складено вказаний заповіт батьком позивача.
Вищезазначене не позбавляє можливості ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідним позовом, визначившись з належними відповідачами.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові до такого відповідача ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18) (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункт 75)).
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права є безпідставними і зводяться до незгоди ОСОБА_1 із судовим рішенням у справі, а також до намагання переглянути ухвалене судове рішення у спосіб, не передбачений законом.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст.7, 19, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.А. Мірута
Судді: О.О. Тимченко
Я.В. Хейло