28 липня 2021 року
м. Чернівці
справа № 718/2550/14-ц
провадження №22-ц/822/754/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.
секретаря Конецької Д.Г.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Кіцманський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року, головуючий у першій інстанції Мізюк В.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2014 року у справі № 718/2550/14-ц його обмежено у праві виїзду за межі України до виконання боргових зобов'язань.
Вказував, що на час звернення до суду з заявою боргові зобов'язання відсутні, виконавчих проваджень немає, вилучено відомості із Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_1 .
Просив зняти обмеження у праві виїзду за межі України, встановлені ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року скасувати та поставити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Посилається на порушення норм матеріального права, його право на свободу пересування, визначне Конституцією України.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не відповідають обставинам справи, закриттю виконавчого провадження, в рамках якого було задоволено подання державного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзив Кіцманський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції керувався положеннями п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ч.1, 5 ст.9, п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1, 3, 5 ст.441 ЦПК України та дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність вжиття ОСОБА_1 всіх можливих дієвих заходів для погашення наявної заборгованості.
Водночас суд першої інстанції вважав, що скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України дозволить останньому виїхати за кордон та ухилитись від виконання судового рішення.
Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що виконавче провадження 39044228 з виконання виконавчого листа №202/24249/13-ц, виданого Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська 10 червня 2013 року відкрито 26 липня 2013 року до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» №1404-УШ, тому інформація не внесена до єдиного реєстру боржників.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська видано виконавчий лист 10 червня 2013 року №202/24249/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» грошових коштів в сумі 119769 грн. 64 коп., судового збору в сумі 1197 грн. 70 коп.
Постановою старшого державного виконавця Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М.Івано-Френківськ) Мельника С.М. від 26 липня 2013 року відкрито виконавче провадження 39044228 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» грошових коштів в сумі 119769 грн. 64 коп., судового збору в сумі 1197 грн. 70 коп.
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2014 року подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кіцманського районного управління юстиції в Чернівецькій області про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України задоволено та встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного погашення заборгованості за виконавчим листом № 202/24249/13-ц від 10 червня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом Дніпропетровської області.
Постановою старшого державного виконавця Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М.Івано-Френківськ) Мельника С.М. від 7 травня 2015 року повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.7 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Пунктом 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
відповідно до положень ч. 1 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 3 ст. 441 ЦПК суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Встановлено, що постановою старшого державного виконавця Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М.Івано-Френківськ) Мельника С.М. від 7 травня 2015 року повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).
Відповідно до частини п'ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Отже, за положеннями статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.
Пунктом 11.4 Розділу XI Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу), у разі виконання боржником відповідних зобов'язань, у тому числі зі сплати аліментів, а також у зв'язку із закінченням виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.
Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не свідчить про його закінчення та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби у строки, передбачені законом
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, звертаючись в суд з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу, у такій мірі, що втрачається необхідність для застосування такого заходу забезпечення, якщо втрачається справедливий баланс приватних інтересів боржника на свободу пересування та публічний інтерес, пов'язаний із гарантіями права кожного на розгляд справи судом у розумний строк, до якого входить також строк виконання остаточного рішення суду, що є елементом права кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи наведене, предметом доказування у даній справі є не факт ухилення від виконання зобов'язання, який вже мав відбутися на час постановлення ухвали (про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України), яку боржник просить скасувати, а факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу на стільки, що втрачається необхідність для застосування такого заходу забезпечення.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою "Луордо проти Італії " (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою "Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини" (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш і Фельдешне Хайлик проти Угорщини", §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою "Сіссаніс проти Румунії"), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідними змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...".
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов'язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання.
Оскільки законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду як захід забезпечення виконання судового рішення, та зважаючи на те, що після повернення виконавчого документа стягувачу, останній не пред'явив виконавчий документ до виконання, на теперішній час примусове виконання судового рішення не здійснюється, доказів того, що боржник ухиляється від виконання рішення в матеріалах справи відсутні, тому з врахування дії вказаного обмеження протягом семи років, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України на порушення норм права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене ухвала Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованому у будинку АДРЕСА_1 у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 жовтня 2014 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення 3 серпня 2021 року.
Головуючий Н.Ю. Половінкіна
Судді Н.К. Височанська
А.І. Владичан