Справа № 344/3508/20
Провадження № 22-ц/4808/962/21
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Томин
04 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 13 квітня 2021 року в м. Івано-Франківську у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 15.02.2018 року підписав Заяву №б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі: ОСОБА_1 було надано можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
Станом на 25.12.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за Кредитним договором б/н від 15.02.2018 року становить 12899,20 грн., з яких: 8759,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в тому числі 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 8759,98 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту), 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 642,94 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2405,84 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нарахована комісія, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 590,44 грн. - штраф (процента складова).
Враховуючи те, що в добровільному порядку ОСОБА_1 заборгованість за договором не погашає, на даний час продовжує ухилятись від виконання взятих на себе зобов'язань, просить задовольнити позов та стягнути з відповідача вказану суму боргу та судові витрати.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 4160,22 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 667,90 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позову, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Вважає дане рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи.
Зазначає, що відповідач підписанням угоди підтвердив приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, що разом становить самостійний банківський договір.
Також позивач разом з Анкетою-заявою надав до суду підписану відповідачем довідку про надання інформації щодо умов кредитування («паспорт споживчого кредиту»), в якій зазначено відсоткову ставку за користування кредитом; відсоткову ставку, що застосовується при невиконанні зобов'язань, у тому числі за ст. 625 ЦК України; розмір щомісячних платежів; строк внесення щомісячних платежів; розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором; інші умови, обов'язковість яких передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЦК України. Однак суд не звернув належної уваги на вказаний доказ.
Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, враховуючи, що при укладенні договору відсоткова ставка була визначена сторонами, про що зазначено у довідці, підписаній клієнтом.
У частині відмови у стягненні простроченого тіла кредиту зазначає, що до суду було надано виписку про рух коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, здійснював покупки, платежі, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
На думку банку за наявності в матеріалах справи довідки про умови кредитування, підписаної позичальником, зокрема, з розміром відсоткової ставки та неустойки, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, не можуть бути застосовані.
Вважає, що позивачем доведено, що з моменту підписання відповідачем заяви між банком та ним укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку за користування кредитними коштами та неустойку.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позов задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позову, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся в суд з позовом до відповідача в якому зазначає,що 15.02.20218 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (пізніше АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надало копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана сторонами 15.02.2018 року (а.с. 10).
У Анкеті-заяві зазначено, що клієнт ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та згідна з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
Згідно Довідки про видану клієнту картку ОСОБА_1 було видано 15.02.2018 року картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 09/21 (а.с. 131).
Відповідно до Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , на картці №516875541709748815.02.2018 року було встановлено кредитний ліміт в сумі 500,00 грн., 03.05.2018 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с. 132).
До кредитного договору банк додав також розрахунок заборгованості за Договором №б/н від 15.02.2018 року станом на 25.12.2019 (а.с. 6-9), довідку про надання інформації щодо умов кредитування («паспорт споживчого кредиту») (а.с. 11-12), Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 13), Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 14-30, 137-148), копії паспортних даних клієнта (а.с. 31-32), фотографію вручення кредитної картки (а.с. 85), виписку по рахунку за період з 01.02.2018 року по 15.04.2020 року (а.с. 80-84), виписку за договором станом на 23.09.2020 року (а.с. 125-130), паспорт споживчого кредиту «Швидкий кредит (Миттєва розстрочка)» (а.с. 156-159).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача станом на 25.12.2019 року становить 12899,20 грн. і складається з наступного:8759,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту (в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 8759,98 грн.); 642,94 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2405,84 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 1090,44 грн. - заборгованість по судових штрафах (500 грн. - штраф (фіксована частина), 590,44 грн. - штраф (процентна складова)).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 13.05.2018 року у відповідача була відсутня заборгованість за кредитним лімітом перед банком, в подальшому кредитними коштами він не користувався, а тому не підлягають до задоволення вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками за простроченим тілом кредиту, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та штрафами.
Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Як передбачено статтями 79, 80 ЦПК достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно приписів частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо розмір процентів договором не встановлений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В силу статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту стягнути такі його складові, як заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та штрафи.
Обґрунтовуючи право вимоги у вказаній частині заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості та анкети-заяви, банк посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору, а також на долучену ним довідку про надання інформації щодо умов кредитування («паспорт споживчого кредиту»).
Однак Анкета-заява, яка підписана відповідачем, містить лише анкетні дані та контактну інформацію позичальника. Умовами даної анкети-заяви не погоджено розміру відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, строку виконання зобов'язання, а також розміру відповідальності за порушення грошового зобов'язання, відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦПК України.
Надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку також не підтверджують погодження сторонами умов кредитування, оскільки не підписані позичальником, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Відтак, вказані витяги, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦПК України, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17).
Крім того витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», містить умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, неустойки для наступних видів кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду; «Універсальна CONTRAKT»; «Універсальна GOLD» (а.с. 13). Однак, використання наведених Тарифів є можливим лише за умови, що в анкеті-заяві зазначено про те, яку конкретно кредитну картку отримав позичальник, інакше втрачається зв'язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та виходячи з чого має орієнтуватися суд під час розгляду справи.
Отже колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачем не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов'язком.
Що стосується посилань в апеляційній скарзі на наявну в матеріалах справи підписану відповідачем довідку про надання інформації щодо умов кредитування («паспорт споживчого кредиту»), то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки анкета-заява не містить жодних відомостей про вказаний паспорт, як складову цього договору.
Долучений до позову Паспорт споживчого кредиту стосується двох карток: Універсальна та Універсальна ГОЛД. При цьому Проте матеріали справи, в тому числі Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписана сторонами 15.02.2018 року, не містить інформації про те, які саме умови кредитування обрано відповідачем та який вид картки йому видано.
Також наданий Паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в ньому, зберігає чинність та є актуальною до 02.03.2018 року. Більш того, зі змісту цього Паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже зазначений Паспорт споживчого кредиту, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про споживче кредитування», є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та, як правило, містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2020 року у справі №203/1611/20 (провадження №61-17921ск20).
При цьому розрахунок заборгованості по процентах виконаний за період з 15.02.2018 року по 25.12.2019 року. Банком нарахована заборгованість по відсотках, виходячи з відсоткової ставки 43,2% річних в за межами пільгового періоду та 86,4% - при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, як це зазначено у вищевказаному Паспорті.
Разом з тим, суд бере до уваги те, що, як вбачається з виписки по рахунку, відповідачу було встановлено кредитний ліміт в сумі 500,00 грн.; відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, здійснював покупки, платежі, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування.
З огляду на викладене АТ «КБ «ПриватБанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Твердження суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 станом на 13.05.2018 року погасив заборгованість за наданими кредитними коштами в повному обсязі апеляційний суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Так, з матеріалів справи, зокрема, з виписок по рахунку, вбачається, що 03.05.2018 року відповідач скористався послугою «Миттєва розстрочка».
За умовами даного сервісу АТ КБ «ПриватБанк» відкриває окремий рахунок на який переводиться заборгованість з картки «Універсальна». В обмін на зобов'язання позичальника погасити її, шляхом надання права Банку списання коштів з його платіжної карти кредитка «Універсальна» рівними щомісячними платежами.
Отже в результаті використання сервісу «Миттєва розстрочка» було оформлені переноси заборгованості з картки відповідача, і в останнього виникло зобов'язання в рамках даного сервісу зі здійсненням регулярних платежів для погашення перенесеної заборгованості.
Однак ліміт по кредиту, який був наданий позичальнику до використання сервісу «Миттєва розстрочка», складав 500,00 грн. Видачу кредиту у більшому розмірі банком не доведено та матеріали справи таких даних не містять, а погашення заборгованості за сервісом «Миттєва розстрочка» за рахунок овердрафту, встановленого на кредитну картку, враховано судом першої інстанції та вирішено питання про задоволення позовних вимог в цій частині.
З урахуванням викладеного із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 500,00 грн.
До схожих висновків прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2021 року за результатом розгляду справи №345/2633/20.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому рішення місцевого суду на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог та стягненні судового збору з ухваленням нового рішення в цій частині.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 759,41 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 180,40 грн. за подання апеляційної скарги.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
В силу пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та стягненні судового збору скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ: 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001) 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 15.02.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ: 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001) 759 (сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 41 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ: 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001) 180 (сто вісімдесят) грн. 40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
Г.П. Мелінишин
Повний текст постанови складено 4 серпня 2021 року.