Провадження № 22-ц/803/6415/21 Справа № 213/1188/21 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
03 серпня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання -Євтодій К.С.
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2021 року, яке постановлено суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 травня 2021 року,-
У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, посилаючись на те, що 10 листопада 1995 року виконуючи покладені на нього трудові обов'язки помічника машиніста тепловозу ВАТ «Південний ГЗК» правонаступником якого є АТ «Південний ГЗК» при здійсненні маневрових робіт був травмований. В результаті нещасного випадку позивачу спричинено травму у вигляді травматичної ампутації ІІ,ІІІ, Vпальців правої руки. Висновком ЛТЕК від 12.02.1996 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності -безстроково.
Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він дістав травмування, чим йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення нормальних життєвих зв'язків, позбавлення можливості реалізовувати свої звички та бажання. Виходячи із глибини, характеру та тривалості душевних страждань, позивач оцінює завдану шкоду у розмірі 240 000 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 гривень без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір 1200 гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений реалізувати свої звички та бажання, постійно відчуває наслідки травмування, що як наслідок призвело до втрати охоронюваного блага - здоров'я..
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
В апеляційній скарзі АТ «Південний ГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду та зменшення стягнутої з АТ «Південний ГЗК» на користь позивача, суми моральної шкоди .
Судом не взято до уваги, що нещасний випадок на виробництві стався з вини позивача, який порушив вимоги п. 13.61 «Інструкції з руху поїздів та маневрової роботи», у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність вини відповідача у настанні нещасного випадку.
Позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди та обґрунтування її розміру, довідка МСЕК на яку посилається позивач, є лише документом, який підтверджує втрату фізичного здоров'я, але жодним чином не може бути беззаперечним доказом наявності у позивача моральних страждань.
Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року, визначений судом розмір моральної шкоди, значно завищеним, таким, що не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості.
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник АТ «Південний ГЗК» зазначає, що позивач має на меті збільшити суму стягнутих грошових коштів, при цьому використовує штучні аргументи та доводи,які були досліджені судом першої інстанції, дана поведінка скаржника свідчить про зловживання процесуальними правами, у зв'язку з чим просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Південний ГЗК» - Чобанюк Т.М., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги представника позивача, просила залишити її без задоволення та наполягала на доводах апеляційної скарги та просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг,колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з трудової книжки позивача, що у період 30 березня 1993 року по 31.08.1998 року позивач працював на посаді помічника машиніста локомотива (тепловоза) служби рухомого складу цеху рухомого складу управління залізничного транспорту в орендне підприємство «ПГЗК» правонаступником якого АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». 31.08.1998 року позивача було звільнено з займаної посади за ст.. 38 КЗпП України (а.с. 15-16)
Відповідно до Акту № 22 про нещасний випадок від 10 листопада 1995 року за формою Н-1, встановлено, що нещасний випадок стався з позивачем : 09 листопада 1995 року о 19 годині машиністом-інструктором ОСОБА_3 був виданий наряд локомотивній бригаді, у складі якої перебував позивач, на здійснення маневрових робіт. 10 листопада 1995 року о 2 годині 50 хв. локомотивна бригада тепловоза №5290 прибула на місце виконання робіт та розпочала відчеплення локомотиву від двох платформ і залізничного крану. Машиніст ОСОБА_4 дав завдання ОСОБА_1 закріпити рухомий склад ручними гальмівними башмаками. Позивач, переконавшись візуально в тому, що рухомий склад загальмований автоматичними і допоміжними гальмами локомотиву, вирішив насипати пісок на рейки для надійного утримання складу на ухилі. Оскільки мокрий пісок не розсипався, він почав накладати пісок правою рукою на рельс, утримуючи при цьому лівою рукою ручний гальмівний башмак. В цей момент машиніст ОСОБА_4 без погодження та отримання сигналу від позивача на відпускання автогальм здійснив самовільне їх відпускання. При цьому, склад почав рухатися до місця, де знаходився позивач, у зв'язку з чим колісною парою залізничного крану №537 були травмовані І, ІІІ, V пальці правої руки позивача.
Відповідно до п.11.3 Акту причиною нещасного випадку є порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів. Особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці визнано ОСОБА_4 - машиніста тепловоза, який порушив п. 16.29 Правил технічної експлуатації та п.13.61 Інструкції з руху поїздів та маневрової роботи (а.с.10-14).
Відповідно до висновку ЛТЕК від 12 лютого 1996 року ОСОБА_1 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності з причини трудового каліцтва, безстроково. Протипоказана робота з навантаженням на праву руку (а.с.8-9).
Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконання трудових обов'язків.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, виробнича травма отримана позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язана з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173 КЗпП України, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1996 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з травмою на виробництві у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, первинно втратив професійну працездатність у розмірі 40%, після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, колегія суддів визнає необґрунтованим.
Так, відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманої виробничої травми, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 40 %, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не можливість такого відновлення. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Колегія суддів вважає неприйнятними посилання як представника позивача так і представника відповідача в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості.
Посилання відповідача АТ «Південний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що нещасний випадок на виробництві стався з вини позивача, який порушив вимоги п. 13.61 інструкції з руху поїздів та маневрової роботи, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, факт вини позивача не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 120 000 грн., відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2021року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 серпня 2021 року.
Головуючий:
Судді: