27 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7252/18
Судді Верховного Суду Кролевець О. А.
щодо постанови Верховного Суду від 27.07.2021 за касаційними скаргами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Придніпровське" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклен Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Медіа" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Придніпровське", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реклен Медіа", Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсною односторонньої відмови від договору та усунення перешкод в користуванні майном.
У судовому засіданні від 27.07.2021 більшістю голосів суддів Верховного Суду було прийнято постанову, якою закрито касаційне провадження у справі №910/7252/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклен Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021; касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Придніпровське" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі №910/7252/18 змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі № 910/7252/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, змінено, шляхом виключення з пунктів 2, 3 резолютивної частини слова "розпорядженні"; в інших частинах рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 910/7252/18 залишено без змін.
При прийнятті вказаного судового рішення мною, О. А. Кролевець, було висловлено окрему думку наступного змісту.
Предметом позову у даній справі є вимоги про: - визнання недійсною односторонньої відмови Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Придніпровське" (далі ОСББ "Придніпровське") від договору оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі від 03.11.2017 № 03/11-1; - визнання недійсною односторонньої відмови ОСББ "Придніпровське" від договору оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі від 03.11.2017 №03/11-2; про зобов'язання ОСББ "Придніпровське" не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 1/2 за договором оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі №03/11-1 шляхом відновлення доступу до орендованого майна та повернення частини демонтованої металоконструкції; про зобов'язання ОСББ "Придніпровське" не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 1/2 за договором оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі № 03/11-2 шляхом відновлення доступу до орендованого майна та повернення частини демонтованої металоконструкції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що умовами вищезазначених договорів оренди не передбачено можливості одностороннього розірвання договорів з ініціативи відповідача (орендодавця), тому повідомлення відповідача про відмову від договорів оренди підлягають визнанню судом недійсними, а оскільки вказані договори оренди не є припиненими (розірваними з ініціативи відповідача) позивач просив суд зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що передане йому в оренду на підставі цих договорів.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, позов задоволено частково; зобов'язано ОСББ "Придніпровське" не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 1/2 за договором оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі від 03.11.2017 № 03/11-1 шляхом відновлення доступу до орендованого майна та повернення частини демонтованої металоконструкції; зобов'язано ОСББ "Придніпровське" не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 1/2 за договором оренди фасадної (зовнішньої) частини будівлі від 03.11.2017 № 03/11-2 шляхом відновлення доступу до орендованого майна та повернення частини демонтованої металоконструкції; в іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував свої висновки, зокрема, тим, що вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №001323-18 та №0013224-18 від 22.02.2018 про необхідність здійснення демонтажу рекламної металоконструкції, за своєю правовою природою не є рішенням місцевого органу влади, оскільки вказані вимоги є актами індивідуальної дії (ненормативними актами) та є обов'язковими для виконання виключно для позивача, який в свою чергу, після усунення порушень, визначених вказаними вимогами не позбавлений права повторного розміщення рекламних засобів на орендованих площах за умови їх отримання. Зазначені вимоги Управління вичерпали свою дію, після здійснення демонтажу рекламного банера, та не змінюють порядку та правил розміщення рекламних засобів як для позивача так і для іншого широкого кола осіб.
Апеляційний суд, окрім зазначеного, виходив, зокрема з того, що факт пред'явлення Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вимог про усунення порушень, неможливо розцінювати як форс-мажорні обставини в розумінні п. 10.2 договорів оренди, оскільки Управління з питань реклами здійснило лише контроль за дотриманням законодавства з розповсюдження та розміщення реклами, що не є тими рішеннями місцевих органів влади, які регулюють рекламну діяльність (п. 10.2 договорів).
У постанові від 27.07.2021, частково задовольняючи касаційну скаргу ОСББ "Придніпровське", суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності форс-мажорних обставин, у розумінні п. 10.2. договорів оренди. При цьому зазначив про те, що у даному випадку, у Суду відсутні підстави для формування висновку у даній справі щодо застосування статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 10 та 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", пункту 5 Положення про Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради - у правовідносинах щодо встановлення того чи є Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) органом місцевої влади у сфері реклами та чи наділено воно повноваженнями регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами (наведене було однією з підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у касаційній скарзі ОСББ "Придніпровське"). Зазначені висновки, мотивовано Судом з посиланням на постанову Верховного Суду від 22.05.2019 у цій же справі.
Однак, вважаю, що аналіз судом касаційної інстанції норм матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин під час попереднього перегляду Верховним Судом рішень у даній справі, не позбавляє суд касаційної інстанції обов'язку щодо аналізу правильності застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права під час нового розгляду справи в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Наведене випливає, зокрема, зі змісту положень ст. 300 ГПК України.
У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у даній справі було зазначено, що судами неповно з'ясовані обставини справи, зокрема не встановлено чи можливе було дострокове припинення договорів на підставі п. 12.2.4 цих договорів (за форс-мажорних обставин) за наслідками виданих Управлінням з питань реклами вимог №001313-18 та №0013224-18 від 22.02.2018, з підстав, які сторони передбачили за змістом п. 10.2 договорів.
Судами встановлено, що відповідно до п. 12.2 договорів оренди договір може бути припинений достроково: 12.2.1. за взаємною згодою сторін; 12.2.2. за умов передбачених цим договором; 12.2.3. за рішенням господарського суду; 12.2.4. за форс-мажорними обставинами.
Відповідно до п. 10.2 договорів оренди форс-мажорними обставинами сторони домовились вважати рішення місцевих органів влади, що регулюють рекламну діяльність, а також не санкціоновані дії інших юридичних чи фізичних осіб, які призвели до непередбачуваних наслідків.
Вважаю передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що факт пред'явлення Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вимог про усунення порушень, неможливо розцінювати як форс-мажорні обставини в розумінні п. 10.2 договорів оренди, з посиланням на те, що Управління з питань реклами здійснило лише контроль за дотриманням законодавства з розповсюдження та розміщення реклами, що не є тими рішеннями місцевих органів влади, які регулюють рекламну діяльність (п. 10.2 договорів).
Так, відповідно до Положення про Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.01.2017 №85 вказане управління є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітне та підконтрольне Київській міській раді у порядку, визначеному Регламентом Київської міської ради.
Відповідно до п. 5 вказаного Положення від 30.01.2017 №85 основним завданням Управління є, зокрема: регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, вирішення питань, пов'язаних з розміщенням вивісок та реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва (п. 5.1); здійснення контролю в межах визначених законодавством повноважень за додержанням вимог щодо розміщення зовнішньої реклами, вивісок та реклами на транспорті комунальної власності відповідно до встановлених порядків їх розміщення (п. 5.2.)
Крім того, не погоджуюсь з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №001323-18 та №0013224-18 від 22.02.2018 про необхідність здійснення демонтажу рекламної металоконструкції, за своєю правовою природою не є рішенням місцевого органу влади, з посиланням виключно на те, що вказані вимоги є актами індивідуальної дії (ненормативними актами) та є обов'язковими для виконання виключно для позивача.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об'єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами.
Згідно з ч. 1, 4 вказаного Закону організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
За змістом ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, а також відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 статті 11).
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.2000 № 1-рп/2000 (справа № 1-5/2000) зазначено, що відділи, управління та інші виконавчі органи ради є її виконавчими органами галузевої та функціональної компетенції, підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, а також сільському, селищному, міському голові. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою одноособово (ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа №1-9/2009) зазначено, що в Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч. 1 ст. 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 N 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991, від 23.06.1997 N 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України.
Регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна чи скасування норм права; застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № К/9901/9692/21.
Разом з тим, суди дійшли передчасного висновку про те, що п. 10.2. договорів оренди містить вимогу щодо наявності рішення органу місцевої влади саме нормативного характеру, тобто регуляторного акта.
Так, як було зазначено, відповідно до п. 10.2 договорів оренди форс-мажорними обставинами сторони домовились вважати рішення місцевих органів влади, що регулюють рекламну діяльність, а також не санкціоновані дії інших юридичних чи фізичних осіб, які призвели до непередбачуваних наслідків.
Разом з тим, положення п. 10.2. договорів оренди можна тлумачити таким чином, що сторони домовились вважати форс-мажорними обставинами будь-які рішення місцевих органів влади, до компетенції яких віднесено регулювання рекламної діяльності, а можна тлумачити таким чином, що форс-мажорними обставинами сторони домовились вважати рішення (що регулюють рекламну діяльність) будь-якого органу місцевої влади, тобто регуляторні акти, які є різновидом актів нормативного характеру.
Однак суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків по суті спору.
Крім того, направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 22.05.2019 Верховний Суд зазначив про те, що судами взагалі не надано оцінку обставинам, викладеним у позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного надання третій особі-1 відповідачем погодження на розміщення реклами ТОВ "Реклен Медіа" та не встановлено період та умови такого погодження та чи є таке погодження порушенням прав позивача за змістом договорів з останнім. Однак під час нового розгляду справи суди зазначених вказівок не виконали.
При цьому ефективним є спосіб захисту, якій відновлює порушене право позивача, однак суди попередніх інстанцій не надали оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту у даному випадку, з урахуванням встановлених обставин про укладення між відповідачем та третьою особою-1 договору оренди фасадної частини будівлі, яка є предметом спору у даній справі.
При цьому відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).
Згідно зі ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 8) суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
За змістом ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
З урахуванням зазначеного, вважаю, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у даній справі підлягали скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя О. А. Кролевець