Номер провадження 2/754/2665/21
Справа №754/246/21
Іменем України
30 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Мельничук М.К.
за участі - позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-тя особа - Деснянський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису,
Позивач - ОСОБА_1 , через представника - адвокат Штундер Я.Г., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , 3-тя особа - Деснянський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису мотивуючи свої позовні вимоги наступним.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 2013 року по 2017 рік проживали разом без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_5 (як стало відомо зі слів Відповідача). Після народження дитини, Відповідач пояснила, що не бажає реєструвати шлюб, оскільки він не впливає на спільні відносини та обов'язки сторін як батьків до дитини.
За час спільного проживання усі свята сім'ї відмічались спільно, Позивач дарував подарунки. фінансово забезпечував дитину необхідним та брав участь у розвитку дитини та проводив із ОСОБА_5 вільний час
Як було повідомлено ОСОБА_1 в 2019 році, від ОСОБА_4 , остання у свідоцтві про народження зазначила батьком дитини - ОСОБА_5 - іншу особу.
До кінця 2019 року, у Позивача не було труднощів у спілкуванні з дитиною, проте починаючи з кінця 2019 року Відповідач по справі - почала відмовляти Позивачу у спілкуванні зі спільною дитиною мотивуючи тим, що вона зустрічається із чоловіком з іншої держави (національність), та саме він забороняє бачитись із дитиною.
Востаннє Позивач мав можливість спілкуватись та бачитись із дитиною у січні 2020 року, коли Відповідач надала сина на 6 днів, як стало відомо пізніше, в той час Відповідачем реєструвались шлюбні відносини з чоловіком, який забороняє мені бачитись із дитиною.
В даний момент, Позивач не має можливості реалізувати свої права батька, у зв'язку із відсутністю в актовому записі про народження дитини даних про ОСОБА_1 - як батька ОСОБА_5 .
Посилаючись на викладене просить суд:
-визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
-внести зміни до актового запису складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, про народження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 а саме: вказати у відомостях про батьківство в графі батько « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженець м. Києва», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; змінити прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по-батькові з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 »;
-судові витрати покласти на Відповідача.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року відкрито провадження в справі. Призначено підготовче засідання з викликом сторін.
-Протягом підготовчого розгляду позивач, представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі.
-Відповідачка в підготовчому судовому засіданні заперечила проти задоволення позовної заяви в частині зміни прізвища дитини.
15 березня 2021 року до суду було подано Відзив на позовну заяву в порядку ст.178 ЦПК України, який судом було прийнято до розгляду. Відповідач - ОСОБА_4 , через представника - адвоката Драпак Д.А., у поданому Відзиві в задоволені позовних вимог в частині визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, які стосуються його батька не заперечила; в частині зміни прізвища дитини просила залишити без задоволення; судові витрати розподілити між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам, обґрунтовуючи наступним.
Позивач не робив Відповідачці пропозиції укласти шлюб до 2013 року і після народження спільної їхньої дитини, а також Позивач був обізнаний з обставинами народження сина, про що свідчать фотокартки з Київського міського пологового будинку №3, на яких зображений і сам Позивач, а також його батько - ОСОБА_10 .
Спільного проживання однією сім'єю з Позивачем фактично не було, оскільки на той час Відповідач продовжувала проживати за адресою місця реєстрації в квартирі своїх батьків, а Позивач жодним чином не сприяв та не брав участі у веденні з Відповідачем ні спільного господарства, не було спільних витрат, спільного бюджету, участі на утримання житла і так далі. Крім того, зі слів Відповідача, Позивач постійно залишав їх з сином на тривалий період часу, не приділяв їм належної уваги та турботи, не допомагав по догляду за дитиною, не брав участі у його вихованні, не вкладав коштів у його розвиток та відпочинок, жодної батьківської турботи та уваги до сина не проявляв.
Також Відповідачем зазначено, що при реєстрації народження дитини - ОСОБА_11 , Позивач не виявив бажання потурбуватися про збір необхідних йому документів для подання до Відділу реєстрації актів цивільного стану спільної Заяви матері та батька дитини з метою вчинення запису про нього в свідоцтві про народження сина, як про батька. Відповідно, діючи в межах положень ст. 135 СК України, зважаючи на відсутність у Позивача бажання подати спільну заяву від батька та матері дитини про батька дитини, Відповідач звернулася до Відділу РАЦС з відповідною заявою в якій вказала відомості про батька, а саме: 1) «прізвище» - за прізвищем Відповідача; 2) «ім'я» - ОСОБА_12 (що відповідає імені особи Позивача); 3) «по - батькові» - ОСОБА_13 (що відповідає даним «по батькові» особи Позивача). Тобто, на даний час в Свідоцтві про народження дитини «ім'я» та «по батькові» батька дитини вказані «ім'я» та «по батькові» справжнього біологічного батька, а саме Позивача.
Після аналізу поведінки сина - ОСОБА_11 після його побачень з Позивачем, Відповідачем зроблено логічний висновок про те, що такі побачення негативно впливають на дитину та, відповідно, в майбутньому перестала надавати його Позивачеві для проведення спільного часу.
Відповідачем наголошено, що на виконання вимог ч.3 ст.148 СК України, зміна судом прізвища дитини, яка досягла 7-ми річного віку без її згоди, та лише за наслідком визнання батьківства, - не допускається, а тому в цій частині вимога Позивача задоволення не підлягає.
16 березня 2021 року Позивачем - ОСОБА_1 , через представника - адвоката Штундер Я.Г. було подано Відповідь на відзив в порядку ст.179 ЦПК України в якої було зазначено наступне:
1)Факт проживання сторін може бути підтверджено свідками;
2)Позивачу було повідомлено Відповідачем, що проведення реєстрації народження дитини буде проводитися матір'ю;
3)Відповідач не долучила жодного документу, який стверджував правомірність у відзиві відносно фізичного та психологічного насильства Позивачем відносно Відповідача та їх спільної дитини;
4)Керуючись нормою ст.135 СК України Відповідач зазначив недостовірні відомості відносно прізвища Позивача;
5)Судові витрати покласти на Відповідача.
22 березня 2021 року до суду стороною Відповідача було подано Заперечення до відповіді на відзив на позовну заяву, в яких просили позовні вимоги в частині зміни прізвища дитини, а саме ОСОБА_11 , з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » та вимоги щодо компенсації Позивачеві судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу в розмірі 12 000,00 гривень - залишити без задоволення
15 квітня 2021 року до суду були подані Пояснення в порядку ст.43 ЦПК України, в яких стороною Позивача позовні вимоги підтримані.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторона позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та росили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні в задоволені позовних вимог в частині визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, які стосуються його батька не заперечила; в частині зміни прізвища дитини просила залишити без задоволення.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд, вислухавши позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи згідно свідоцтва про народження ОСОБА_11 , яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 15.08.2013 року (а/з 2355). Батьками якого є: батько - ОСОБА_14 , мати - ОСОБА_4 .
Відповідно до ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Відповідно ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Законодавством визначено перелік осіб, які вправі звернутися з позовом про визнання батьківства. Зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2008 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за нормою статей 213, 215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Відповідно до п.п.20 п.1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
За положеннями ст.134 СК України, на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 визнає себе батьком малолітньої дитини - ОСОБА_11 , суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині визнання батьківства та внесення змін до актового запису, вчиненого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві № 2355 від 15 серпня 2013 року про народження ОСОБА_11 вказавши батьком ОСОБА_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 19, 125-128, 135 СК України, ст.ст. 2, 10-13, 200, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-тя особа - Деснянський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Києва, громадянин України, зареєстрований - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) батьком малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Внести зміни до актового запису, вчиненого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві № 2355 від 15 серпня 2013 року про народження ОСОБА_11 , вказавши батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Києва, громадянин України, зареєстрований - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І.А. Галась